Зараз у Стремоусова - «гастрольний тур» по селам окупованої частини Херсонської області. Він вже відвідав Великі Копані, Микільське, Козачі Лагері, Нову Маячку. В кожному селі зрадник відпрацьовує майже одну й ту ж програму. Організовує «народні зібрання», де розповідає про «хороше життя в росії», «погану Україну», «перебування України під зовнішнім управлінням», а також - про «спецоперацію», яка нібито «врятувала Донбас і Крим». Тиражує інші фейки й пропагандистські наративи.
Так, на своїх «перфомансах» в селах Кирило Стремоусов називає «клоуном» і «шоуменом» Володимира Зеленського, але й сам влаштовує шоу. Й для нього головна мета цих шоу - довести керівництву окупаційної влади Херсонської області, що він чогось вартий. Насамперед - вартий перебування в окупаційній владі.
Власне, він й згадав про людей, коли зрозумів, що може не втриматися на своїй посаді «заступника голови військово-цивільної адміністрації Херсонської області». Й почав розміщувати у власному Телеграм-каналі відео з поїздок по селам замість відео з кабінету, де компанією Стремоусова були портрети путіна, Ернесто Че Гевари й Сталіна.
В окупаційній владі для Стремоусова все починалося дуже добре, але «біла полоса» була короткою: десь з квітня до червня 2022 року. На самому початку формування з місцевих колаборантів окупаційної влади Херсонської області проросійський фрік-провокатор був, по суті, другою людиною в цій зрадницькі когорті. Принаймні, так усе виглядало зовні, бо спочатку люди знали лише двох персон в окупаційній владі: «голову» Володимира Сальдо й «заступника» Кирила Стремоусова. Інші зрадники (Віталій Булюк, Ігор Семенчев, Сергій Черевко...) не горіли бажанням світитися, й до сьогодні не прагнуть публічності.
Володимир Сальдо не міг не бути публічним, бо його посада не передбачає іншого. А Стремоусов напевне вирішив «вичавити» зі свого зрадництва усе можливе, так би мовити, увійти в історію. Він завів Телеграм-канал, де публікував відеозвернення. Охоче давав інтерв'ю пропагандистським медіа.
Можливо, вирішив, що бурхливі події - це для нього шанс вийти на новий рівень, перетворитися з небезпечного й токсичного «міського божевільного» на впливову фігуру. Але як кумиру Стремоусова Ернесте Че Геварі не вдалося перетворитися з «вічного революціонера» на державного діяча, так і його херсонського фаната спіткало фіаско на шляху у «доросле» політичне життя. Чому так сталося?
Перш за все, тому, що росіянам і вдалося знайти на Херсонщині дуже небагато зрадників, але вони сформували бодай якусь структуру окупаційної влади з людей, які на відміну від Стремоусова мають певні знання і досвід адміністративної роботи й не мають проблем з адекватністю. А з 5 липня взагалі почав працювати так званий «уряд Херсонської області», сформований переважно з росіян. Він і став реальною владою, посунувши «військово-цивільну адміністрацію», яка й до цього була маріонетковою, а з появою «уряду» взагалі стала «п'ятим колесом».
До речі, якщо подивитися на сайті «військово-цивільної адміністрації» в розділі «Структура» посадові обов'язки «заступників голови», то можна побачити, що Стремоусов - «заступник голови адміністрації у справах сім'ї, молоді, спорту та інформаційної політики». Тобто, в перекладі з чиновничої мови на людську - ніхто. Тим більш - в підконтрольній окупантам фейковій «адміністрації».
Й зараз невідомо, чи дійсно Сальдо перебуває в клініці НДІ ім. Скліфософського, як стверджують окупанти, й чи живий він взагалі. Ймовірно, це невідомо навіть Стремоусову. Але «заступник» чітко усвідомлює, що він після появи росіян й формування окупаційної адміністрації - «мавр, який зробив свою справу». Й із дня на день отримає «пропозицію, від якої неможливо відмовитися». А це - повний крах. Бо окупанти не дозволять знову стати «блогером»-провокатором й кошмарити чиновників.
А перспектива перейти на «громадську посаду» на кшталт «голови громадської ради» або «профспілкового лідера» (традиційне «почесне заслання» для екс-чиновників) для екс-«блогера» - неприйнятний варіант, бо не для того він «розкручував» власну персону.
Поки що порятунком для Стремоусова став його «гастрольний тур» по селам. Невідомо, з власної ініціативи зрадник започаткував цей «чос» чи, виконуючи наказ кураторів «провести роботу в селах». Але в будь-якому випадку колаборант на якийсь час знайшов свою нішу як комунікатор з простим народом, де йому стали в нагоді й досвід «блогера»-провокатора, й вміння на блакитному оці брехати й нести маячню.
Окупантам треба ставити в селах свої «маркери» - десь просто показати, що окупаційна влада є, десь - поставили «керівника» в разі наявності потрібного місцевого зрадника. І для цієї функції Стремоусов підходить найкраще. Сам він взявся за справу дуже завзято, розуміючи, що це поки що - «соломинка», яка здатна деякий час протримати його «на плаву».
Але потім все одно буде фіаско. Стремоусову доведеться або тікати, якщо ЗСУ незабаром визволять Херсонську область, або в разі затягування окупації неодмінно буде «пропозиція, від якої неможливо відмовитися».
Рутинна чиновнича робота - не для цієї неосвіченої й, м'яко кажучи, дуже специфічної людини. В окупаційній владі ця людина зараз - зайва, непотрібна. Він, як і Сальдо, був потрібен лише на короткий час, щоб показати підтримку окупантів більш-менш відомими в області людьми. Такі люди - витратний матеріал.
Не дурний й досвідчений Сальдо (звісно, якщо він живий), ймовірно, скористається шансом красиво піти «за станом здоров'я». Перспективи Стремоусова - значно гірші. Для подальшого використання у вигляді російського агента впливу він вже непридатний, бо став відвертим зрадником. Заробляти на життя якось інакше зрадник, який є ще й батьком п'ятьох дітей, не вміє. Але окупанти не перейматимуться, якщо їх посіпака кане в небуття й навіть жебракуватиме. Далеко не всім зрадникам таланить, як кримським Аксьонову й Костянтинову. Та й ті ходять, як кажуть в народі, по лезу.
До того ж Кирило Стремоусов - типова проблемна людина з розряду тих, які, не маючи якихось видатних здібностей, ласі до популярності (в їх випадку - дешевої, на іншу не «тягнуть») і грошей. Тому легко стають зрадниками, бо не мають моральних гальм. Й він - не єдиний такий. Варто згадати одіозних польових командирів незаконних збройних формувань Донбасу: донецьких - «Гіві» і «Моторолу», луганських - Мозгового й Дрьомова. Коли вони вичерпали свій пропагандистській потенціал й стали заважати, їх просто утилізували.
Не здивує, якщо і Стремоусова спіткає така ж доля. Втім, що б з ним не трапилося, а тавра зрадника він не позбудеться ніколи. А це робить життя ох яким непростим.
Остап Шапіро