Весь останній час на Банковій кажуть, що єдині контакти між Україною і Росією зараз відбуваються на полі бойових дій. Ні про які переговори мова не йде і поки не може йти в принципі.
Ця позиція стала особливо актуальною з початком контрнаступу на півдні України і постійними "бавовнами" в окупованому Криму. В цілому, теза про проміжне "повернення до кордонів 23 лютого" в офіційній риториці вже майже не звучить. Замість цього підкреслюється необхідність повернути контроль над всією територією країни в кордонах 1991 року, з ОРДЛО і Кримом включно.
Рустем Умеров – нардеп кримськотатарського походження і член української переговорної делегації з РФ – в розмові з РБК-Україна підтвердив: переговори з країною-агресором зараз не ведуться, а наша мета – перемогти росіян на полі бою і витіснити окупантів з усієї території країни, природно, з його рідним Кримом.
Умеров також активно контактує з важливим гравцем в російсько-українському протистоянні, Туреччиною, відповідає за контакти із країнами Перської затоки, а нещодавно очолив ТСК, яка вивчає, наскільки прозоро розподіляється західна військова допомога – важливе питання після гучних, хоч і бездоказових, звинувачень України у контрабанді зброї.
– Туреччина відіграє дуже активну роль у російсько-українській війні. На вашу думку, в чому полягає її інтерес, що б вона хотіла отримати у підсумку?
– Інтерес Туреччини в першу чергу полягає в тому, щоб стати глобальним гравцем на геополітичній арені, посиливши свої позиції в регіоні.
Туреччина геостратегічно ставить в пріоритет свої національні інтереси, і прагне зробити так, щоб з цими інтересами рахувалися сусіди і союзники.
Туреччина відразу перекрила Босфор, щоб росіяни не могли перекидати свої кораблі. Не всі розуміють, наскільки це було важливо. Якби не це, то сьогодні ситуація на Чорному і Азовському морях була б плачевною.
Більше того, останні вісім років турки були політично і дипломатично на боці України. Коли почалася велика війна, вони були однією з перших країн, яка запропонувала нам свою допомогу.
– На одній з останніх зустрічей Ердогана з Путіним, зокрема піднімалося питання військово-технічного співробітництва (ВТС). Наскільки ймовірно, що турецька зброя опиниться на наших полях битв, але по інший бік фронту?
– Росія і Туреччина – екзистенційні політичні опоненти. Росія дуже зацікавлена в "Байрактарах", тому що за 30 років вони не змогли зробити нічого путнього, хоча оборонні відомства бюджети розпиляли.
До речі, в цьому питанні красномовна позиція керівництва компанії "Байкар", яка виробляє безпілотники. Брати Байрактар неодноразово в інтерв'ю та публічних заявах підтримували Україну у війні і говорили, що співпраця з Росією для них – неприйнятна.
– Ердоган підтримував ідею з екстракцією захисників "Азовсталі" на територію Туреччини. За нашою інформацією, переговори вже були на фінальному етапі, але зірвалися. Що пішло не так?
– Усі ініціативи щодо "Азовсталі" ініціювала українська сторона, залучаючи міжнародних партнерів.
Туреччина була готова забрати хлопців з Маріуполя або Бердянська, а також вислати гуманітарну допомогу і після обміну надати військовополоненим медичну допомогу.
Однак російська сторона не була зацікавлена в жодному можливому форматі.
– Зараз ніяких переговорів між Україною і Росією, за участю або без участі Туреччини, немає. Ви бачите можливість їх відновлення в якійсь більш-менш осяжній перспективі? Якщо так, то що могло б стати їх предметом?
– Підтверджую, що ніяких мирних переговорів зараз немає. Будь-яка війна закінчується. Сподіваюся, що її завершення ми будемо підписувати в країні-агресорі, і будемо обговорювати питання демілітаризації, денацифікації та репарацій.
Ми повинні відтіснити окупантів з усієї нашої території в рамках міжнародно визнаних кордонів станом на 1991 рік.
Зараз наша мета перемогти їх на полі бою.
– Тобто до цього моменту про переговори мова йти не може?
– Можуть бути якісь ситуативні треки з гуманітарних питань, наприклад з обміну військовополоненими або експорту агропродукції з українських портів.
Я хочу, щоб всі були впевнені в тому, що державна політика нашої країни передбачає, що потрібно відтіснити ворога до кордонів 1991 року. Для цього нам потрібна підтримка західних країн і більше озброєння. Більшість наших політиків будуть битися за це до переможного кінця.
– Ви також займаєтеся питаннями контактів з країнами Затоки. В цілому арабський світ вважається або лояльним до Росії, або, скажімо так, не дуже гаряче підтримує нашу боротьбу за незалежність. Чому так склалося?
– Через багатовіковий вплив кремлівського ярма (спочатку Російської імперії, пізніше Радянського Союзу), в українському суспільстві досі живуть міцно усталені міфи і стереотипи щодо країн мусульманського світу.
Звичайно, є культурні та мовні відмінності. Політично ми демократія, а в більшості країн Затоки — монархії.
Сьогодні нам потрібно вибудовувати більш міцні торговельні відносини з цими країнами, залучати звідти інвестиції і туристів. Частина нашого аграрного і металургійного експорту йде в арабські країни, а розуміння регіону у великої частини населення немає.
У 2014 році, коли почалася окупація на моїй батьківщині, в Криму, ми, як кримські татари, працювали над розширенням коаліції країн, що засуджують окупацію. Ми адвокатували отримання статусу спостерігача в Організації ісламського співробітництва (ОІС) під час візитів до цих країн – для розуміння, туди входить 56 держав.
Це великий кластер роботи – в країнах ОІС живе до 2 млрд людей. Потрібен час, щоб не тільки сформувати державну політику в регіоні, а й на побутовому рівні почати розуміти цей регіон.
– Це з яких пір?
– Активно з 2014-го, а так практично з 1991 року. Ми тут можемо проявити інклюзивність. Арабомовні мусульмани можуть добре сприймати питання, коли ми говоримо: ми українці, які сповідують іслам.
– Країни Затоки, в першу чергу ОАЕ, стали безпечною гаванню для росіян, які ховають там свої яхти-літаки-гроші і різноманітні активи. Ми можемо якось на це ситуацію вплинути?
– Країни Затоки є стратегічними партнерами Великої Британії і США, які мають свої інтереси в цьому регіоні.
Думаю, якщо західні партнери попросять країни Затоки не приймати гроші з РФ, то протягом декількох днів всіх клієнтів змусять забрати свої кошти, включаючи припарковані яхти і літаки.
Крім політичних ризиків, також є міжнародний банківський комплаєнс.
Відкрити рахунки PEP'ам (політично значущим особам, - ред.), думаю, практично неможливо.
Багато хто розглядає країни Затоки як безпечну гавань для розміщення сімей та сімейних офісів. У цих країнах є програми резидентства, через покупку нерухомості, проте вони все одно зобов'язані пройти комплаєнс.
Наші партнери із Затоки кажуть, що у випадку, якщо у них немає запиту від міжнародних слідчих органів, вони дозволяють паркувати російські літаки і яхти. Однак, як нам відомо, наші американські колеги ведуть моніторинг в регіоні починаючи з 24 лютого.
– Чи можемо ми в принципі розраховувати на велику санкційну, фінансову підтримку, озброєння від цих країн?
– Озброєння – ні. Тому що вони вважають, що їм самим потрібно озброєння – через військові дії в близькосхідному регіоні (Сирії, Лівії, Іраку). До того ж вони не хочуть ускладнити відносини з Росією.
Однак у питаннях гуманітарної політики готові допомагати. Можливо, не ті суми, які ми очікували, але ми вдячні всім, хто нам допомагає.
– Яка на даний момент обстановка в Криму, після постійних "бабовн", населення півострова як це сприймає?
– Кримські татари організовано виступають проти РФ, перебуваючи вісім років під репресіями, і ведуть ненасильницький опір. Бути в окупації вісім років – це важко, а чинити опір вкрай складно…
Після "бавовни" багато хто надихнувся і став запрошувати один одного на "koz aydin qavesi" (вітальну каву), спостерігаючи як виїжджають з Криму "понаїхавші".
– Цей виїзд носить статистично значимий характер?
– Сподіваюся, що так.
– З Криму почастішали новини про появу проукраїнських графіті, плакатів, б'ють якихось "відпочиваючих" із "зетками". Може це все з наближенням наших військ перерости в якийсь організований опір, як на Херсонщині?
– На Херсонщині всі бачать, що якщо не воювати, то їх чекає доля Криму. У Криму у нас вісім років йде ненасильницький опір. Будь-який народний опір необхідно підтримувати.
Те, що роблять наші військові і спеціалізовані відомства в Херсонській і Запорізькій областях, дає нам впевненість, що ми повернемося до Криму.
– Варіант повернення Криму військовим шляхом ви бачите абсолютно реалістичним?
– Ми ведемо планомірну роботу з деокупації Криму, і ми зобов'язані повернути всі окуповані території.
Який шлях обере Україна щодо деокупації Криму, вирішуватимуть наші державні органи. У будь-якому випадку, люди там чекають якнайшвидшої деокупації.
– Уточнення по "понаїхавшим" – їх більше мільйона, що з ними має статися? Не всі поїдуть, напевно?
– Сподіваюся, всі. Всі, хто перетнув держкордон з моменту початку тимчасової окупації, 26 лютого 2014 року, повинні бути притягнуті до відповідальності.
Вони туди приїхали без дозволу держорганів України і всі їхні дії з того моменту – незаконні.
– Ви раніше говорили, що після звільнення Крим повинен стати національно-територіальною автономією. Чи сприйме це українське суспільство, з урахуванням того, що будь-які утворення, як би вони не називалися, викликають деяку підозру зі зрозумілих причин?– У нас є одна держава – це Україна, і корінні народи зобов'язані бути захищені українською державою, оскільки іншої держави у них немає.
Є факт нашого формування і існування на цих землях.
Нам потрібно прийняти закон Про статус кримськотатарського народу і змінити розділ 10 Конституції, трансформувати Крим з просто автономної республіки в національно-територіальну автономію.
Акцент на тому, що це саме національно-територіальна автономія, сформована, тому що там історично живе корінний народ – кримські татари.
– Західні медіа та політики озвучують історії про контрабанду зброї наших союзників. Чи є якісь підстави для таких чуток?
– РФ витрачає сотні мільйонів доларів щомісяця, щоб показати Україну країною, яка продає всю військову допомогу, яка їй надходить. Вони це роблять, щоб посварити нас із союзниками і за всяку ціну зупинити поставки озброєнь.
Щоб поліпшити механізм обліку і контролю міжнародної матеріально-технічної допомоги (МТД), ми створили тимчасову спеціалізовану комісію (ТСК) в парламенті.
Під час повномасштабної війни ми почали отримувати великі обсяги міжнародної матеріально-технічної допомоги, яку нам дають на безоплатній основі. Ми ведемо облік, контроль того, що приходить від міжнародних партнерів і розподіляється серед Сил оборони.
Ми не отримували жодної заяви від наших міжнародних партнерів про нецільове використання МТД. За всіма необґрунтованими звинуваченнями стоїть РФ.
Ми зараз заслуховуємо наші оборонні, спеціалізовані, правоохоронні та інші відомства, які отримують міжнародну допомогу. Після чого поїдемо в логістичні хаби, військові частини і відвідаємо наших міжнародних партнерів в США, Канаді, Великобританії та Європі.
Після того, як ми проаналізуємо всю інформацію, ми підготуємо звіт для українського суспільства та міжнародних партнерів. Можливо запропонуємо рекомендації щодо законодавчих ініціатив для наших оборонних, спеціалізованих, правоохоронних, інших відомств. Наприклад, вже зараз розуміємо, що потрібен законодавчий механізм оцінки допомоги, яку ми отримуємо.
– Тобто від органів влади інших країн – не окремих медіа чи, скажімо, конгресменів – до нас немає претензій, що щось кудись дівається?
– Якщо ви про конгресвумен Спартц – я з нею спілкувався, говорив, що буду радий зустрітися і обмінятися думками в питаннях МТД. Але як парламентарій і глава ТСК, я спільно з колегами готовий розробити механізм парламентського контролю і перевірити ще раз все.
– Що вам відповіла Спартц? Докази не надала?
– Ми поки що не обговорювали предметно це питання, тільки говорили про можливість зустрічі в найближчий час, щоб я вислухав її. Ми зараз готуємо візит з колегами з ТСК в США, Канаду, Німеччину, Польщу і ряд інших країн-союзників. В рамках цих відряджень, будемо зустрічатися і з пані Спартц зокрема.
rbc.ua