DW: Пане Янченку, з початку повномасштабного вторгнення Ви залишалися в Херсоні. Як Вам вдавалося збирати гроші для потреб Збройних сил України в місті, яке опинилось під тимчасовою російською окупацією?
Григорій Янченко: З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну я, як і раніше, виїжджав до торговельного центру "Фабрика". Але потім цю будівлю розбомбили, тому я перемістився на вулиці. В основному я базувався на Дніпровському та Центральному ринках, де багато людей. Спочатку їздив на електровізку з боксом для пожертв та прапорами України, а потім взяв програвач і вмикав пісні: гімн України, "Ой у лузі червона калина", народні пісні. За час повномасштабної війни я зібрав 600 тисяч гривень. Ці гроші я передавав знайомим волонтерам у Запоріжжя і Збараж. Вони вже закуповували нашим бійцям все що потрібно.
Як ви пояснюєте таку готовність херсонців давати пожертви, зважаючи на те, що люди в окупації самі потребують грошей і там є проблеми з готівкою?
Люди старалися. Найбільші одноразові пожертви були 500 гривень та дві тисячі рублів. Ті, хто заробляє на ринках, давали в гривнях. Ті, хто брав 10 тисяч рублів допомоги від росіян, також приносили гроші для української армії. Потім я міняв рублі на гривні. Бувало так, що люди похилого віку кидають гроші і кажуть: "Передавайте гроші нашим бійцям". Навіть росіяни інколи кидали мені гроші. Але ж вони не знали, для чого я збираю. Напевно, вони давали мені як інваліду, а ці гроші я збирав і переправляв для наших бійців.
Тобто, Ви не говорила на що саме збираєте?
Ні. Я вже не один рік збираю кошти для армії, і херсонці про це знають.
Чи відчували небезпеку під час збору коштів?
Ви ж розумієте, що росіяни ходять вільно по місту з автоматами. Тому було дуже складно й небезпечно. Кожного дня я виїжджав з дому, як на мінне поле - не знаєш чи повернешся. Адже можуть забрати і посадити на підвал. Було дуже страшно. Третього липня у мене був день народження, і я виїхав у білій вишиванці, з прапорами, піснями. Боявся, але пройшло все добре. На День незалежності я виїхав уже в чорній вишиванці з червоною вишивкою. Так я хотів подратувати "орків", адже вони терпіти не можуть червоно-чорні кольори. Але пройшло також все добре. Скажу відверто, що я не так остерігався росіян, як місцевих колаборантів. Зокрема, вони вимагали зняти берет і тільняшку, які є частиною мого іміджу. Вони казали: "Ганьбиш атрибути десантника".
Я не хотів виїжджати, адже прагнув підтримати місцеве населення. Але настав критичний момент, коли вибору вже не було. Я повертався додому з ринку разом зі своїм другом. І підійшла людина, як я розумію, співробітник ФСБ. Він сказав мені: "Ти їздиш сьогодні-завтра останні дні. Ми візьмемо тебе за твої справи". Тобто, за мою волонтерську діяльність на допомогу українським військовим. Вони хотіли мене забрати якраз під псевдореферендум.
Ви виїхали з Херсона до Запоріжжя. Розкажіть, будь ласка, як це було?
Того ж дня після попередження ФСБ я поїхав на квартиру до товариша, де пробув три доби. А потім на машині товариш мене відвіз в Олешки, де мене посадили в автобус. У Василівці нас зупинили росіяни на блокпосту. Один з них написав на лобовому склі: "Домой". Тобто, повернути автобус назад. У той момент я вже думав, що це кінець - заберуть на підвал. Але потім водій домовився з іншим і нас пропустили.
Тобто, вам вдалося вивезти зібрані 600 тисяч гривень на ЗСУ в автобусі?
Я не віз гроші з собою. Всі кошти я відправляв в Херсоні поступово - по 30-40 тисяч гривень. Готівку клав на картку й потім відправляв волонтерам.
Де оселилися в Запоріжжі? Як вас зустріли?
Зустріли мене як бажаного гостя. Поселили, подарували тільняшку й берет, які я залишив у Херсоні з міркувань безпеки. Нині я продовжую збирати гроші для ЗСУ в Запоріжжі.
Ви займаєтеся волонтерством ще з 2014 року. Як все це починалося і скільки вдалося зібрати коштів за цей час?
З 2014 року до 24 лютого я зібрав чотири мільйони гривень. Тому разом з грошима, які я зібрав під час повномасштабного вторгнення виходить 4,6 мільйона гривень. А почалося все з того, коли 24 березня 2014 року ми повезли для наших бійців на Чонгар солодощі, теплі речі. А вже з червня я почав їздити з допомогою на схід України. Возили все, що просили бійці: будівельні матеріали, їжу, одяг, оптику, приціли. Все це закуповувалося за кошти, які я збирав.
І на останок - чи плануєте повернутися в Херсон?
Звичайно. Тільки звільнять Херсон, я обов'язково повернуся.
Deutsche Welle