22-річний студент одного з вишів Херсону 24 лютого 2022 року, в день, коли росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну, був вдома, у своєму селі неподалік Кочубеївки.Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Facebook
ПриєднатисяУ розмові зі мною Павло зізнається, що сподівався, що російські загарбники не доберуться до їхнього села. Адже воно розташоване далеко від магістралей та важливих доріг. Проте, на жаль, йому, його родині та односельцям довелося деякий час жити на окупованій росіянами території.
Але в розмові зі мною він кілька разів повторював фразу «тимчасово окупована територія», акцентуючи, що його рідне село окупанти зайняли тільки тимчасово.
Зараз через село проходить лінія фронту. Там увесь час йдуть обстріли та бої. Тому ми на його прохання не вказуємо справжнього імені, прізвища та не показуємо його обличчя. Хоча хлопцеві вдалося виїхати як тільки до них добралися українські бійці.
То ж, повернімося до початку повномасштабного вторгнення.
У селі окупанти облаштували склад боєприпасів
Павло розповідає, що вранці 24 лютого о 6 ранку йому почали телефонувати друзі з Херсону і розповідати, що в місто заходять російські війська.«До нас вже долітали звуки вибухів», - каже юнак.
Мешканці села були переконані, що до них не доберуться, Але дорогу до села показав московський піп. Саме служитель церкви московського патріархату показав окупантам дороги, про які ті не знали, аби обійти траси, мости, пости ЗСУ та дійти до Кривого Рогу.
«Нас вже попереджали, що йдуть у наш бік. Зв'язок тоді ще був. Тому знайомі казали: ховайте документи, мобільні телефони, знищуйте будь-яку інформацію. А також – виїжджайте поки є можливість», - каже Павло.
«Так ми опинилися під окупацією. Росіяни ходили селом, перевіряли нас, забирали телефони, чоловіків водили на допити, питали чи є в селі військові ЗСУ та атовці, », - згадує юнак.
«Одного дня прийшли до нас додому. А у нас тоді було зо сім малолітніх дітей, прийшли до нашої хати. Окупанти всіх вивели на двір, оглянули й сказали: «Добре, ми вас зараз рухати не будемо», й пішли геть», - говорить Павло.
Колаборанти допомагають окупантам
Цілий місяць жило невеличке село на Херсонщині під окупантами.Родина Павла мала вдосталь запасів їжі, то ж їм голодувати не довелося. Щоправда, й перебирати їжею не доводилося: була ще картопля, домашня птиця, яйця, домашнє консервування. Хоча в декого з місцевих вже за кілька днів харчі закінчилися. То ж селяни ділилися їжею між собою.
Також через постійні ракетні обстріли газопровід, який постачав газ до домівок, перестав працювати. То ж, за словами юнака, вони обладнали невеличку пічку у дворі.
«Через два тижні окупації вже довелося готувати на дровах на дворі», - говорить він.
«До деяких він приходив і казав: давайте що можете. А у деяких вимагав, казав: «З вас мішок картоплі, 20 літрів олії, м’ясо». Також відбирали у фермерів паливо, яке вони приготували собі для сільськогосподарських робіт. Машини відбирали. І навіть людей виселяли з їхніх домівок», - розповідає юнак.
Прилетить, то й прилетить. Тут картоплю треба садити!
Родина Павла, на думку окупантів, вважалася заможною: у них є свій дім, свійські тварини, город та кілька гектарів поля, які фермер засіяв пшеницею, ячменем та соняшником.Також російських зайд дивувало, коли прийшло тепло, місцеві мешканці вийшли обробляти городи.
«Люди працювали на городах навіть під окупацією. Ми не сиділи склавши руки. А обстріли? До них звикаєш і не звертаєш уваги. Ну прилетить, то й прилетить. Ми з нашою родиною посадили картоплю в цей час. На жаль, більше нічого не садили. Але і цього достатньо», - каже по філософськи юнак.
А ось на поля ніхто не виїжджав тоді. Поля вже були засіяні, роботи багато не було. Тому ніхто не ризикував. Натомість вже зараз фермери повертаються у поля аби зібрати урожай.
«Зараз у нас «нуль», обстріли набагато інтенсивніші. Там зараз набагато небезпечніше. Але ж це – урожай! Тому люди виїжджають жнивувати. Виїжджають навіть у такі місця, де дуже страшно. Там зараз дуже багато снарядів, які ще не розірвалися, заміновані дороги», - говорить Павло.
Так само багато хто з фермерів відмовився від збору пшениці. Адже це – небезпечно, в будь-яку мить може розірватися снаряд або ж початися обстріл. Крім того, ніхто тієї пшениці не хоче купувати у хліборобів. Тому, вочевидь, ці поля згорять.
Також Павло зізнається, що цього року на Херсонщині неймовірний урожай фруктів та овочів.
«Я за останні три роки такого урожаю не пам’ятаю. Тому, на жаль, пропаде. Навіть вивезти нема як: палива нема, електрики нема. Виїхати можна тільки якщо військові когось евакуйовують. А щоби збирати й везти на продаж – то це зараз неможливо», - каже юнак.
Вголос
