Російських загарбників в жодному українському місті, райцентрі, селі не зустрічали квітами та хлібом-сіллю, що, кажуть, стало шоком для кремлівського фюрера. Яскравий приклад — тимчасово окупований Херсон, мешканці якого чинять опір рашистам і кожного дня доводять, що вони справжні громадяни держави, що їхні гідність і впертий характер ніхто не зламає, що Херсонщина зaвжди була, є й буде чaстиною Укрaїни. Місцева мешканка Людмила Пономаренко (справжні прізвище та ім’я не можна назвати з міркувань безпеки) розповіла «ФАКТАМ», що люди налаштовані продовжувати спротив до тих пір, поки південь країни не буде остаточно звільнений від ворога.— Пані Людмило, тимчасова окупація Херсону триває вже чотири місяці. Як сьогодні живе місто-герой? Якій настрій у людей? Що дає їм сили триматися так гідно?
— Розповім про своє бачення, за всіх не можу сказати. Мене захоплюють, наприклад, такі моменти. От ти ходиш практично одним і тим же шляхом кожного дня. І кожного дня на цьому шляху бачиш на стінах багатоповерхівок, майданчиках, лавочках, дверях під’їздів синьо-жовті серця та написи «Херсон вірить у ЗСУ», «Херсон це Україна», «Херсон незламний». Орки ці написи зафарбовують, але одразу з’являються нові. Тобто таке собі перетягування каната. Але він все одно на нашому боці.
На Палаці молоді вони з перших днів повісили триколор, але вночі якісь мужні люди цю кацапську ганчірку наполегливо знімали. Щоб ви розуміли, вона не просто десь біля дверей висить, це рівень третього поверху. Окупантів це дуже дратувало, так вони тепер вранці її вішають, а ввечері знімають. На день росії повісили вже дві ганчірки — триколор і червону (не радянський прапор, а якийсь їхньої бригади). Але потім побачила відео в інтернеті, як хлопець у балаклаві підпалив їх у парку. Це дуже сміливий вчинок.
Скажу по секрету, що у нас досі є місця, де висять наші прапори. Їх ніхто не зняв і ніхто не поскаржився окупантам.
Зараз ми відрізані від українських мобільних операторів, від інтернету, але все одно якось викручуємося, щоб узнати новини, як живе вільна Україна, що відбувається у нас в Олешках, в Новій Каховці та інших місцях.
Дуже надихає, що ми чуємо, що наші ЗСУ вже десь неподалеку. Ми розуміємо, що швидкого визволення не буде, але знаємо, що хлопці працюють, причому супер як. Люди хвилюються за них.
Ті чоловіки, хто зміг виїхати звідси, одразу ж приєднуються до херсонського тербату або до 206-го батальйону «Брати по зброї». Серед тих, хто зі сторони Миколаєва йдуть потихесеньку нас визволяти, купа моїх друзів. Це такі люди, поряд з якими навіть стояти вже честь. І кожен вважає за потрібне написати: «Людо, ви там тримайтеся і не впадайте у відчай». Уявляєте?
Щодо настрою людей, зрозуміло, що більшість чекає перемоги. Але нас дуже зачіпає, коли ті, хто виїхали, телефонують: «Ми приїхали в Україну». Це прикро. Реагуємо дуже різко: «А ми де залишилися, хиба не в Україні?» Іноді чуємо, як хтось розповідає, що тих, хто залишився тут, на вільній Україні вважають колаборантами. Коли мені таке розповідають, запитую: «Вам особисто це сказали?» — «Ні, але моя сусідка чула від подруги». Вважаю, що хтось спеціально робить інформаційні вкидання, щоб ті, хто залишився, опустили руки й зневірилися.
.jpg "Мешканці Херсону чинять опір рашистам і кожного дня доводять, що вони справжні громадяни держави, що їхні гідність і впертий характер ніхто не зламає")
— До речі, про колаборантів. Їх багато?
— На жаль, ми майже кожного дня узнаємо, що хтось погодився співпрацювати з окупантами. Можу сказати про те, що знаю достеменно. У нас десь сімдесят дитячих садочків. Директори лише трьох погодилися співпрацювати. Щодо вихователів та іншого персоналу — ситуацію не знаю.
Шкіл у нас 56. Було три директори-колаборанта, зараз кажуть, що вже шість, але це не підтверджено. Наприклад, Артем Кияновський, директор обласної школи гуманітарної праці, завжди був за «русский мир». Зрозуміло, що він в цих лавах. Директора музикальних шкіл №?1 та №?3 (у нас їх всього чотири) теж погодилися співпрацювати. Щодо викладачів, наскільки я знаю, якщо є, то один-два на школу, і все. Орки навіть не змогли на 9 травня з тих музикантів, які залишилися в місті, зібрати духовий оркестр. Знаю точно, що людям телефонували, запрошували, пропонували гроші.
— І яка ціна питання?
— Не можу сказати. Але нещодавно виявилося, що раніше за те, щоб люди виходили на 9 травня з дідами на паличках, їм платили гроші. Одній жіночці, яка минулого року виходила за двісті гривень, в цьому році пропонували тисячу. Але вона не пішла.
У нас днями викрали мера Ігоря Колихаєва. От він насправді колаборант. Це не тільки моя думка.
— Ви раніше натякали на це в нашому інтерв’ю від 30 березня.
— Зараз є ще більше доказів. Є люди, котрі готові підтвердити це, коли нас звільнять. Ми збираємо інформацію по крихтах.
Написали, що з ним затримали нібито не останніх у місті людей. Але кого? Вибачте, очільника охорони Колихаєва, працівника департаменту архітектури і містобудівництва Маршала, у якого раніше ніколи не біло проукраїнської позиції, він любитель совка. Це точно не знакові люди й вони нічого не вирішують у нашому місті.
Днями з’явилася інформація, що орки хочуть поставити якогось чоловіка, котрий буде розпоряджатися грошима в міської адміністрації. Він навіть не буде знаходитися в Херсоні. Тобто у нашого мера тепер заберуть всі фінансові потоки.
Зараз керує містом гауляйтер Олександр Кобець. На зібранні, коли його представляли (відомо, що Колихаєв сам телефонував людям: «Ви маєте прийти»), один депутат міськради від ОПЗЖ запитав цього Кобца: «Насправді ж мером Колыхаєв лишається?» Кобець відповів: «Так». В принципі так воно і є. Ми не бачимо того Кобца взагалі.
А Колихаєва бачимо і знаємо багато речей про нього. Що він з Сальдо зустрічається, ще з одіозними персонажами. Тобто його арешт — це постанова. Люди просто бачили кавалькаду мерських машин, за якими їхали орківські автівки.
Мерія переселилась недалеко — за дві вулиці від колишньої будівлі. Деякі робітники там знаходяться по пів дня два рази на тиждень — якісь питання вирішують, видають накази тощо. Напередодні «арешту» Колихаєва їм сказали: «Щоб вас завтра тут не було». Тобто вони прекрасно знали, що туди приїдуть орки та заберуть мера.
На минулому тижні ліквідували начальника управління у справах сім'ї, молоді та спорту обласної адміністрації Дмитра Савлученка. От він був знаковий. Це справжня проросійська сволота, яка завжди була за «русский мир». Дуже гарно, що його задвохсотіли. Хай інші колабранти бояться.
.jpg "«Є люди, котрі готові підтвердити, що Колихаєв колаборант, коли нас звільнять. Ми збираємо інформацію по крихтах», - розповіла співрозмовниця «ФАКТІВ»")
«Є люди, котрі готові підтвердити, що Колихаєв колаборант, коли нас звільнять. Ми збираємо інформацію по крихтах», - розповіла співрозмовниця «ФАКТІВ»— Як себе поводять окупанти? Як господарі, які прийшли назавжди?
— Вони зайняли обладміністрацію, там у нас тепер базар-вокзал. Неподалік офіс «єдиной россии», ще якісь офіси. І ось вони граються — там гроші роздають, там паспорти.
Росіяни вселяються в пусті квартири. Вони спочатку пройшлися рейдом, подивилися, де люди виїхали. І типу так лагідно: «Мы подпишем договор аренды. Мы люди приличные. Ми же пришли с миром». Тобто намагаються показати, що вони добрі та чемні.
Якщо у місті засиляють в основному офіцерів, то у передмісті — солдатню в приватний сектор. Вибирають крайні вулиці, але дома, які краще. Хоча б перед смертю пожити в гарних умовах. Знаю, що у Білозерці бойові буряти, які стоять на блокпостах, вже домовилися з місцевими: як тільки наші підійдуть, вони здадуть зброю, а місцеві за це їм дадуть цивільний одяг і сховають у підвалах, щоб вони потім здалися в полон.
Щодо ідейних та упоротих, це в основному ті, хто приїхали з «ДНР» та «ЛНР», котрі воюють вже вісім років. А інші вояки з Донбасу, яких тільки-но мобілізували, нещодавно на запитання одного чоловіка: «Почему вы не воюєте, а стоите на блокпостах?», відповіли: «Нам нельзя — мы сразу руки вверх и сложим оружие». — «А что будете делать, когда наши сюда придут?» — «Бросим оружие и сдадимся».
— У вас йде примусова паспортизація. Багато херсонців отримали російські паспорти?
— Паспорти вони роздають в колишньому ЦНАПі, який розташований на центральній вулиці неподалік від облдержадміністрації. Іноді ми з подругами спеціально проходимо там пішки, щоб подивитися, що відбувається. Бачила неодноразово, що в черзі стоїть осіб 20?30, не більше. Хтось підходить, щось запитує та уходить. Люди, які мешкають поруч (це я вам вже чутки розповідаю), кажуть: «Ой, там черга 13 тисяч. Люди записуються, а потім кожен день перевіряють, як рухається процес. В день дають сто паспортів». Є чутки, що в день дають 50 паспортів, а черга шість тисяч. Але, якщо у вас тисячі охочих, їм треба все одно записатися. Тобто біля цього ЦНАПу має стояти більше людей, ніж зараз.
— Кремлівські пропагандисти часто розповідають про підготовку до проведення «референдуму» про приєднання Херсонщини до росії. Але кожного разу називають різні дати. Тепер кажуть, що вже точно восени.
— Орки поспішають. Тим не менш у нас про «референдум» взагалі нічого не чути. Але вони можуть зробити його як в Криму та на Донбасі.
Люди розповідають, що головам ОСББ кажуть: «Пишите списки на гуманитарку. Мы все привезем прямо на дом». Це щоб отримати списки мешканців. Одна голова ОСББ замовила цю гуманітарку. У домі більше сотні квартир. Хай третина виїхала (у нас взагалі десь третина міста виїхала, думаю, не більше). Привезли п’ять коробок. Це крихти. Але списки їм дай обов’язково.
Мій знайомий бачив, як привезли три паспорти комусь в їхньому під’їзді. Тобто вони їх намагаються просто всучити. «Получайте паспорта», «мы вам дадим гражданство», «почему не хотите брать наши паспорта?»
Вони зараз ці паспорти дають не так, як в Криму навесні 2014-го. Тоді українські паспорти ніхто не забирав. А зараз забирають. Щоб людина спалила мости. Тобто вони вже врахували той досвід. Але тут попадають ті наші хитро сконструйовані мешканці, які хотіли, щоб у них було два паспорти. Ну що, то вже їхні проблеми.
Навіть зеків в колонії змушують писати заяву на російське громадянство. Там відбувається жах, знаю достеменно. Орки зеків з колонії №?10, що в селі Дар’ївка, переселили в херсонську колонію, а туди засилилися росіяни. Зеків змушують рити окопи. Хто відмовляється, стріляють по ногах. Лікувати ніхто не буде.
Тиждень тому в обласну лікарню привезли зеків с пробитими головами, вирваними нігтями, без свідомості. До них приставили солдатів зі зброєю, щоб вони, коли прийдуть до тями, нічого не розповіли, що там відбувалося.
Ще випадок. Один зек виглянув у віконце (їм це не можна), його застрілили, а що з тими, які були в камері, ніхто не знає.
Зараз є інформація, що зеків знову повернуть в Дар’ївку, щоб використовувати як живий щит.
— Ми так сумуємо за херсонськими помідорами, фруктами, ягодами. Що у вас з цінами на продукти?
— Ціни на фрукти-овочі нереально низькі. Це не тому, що фермери такі благодійники. Приїжджають люди з Криму (звісно, ті, кого кришують кацапи) і збивають ціну: «Я сегодня у вас черешню покупаю по семь гривен».
— Можна розраховуватися в гривнях?
— Так ми в гривнях і платимо. У великих магазинах мають бути подвійні ціни — в гривнях і в рублях. Але на фрукти-овочі цінники тільки в гривнях. Магазин «Сільпо» в центрі вони назвали «Сытный маркет», але всередині нічого не змінили. Навіть вивіски секцій «бакалія», «кулінарія» та інші залишилися українською мовою. Товар весь кацапський, крім фруктів та овочів.
Тепер про ціни. М’ясо дуже недешеве. Кіло вирізки 250 гривень. Зараз чомусь стали рубити м’ясо, як в радянські часи, — кістку разом зі шматком м’яса та сала. Таке продають за 160?180?200 гривень.
Кіло картоплі, яка ледве в руку поміщається, на центральному ринку можна купити по чотири гривні. На інших ринках дорожче, на дніпровському така картопля по десять. Найдешевша ціна помідорів десять гривень, найдорожча — 25, це помідори ого-го — на пів кіло. Огірки (огірок до огірка) — 4?10 гривень. Бувають дні, коли доходить до 12.
— Та у вас взагалі комунізм. А ви ще в росію не хочете.
— Категорично не хочемо.
Є й українські продукти: рис, пшоно, крупи, мука, соняшникова олія. Макарони «Мірошник» (завод у Новій Каховці) — в середньому 25?27?30 гривень за кіло. Наш херсонський маслозавод молодці, вони відкрили свої точки. В деяких можна перекинути гроші з картки на картку або по терміналу розрахуватися, за що їм спасибі. В цих точках продають масло, молоко, сир, сметану, сири кількох видів — м’які та тверді, бринзу, та ще з якимось добавками. Якість різна, тверді сири не витримані. Але все одно нормальні. Покупці стоять в чергах.
— Де люди беруть гроші? Чи отримують пенсії та соціальні виплати?
— До сьогодні пенсії та соцвиплати трохи з затримкою, але принаймні отримували на карту. Чому так обережно про це кажу? Тому що ситуація може змінитися у будь-який момент.
В місті працюють багато відділень (не всі) «Приватбанку», ще два відділення «А-банку» точно бачила (їх було небагато). Люди з вечора записуються на наступний день, складають списки, вночі чергують. В залежності від того, скільки готівки буде в банку, півтори-дві тисячі можуть зняти. Можна перевести з картки в готівку на ринках, але треба віддати за цю послугу від п’яти до десяти відсотків. В Голій Пристані взагалі 15 відсотків.
Є деякі магазини, де можна купити м’ясо, хліб, крупи, корм для тварин і сплатити по терміналу. Хоча там ціна трохи вище, але на це вже не звертаєш увагу. Готівку ми приберігаємо для того, щоб скупитися на ринку. З готівкою реально катастрофа.
— Ліки в аптеках є?
— Раніше кримчани приїжджали до нас навіть цитрамон купувати. А тепер дуже багато ліків завозять з росії. У нас сьогодні «анархія мать порядку». На ринку стоять столики з препаратами, підходь і покупай. Кажуть, що десь ближче до Криму є ринок на кшталт 7-го кілометра в Одесі. Там є все, навіть дефіцитні ліки.
Якість кацапських ліків не витримує жодної критики. Моїй подрузі треба постійно вживати пігулки від серця, бо у неї хронічна хвороба. Вона на тому ринку купила кацапські, каже, що вони не діють.
Ціни захмарні. Таке відчуття, що вони в ціннику замість рублів просто пишуть гривні. Коштує триста рублів — буде триста гривень. Моя подруга нещодавно придбала фурацилін за 70 гривень. Він завжди коштував копійки. Сусід купив вольтарен за 600 гривень. Трохи привозять волонтери, але це крапля в морі. Тому хворіти зараз не можна. У знайомих сильно поранилася дитина, якби не старі запаси, виклали б на лікування тисячі.
— Напевно, і лікарні працюють не як раніше?
— Звісно. Одні головні лікарі сказали персоналу: «Пишіть заяву на звільнення та одразу на приймання. Вже за новими правилами ми працюємо за рублі. І вперед». Інші так: «Ви ж розумієте, що вам треба годувати сім’ї. У вас є три варіанти. Або ви пишете заяву на звільнення й одразу на приймання, і будете отримувати зарплатню в рублях. Або заяву на звільнення. Або заяву на безкоштовну відпустку». В разі відмови лікарів пресують психологічно.
Знаю, що з обласної лікарні виїхали практично всі хірурги. Коли їм таке запропонували, вони сказали: «Ні». Лише один травматолог погодився.
Завідувач відділення дитячої обласної лікарні казав: «Мені все одно, хто буде, аби дітям було гарно». При цьому здав рашистам всі списки дітей атошників з адресами.
Окупанти приїжджали до нього знімати відосик. Вивантажили перед камерою купу коробок з «КамАЗа», вручили йому коробочку, зняли сюжет. Потім все повантажили назад, залишили тільки коробку, яку цей лікар в руках тримав. Він обурився: «Подождите. А лекарства детям? Вы же обещали». Почув у відповідь: «Скажи спасибо, что оставили эту коробку, а то и ее сейчас заберем».
Розповіли мені ще такий епізод. Коли в обласну лікарню привезли цих зеків з пробитими головами, одна лікарка запитала: «Чего они у вас сидят на подвале и ничего не делают? Везите их ко мне. Они у меня будут здесь мести, грести, траву полоть». Орки їй кажуть: «Так они же убегут». — «А вы поставьте своих с автоматами. Будут бежать — пусть стреляют. Одним нациком больше, одним меньше».
— Багато людей опинилися на підвалах?
— На загал озвучено, що начебто на всю область 400?500 осіб. Не знаю, наскільки ця цифра правдива. По моїм відчуттям, можливо десь до тисячі. Хапали багатьох тоді, коли у нас були антиросійські мітинги та акції. А зараз вони забирають в одному місці дві людини, в іншому три. Причому тих, кого можуть схилити до співпраці. Колишня голова Білозерського району, колишній депутат — отаких. Тобто спочатку захопити, залякати, а потім «ти на нас працюєш». Хтось погоджується, хтось ні.
— Як працює місцеве телебачення?
— Херсонський телеканал «ВТВ плюс» перейшов на сторону окупантів і тісно співпрацює з ними. Його керівництво з самого початку вторгнення вело політику і нашим, і вашим. А зараз повністю обслуговує окупантів. Там Сальдо та інші часто дають інтерв’ю. На другому каналі ведуча якась дівчинка-десятикласниця, а очолює цей телеканал прибиральниця.
— Це не жарт?
— Ні, правда. Тому що більше ніхто не погодився. Проректор нашого Херсонського державного університету — колишній таксист. Таксисти ж добре знають, як керувати вишем. Тобто в орків з кадрами реально біда.
Сальдо був три каденції мером, потім нардепом від Партії регіонів, обов’язки мера виконувала секретар міськради, а він тримав руку на пульсі. У нього була дуже сильна команда. Такі — він слово скаже, вони виконують. Він їх підгодовував. Він цю команду зараз стягує. Старі перевірені кадри, стільки років разом працювали.
Більшість депутатів Херсонської міської ради від ОПЗЖ та блоку Володимира Сальдо співпрацює з окупантами. Пішли до них, очолили якісь департаменти. Але насправді рашистам реально не вистачає людей, щоб зробити гарну картинку для російського телебачення, що місто працює на повну, що всі процеси йдуть набагато краще, ніж до вторгнення.
.jpg "«Рашистам реально не вистачає людей, щоб зробити гарну картинку для російського телебачення, що місто працює на повну, що всі процеси йдуть набагато краще, ніж до вторгнення», - розповіла мешканка Херсону")
— Де люди зараз працюють?
— У нас взагалі тут ринок, там ринок. Люди в основному працювали ФОПами, самі на себе. Зараз чимало працюють на удаленці. Їм платять якісь копійки, але вони дякують навіть за мінімальні 4?5 тисяч. Багато втратили роботу. Доїдають старі запаси. Хтось отримує кацапську гуманітарку. Комусь допомагають волонтери. Когось годують раз на день добрі підприємці. Люди залишаються людьми навіть в таких складних обставинах.
Щодо гуманітарки, яку роздають кацапи. Ми якось пішли з подругою, щоб на власні очі побачити все. Черга насправді велика. Дають пакети, на яких написано «єдина росія». Бачила, як одна жіночка заховала цей пакет в інший. Тобто їй соромно, що вона взяла цю допомогу. Деякі приходять з дітьми, щоб дали більше. Є й такі, хто туди ходять як на роботу. А потім продають на ринках те, що отримали.
— Продукти хоча б якісні?
— Не знаю. Кажуть, що в основному консерви та крупи. Пакети по обсягу невеликі. У нас є місцеві волонтери, які дають більше рази в півтори.
— Люди щиро вірять, що на Херсонщині відновиться українська влада?
— Знаю достеменно, що є такі, хто каже: «В нас же не стреляют, и слава Богу. Вам не все равно, кто здесь будет?» Але! Якось бачила, як біля багатоповерхівки підліток з хлопчиком років десяти марширували і голосно співали якусь українську пісню, вже не пам’ятаю яку. Вони так пишалися собою — носи задрали, крила за спиною. І стало так приємно, так тепло на душі. Або іноді чую, як діти на майданчику у дворі співають: «Наша пісня, наша пісня українська».
Якщо це все зібрати до купи, то стає зрозуміло, що люди чекають наших захисників. Ми будемо чекати стільки, скільки потрібно. Але хай нас визволяють, бо інакше нам капець. А поки що ми будемо триматися і намагатися залишитися живими.
Факти