Як Херсонська філія Суспільного зустріла війну, пережила перші місяці окупації й наростила аудиторію в телеграмі.
Наприкінці червня з приміщення Херсонської філії Суспільного розпочав мовлення пропагандистський телеканал «Таврия», «адміністраторкою» якого призначили колишню прибиральницю Лілію Макарову. За словами менеджера філії «Суспільне Херсон» Михайла Сваричевського, технічних працівників, найімовірніше, завезли з Криму. Росіяни впродовж двох місяців намагалися зібрати колектив для нового каналу в Херсоні, але охочих серед місцевих було негусто, тож запросили тих, які не підведуть.
Членкиня правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, відповідальна за інформаційне мовлення та диджитал-платформу, Тетяна Кисельчук, менеджер «Суспільне Херсон» Михайло Сваричевський і менеджер «Суспільне Одеса» Назарій Максимчук. Фото з фейсбуку Тетяни Кисельчук
Понад рік тому, 6 червня 2021 року, Михайло Сваричевський став тимчасовим виконувачем обов’язків менеджера «UA: Херсон». До того він прожив 8 років в Одесі, де навчався і згодом працював в Одеській філії Суспільного провідним юридичним радником. Згадує, коли приїхав уперше в Херсон, через два тижні розпочався сезон кавунів. Куди не поверни голову, всюди добродушні, щирі фермери продавали кавуни.«Це є шматочком південної культури, яку можна відчути тільки на Херсонщині», — додає він.
Сьогодні Михайло Сваричевський виконує обов’язки керівника Херсонської філії з Одеси, куди переїхав у перші дні повномасштабної війни в лютому. Каже, що в Одесу виїхало ще кілька людей із філії. Дехто поїхав в інші міста України, хтось залишився на дачі на Херсонщині, але є й такі, що досі в Херсоні. «На це було кілька причин: не захотіли залишати рідний дім, хтось із сім’ї хворіє і не перенесе евакуацію, хтось просто неготовий: куди я поїду і за що буду там жити?» — каже Михайло Сваричевський.
У перші дні російської агресії виїхало пів десятка людей. Інші наважилися на такий крок після місяця окупації, коли зрозуміли, що це не завершиться з дня на день і на кожному кроці є загроза життю. Ти можеш сто разів виходити з дому з мобільним телефоном, нічого там не видаляючи, а на сто перший за якийсь український додаток тебе можуть затримати. Уже тоді був ризик під час виїзду потрапити під обстріл, на дорогах розстрілювали автомобілі, викрадали людей. На сьогодні з Херсона майже нереально виїхати, залишився один спосіб — у бік Криму. Та ніхто не знає, що там чекає на людей з українським паспортом, чи буде можливість їхати далі туди, куди хочеш.
«Кожна моя розмова з людьми, які залишилися в Херсоні, беземоційна. В ній немає позитивних слів. Я запитую: “Як ви там? Чи в безпеці? Вас ніхто не шукав?”. Людина відповідає, що все добре, чекаємо наших. Ти не хочеш чогось зайвого запитувати. Вони не хочуть більш детально щось розповідати. Я не уявляю, як їм там», — ділиться менеджер.
Він згадує ранок 24 лютого. У Національній суспільній телерадіокомпанії України не було ілюзій щодо того, чи Росія нападе: проводили наради на всіх рівнях, проговорювали різні варіанти. «Теоретично ми готувалися, але ніхто з нас у Херсоні до останнього не допускав, що буде війна. Ми мали дані найближчих філій Суспільного. В разі наступу кожен мав діяти індивідуально, самостійно вивозити сім’ї, родичів, ми не мали робити це скоординовано. Після початку війни кожен почав відповідати за себе, хто мав бажання їхати — їхав, хто вагався — залишався в місті», — розповідає Сваричевський.
Менеджер із колегами вранці 24 лютого вийшли на роботу. Херсон було не впізнати, всюди стояли черги. За шість кілометрів від філії — Чорнобаївка, звідти із самого ранку було чути вибухи й видно стовпи чорного диму з аеродрому. Над Дніпром літали вертольоти. Ніхто не знав, чиї вони: наші чи росіян. «Наступ почався з боку Криму, пішла велика колона. До Нової Каховки вона дійшла за дві з половиною години. Нам телефонують із Каховки й кажуть, що супротиву немає, за годину вони будуть у Херсоні. Звісно, життя не готувало до такої ситуації. Ми не розуміли, що робити: збирати речі чи рятувати техніку, як правильно вчинити, щоби зберегти інтереси компанії і життя людей. Почалася паніка. Ніхто не знав, що робити, не було кому телефонувати, у всіх була така ситуація. Я з тимчасовою виконувачкою обов’язків продюсера прийняли рішення, що з 24 лютого на території філії не повинно бути жодного працівника. На сайті міської ради одне з наших приміщень, де не велися ефіри, було позначене як укриття. Там усе застаріле, ніхто не вкладав гроші в його облаштування, цивільний захист міської ради просто складав акти, щоб воно числилося як бомбосховище. З початку війни туди почали приходити люди з матрацами, облаштовували собі нічліг із підручних матеріалів, які знаходили на території філії. Ми якраз почали ремонт, на вулиці були дерев’яні двері, вікна», — згадує менеджер.
У працівників філії не було транспорту, щоб оперативно вивезти всю техніку. Майже все залишилося у приміщенні, яке з другого березня захоплене росіянами.
Також залишилися комп’ютери в бухгалтерії, в яких встановлена система для роботи з казначейськими рахунками. За словами Михайла Сваричевського, за два тижні до війни казначейство вже «стояло», пропускало лише зарплати і платежі за комунальні послуги. У цей час у філії міняли вікна, розетки, проводку, тож тепер залишилися борги за виконані послуги перед постачальниками.
Майже одразу після окупації росіяни створили «чорний список», у перших рядках якого були керівники філії. Вони вийшли на чоловіка виконуючої обов'язки продюсера, який до того був продюсером філії. Він сказав, що не працює в компанії, давно виїхав, а дружина лише два місяці тимчасово виконує обов’язки. Кілька днів із російських номерів телефонували й Михайлу Сваричевському, але він жодного разу не відповідав.
Найстрашніше було, коли викрали співробітника філії. 16 травня вранці росіяни прийшли у квартиру інженера «Суспільне Херсон» Олексія Воронцова, вибили двері й силою його забрали. 21 травня чоловіка випустили на волю. Дружина Воронцова розповіла менеджеру, що він травмований, потребує лікування й поки що лишається в Херсоні. Це була перша й остання їхня розмова: росіяни обрізали мобільний зв’язок у Херсоні, блокують інтернет, паралельно запускаючи російських провайдерів і продаючи російські сім-картки.
Олексій Воронцов — колишній учасник війни на Донбасі, мав підписаний контракт з армією, був у складі військової частини, яка обороняла Херсон. Коли оборона впала, частину розпустили. Під час допитів росіяни цікавилися в нього саме військовими питаннями, про медійну сферу не запитували. У суспільній компанії майже всі включилися до розголосу про викрадення. Михайло Сваричевський не знає, чи це могло вплинути на звільнення, та на той час це був єдиний важіль впливу: ні органи влади, ні правоохоронна система не працювали. Зі свого боку менеджер звернувся до Херсонської обласної прокуратури, щоб юридично підтвердити факт викрадення.
За час окупації філії Суспільного росіяни зняли кілька пропагандистських відео про мовлення в Херсоні: мовляв, подивіться, як було і як стало. За їхньою версією, на Херсонщині був «інформаційний вакуум», «співробітники всі порозбігалися», «техніку вкрали», ТРК «Скіфія» мала все настільки застріле, що невідомо, як узагалі працювала. До речі, це відео вони знімали частково в підвальних приміщеннях, де зберігався старий інвентар, і для картинки влаштували безлад у кабінетах. Із приходом росіян нібито стало все красиве, сучасне, з модернізованими студіями. Начебто росіяни ці приміщення й техніку не окупували, а облаштували «з нуля».
Цікавий факт, що ганьбили вони саме ТРК «Скіфія» (з такою назвою канал виходив, будучи державним), а не «UA: Херсон», який іще тиждень після окупації показував єдиний марафон, бо вони не знали, як відключити сигнал (зараз філія має назву «Суспільне Херсон»). Михайло Сваричевський припускає, що це не випадково й не від знання про існування Суспільного. Хоч росіяни відключили ефір телеканалу «Суспільне Херсон», який, як і всі регіональні канали компанії, показує зараз марафон «Суспільне. Спротив», та не знищили роботу філії. Сьогодні команда «Суспільне Херсон» працює на сайті «Суспільне Новини», веде сторінки в соціальних мережах і телеграм-канал, аудиторія якого з тисячі підписників зросла до 57 тисяч. Херсонські журналісти попри все знаходять способи включатися в національний і регіональний марафони та розповідати, чим насправді живе сьогодні Херсон.
detector.media
Фото: сайт «Суспільне Новини»
