Проукраїнська акція в окупованому Херсоні у березні 2022 року. Зараз такі мітинги вже неможливі через переслідуванняОстанніми днями дедалі більше російських складів із боєприпасами та командних пунктів на окупованій Херсонщині знищуються артилерійським вогнем Збройних сил України. Радіо Донбас.Реалії поспілкувалось із кількома жителями Херсона, щоб дізнатися, чи досі вони чекають ЗСУ (так!), чи дійсно стабілізувалось буденне життя (частково) і чому припинились проукраїнські мітинги (через викрадення, тортури та колаборантів).
«Ми – почекуни. Чекаємо на ЗСУ і сподіваємось, що звільнення відбудеться принаймні до восени, – говорить Радіо Донбас.Реалії одна з жительок Херсона, чиє ім’я ми не публікуємо з міркувань безпеки. – До нього потрібно готуватись, вода і сухарі повинні бути у підвалі». Далі в тексті ми будемо називати нашу співрозмовницю Тетяною.
Вона розповідає, що у перші тижні окупації в місті нічого не працювало – ані ринки, ані магазини. Знаходити продукти було непросто, продовольчі магазини рознесли по домах.
«В кінці березня розгорнулись ринки, і з їжею не стало проблем. Але почались проблеми, як зняти гроші і де взяти роботу. Зараз місто – це суцільний ринок, всі чимось торгують. Донедавна паралельно з окупаційною адміністрацією працювала міська рада, зарплату отримували «бюджетники», працівники порту, а решта була без роботи», – говорить Тетяна.
Але це офіційний курс, а в Херсоні його рахують по іншому, говорить Радіо Донбас.Реалії друга співрозмовниця у місті. Вона працює у сфері послуг і також спілкується з нами анонімно – далі в тексті ми будемо називати її Ларисою.
«Наприклад, я вчора купувала поповнення рахунку на мобільний телефон – 300 рублів, але коштує воно 220 гривень. Тобто в рублях було б вигідніше», – говорить жінка. За офіційним курсом 300 рублів – 151 гривня. З Ларисою на роботі в рублях поки не розраховуються, але в багатьох магазинах вже стоять цінники у двох валютах. «Якщо буду ставити ціни за послуги в рублях, буду орієнтуватись на Крим», – говорить Лариса.
Вона не поїхала з міста і через родичів, що відмовились виїжджати, і через бажання залишитись в рідному місті. Їхати одна жінка не наважилась, каже, що якби був чоловік чи друзі, то може й поїхала б.
«Мені було складно взяти та поїхати, хоча знаю людей, що так зробили. В мене був певний фінансовий запас, але його б не вистачило в Одесі чи Києві на той час, поки я б шукала роботу та місце, де жити», – пояснює вона свій вибір.
Коли зрозуміла, що Херсон звільнять нескоро, кілька днів плакала...
Лариса говорить, що вона не стикається з частиною тих проблем, які є ключовими для багатьох херсонців. Зокрема, їй не потрібні специфічні ліки чи памперси, які важко дістати, в неї є робота, хоча клієнтську базу довелось напрацьовувати майже з нуля, і їй не потрібно «обналичивать» гроші з карток. Втім від високих цін та дефіциту товарів нікуди не подітися.«Перший місяць я стежила за кожним вибухом, за новинами, плюс не було роботи, тому психологічний стан був поганим. Потім я перестала читати так багато новин, з’явилась робота. Намагаюсь абстрагуватись, щоб не накручувати себе. Я дуже чекала звільнення, а потім прийшло розуміння, що напевно це буде нескоро. Я переживала це розуміння декілька днів, плакала. А потім з негативних емоцій залишився тільки сум», – говорить жінка.Перші тижні в Херсоні регулярно проходили проукраїнські акції, говорить Тетяна, спочатку мало не кожен день. Але після 19 квітня мітинги припинились. За словами жінки, всі акції знімали на камеру, а потім знаходили та викрадали учасників спротиву. Деяких з них утримували та катували у Херсонському витверезнику.
«Я знаю, що деяких б’ють струмом. Наприклад, одного з хлопців, який ходив на проукраїнські мітинги. Наприкінці березня його вичислили після мітингу, викрали, прострілили ногу, били струмом і записали з ним відео. Із всіма, кого вони викрадають із проукраїнською позицією, вони намагаються записати відео. А використають чи ні, вирішуватимуть потім. Чоловіка відвезли під лікарню і кинули там. Він дістався до лікарів, але не знаю, що із ним було потім, чи він виїхав з міста. Мою знайому сімейну пару затримували, чоловіки били струмом, а коли він спитав, де ваша гуманність, ще вдарили ногою по голові», – розповідає Тетяна. На останньому мітингу російські солдати почали стріляти вже не у повітря, а по людях, говорить вона, а потім викрадати поранених учасників з лікарень.
Катують та змушують їхати
Російська адміністрація використала проукраїнські акції для моніторингу та виявлення активного прошарку населення, розповідає Радіо Донбас.Реалії херсонський журналіст Костянтин Риженко. З тими самими цілями вони почали говорити про «референдум» та приєднання до Росії.«Перші мітинги проти референдуму були дуже масовими, але «влада» їх не розганяла. Як потім з'ясувалося, у будівлі навпроти сиділо кілька людей із професійною фотоапаратурою. Вони потім залучили місцевих колаборантів для ідентифікації учасників мітингу. Вирахували активну частину населення, почали цих людей затримувати, бити, катувати. Зараз у місті з'являється багато поліцейських, багато російських управлінців, багато людей з «ЛДНР». В них будуть можливості керувати соціально незахищеними верствами населення», – розповідає журналіст. Він каже, що залишається у місті попри небезпеку. Принаймні одного разу ледве-ледве уникнув затримання і відтоді не живе за адресами, що можуть прив’язати до нього, та не зустрічається з родичами та друзями.
На думку журналіста, російська окупаційна адміністрація зацікавилась ним через журналістську активність – після вторгнення його відносно невеликий політичний телеграм-канал перетворився на центр міського життя. Спочатку Костянтин почав дублювати в каналі оповіщення про повітряну тривогу, про яку не повідомляли у місті через сирени, що не працюють, потім почав збирати інформацію про людей, які зникли безвісти, та розповідати про життя в окупації.
«Російський «владі» дуже цікаво контролювати точки впливу на аудиторію, ті, які популярні та користуються довірою. Деякі «ватні» ЗМІ та телеграм-канали знімали та показували, як люди отримували російську гуманітарку. Але до тих, хто перейшов на бік росіян, особливо довіри немає – люди розуміють, хто є хто. Здебільшого ті місцеві журналісти, до яких «приходили», припиняли публікуватися чи виїжджали», – розповідає Риженко.
Тетяна також говорить , що херсонці, яких забирають представники окупаційної адміністрації, здебільшого потім їдуть з міста. Принаймні ті, кого випускають. «Наприклад, взяли по доносу людину, яка нібито збирала гроші на тепловізор. Забрали його та жінку, вони провели там десь півтора тижня, а потім швидко виїхали. Вже пізніше я дізналась, що його змусили переказати гроші зі своїх банківських карток, а потім дали два дні на те, щоб забратись з Херсона. Подруга мені розповіла, що у колеги забирали двох синів і тримали їх десь тиждень. Розповідали, що в тих місцях, де їх утримували, охоронці, якщо нап’ються, то знущаються з затриманих – ставлять на коліна, їздять на них верхи, змушують співати гімн Росії», – розповідає Тетяна.
Водночас російська окупаційна адміністрація намагається задобрити місцеве населення, вочевидь не маючи підтримки для проведення бодай якогось «референдуму», говорять місцеві, з якими ми спілкувались. В червні в Херсоні святкували «Дінь Росії», куди привозили російських музикантів.
«Для мене було чимось чужим, коли Росія сюди привезла своїх музикантів на день Росії. І я не чула, щоб хтось радів тому, що Херсон тепер «під Росією». Так, у пенсіонерів є ностальгія за Радянським Союзом, але це не любов до Росії, це туга по минулому. У нас переважно російськомовний регіон, але ми завжди вважали себе Україною. Можна, звичайно, притягнути за вуха і сказати, що ми маємо російську історію. Але ми маємо й багату українську», – розповідає Лариса.
Вона стверджує, що давно не чула про проведення «референдуму», проте знає, що на телефоні номери російських операторів мобільного зв’язку телефонували і питали херсонців, як вони ставляться до Володимира Путіна, чи стало краще після окупації та чи вважають вони Херсон – містом з російською історією.
«Я не бачу, щоб серед людей якось обговорювався «референдум» і приєднання до Росії. Може спочатку російська адміністрація не мала достатньої підтримки, але зараз, коли люди пішли за паспортами та подачками…. Наприклад, допомогу видають в представництві «Єдиної Росії», що відкрили у Херсоні. Я бачила як жінка отримала гуманітарну допомогу в пакетику з надписом «Єдина Росія», а потім сховала в інший пакетик. Тобто їй було соромно, але вона взяла», – говорить Тетяна.
Костянтин Риженко наполягає, що насправді окупаційна адміністрація готується до «референдуму» – до міста завезли російських чиновників, а зараз шукають людей працювати у «виборчих комісіях». Якщо немає іншого виходу, то люди йдуть на співпрацю.
«Гадаю, у Херсоні залишилась десь третина населення. Політики говорять зазвичай про 300 тисяч населення, але, за моїми даними, це невірно. Насправді, у місті до окупації жило від 170 до 200 тисяч осіб. Виїхало, гадаю, 100–120 тисяч. Залишилися ті, хто не можуть виїхати з різних причин – люди похилого віку, ті, хто їх доглядає, та люди, які не мають грошей. Чоловіки розуміють, що їх скоріш за все не випустять, а якщо випустять, то їм можливо доведеться кидати свої родини та йти на фронт», – говорить Риженко.
«Це наше рідне місто, нам тут зручно. Від того, що нас окупували, це не перестало бути нашим рідним містом. Теоретично ті, хто залишився тут, готові спускатися до підвалу на час боїв або терміново евакуюватися. Ми до цього готові, тільки прийдіть. Не хотілося б, щоб потім говорили, що Херсон не звільнили, бо ви не виїхали», – ділиться своїми враженнями жінка і закликає: не вважайте, ніби ті, хто залишився у місті, підтримують окупаційну владу.
radiosvoboda.org