Жодного гуманітарного коридору для виїзду людей із окупованої російською армією Херсонщини організовано не було. Маршрути перевізників мінялись в залежності від військових планів окупантів, а кількість блокпостів дорогою до вільної території України тільки збільшувалась. Життя з кожним днем на тимчасово окупованій території Херсонщини ставало все нестерпнішим і небезпечнішим і люди їхали на свій страх і ризик. Центр журналістських розслідувань зібрав свідчення жителів Херсонської області, яким у останні тижні вдалося прорватися на підконтрольні території єдиним на сьогодні можливим шляхом - через сусідню Запорізьку область.
За різними даними, які озвучуються українськими посадовцями, перевірити які немає змоги, окуповану територію покинули від третини до половини мешканців Херсонської області. Люди виїжджають різними способами: на власних автівках, з перевізниками, або й безкоштовно – за допомогою волонтерів. Інформацію про перевізників, маршрути слідкування і формування колон можна знайти у групах в соцмережах.
Однак дороги до свободи з кожним днем окупації та наближенням лінії фронту ставали все довшими і небезпечнішими. У березні можна було виїхати через кордони з Миколаївською та Дніпропетровською областями – відповідно через населені пункти Снігурівка та Давидів Брід. Людям доводилось долати важкий шлях на вільні території по бездоріжжю, із кількаденним стоянням біля блок-постів, свавіллям окупантів – лднрівців та кадировців, потраплянням під обстріли.
У квітні російські військові закрили виїзд через Снігурівку, а згодом і через Давидів Брід, де посилились бої. Тепер же виїхати з області можна лише через зайняті загарбниками території Запорізької області.
«Їхати на свій страх і ризик, у відсутність офіційно погоджених коридорів небезпечно. Але так само, як і залишатися на окупованих територіях. Якою б важкою та ризикованою ця дорога не була, але вона веде до свободи, а без неї все інше нічого не варте. Нам довелось кілька днів провести посеред поля. Ночували в автівках у суцільній темряві, бо російські військові не дозволяли вмикати світло. Вони розгорнули свої «Гради» просто поряд з нами і вели обстріл… Я пам’ятаю відчай жінки, яка кидає документи біля їхнього блокпосту і плаче, падає на землю. Вона ходила до них, показувала медичні довідки, що свідчать про тяжку хворобу її маленького сина, що лік іде на дні і йому життєвонеобхідно якомога скоріше дістатися лікарні, дитина непритомніє, ліки закінчуються. Але військовий на це відповів: А мені все рівно. У мене наказ: не пропускати», – розповідає жителька Херсонщини, яка виїхала з окупації через Запорізьку область.
Люди виїжджають також і через окупований Крим, а звідти їдуть закордон. Цим варіантом користуються ті, хто готовий до його високої вартості і тривалості в часі, ймовірних бесід із російськими спецслужбами та фільтрації. Херсонські посадовці вказують, що такий проїзд може тягнути за собою адміністративну відповідальність, однак люди продовжують ним користувалися, бо, певно, бажання виїхати з окупації переважає над страхом через можливе покарання. Тим паче, що таким маршрутом скористалися навіть представники місцевого самоврядування регіону. Як наприклад, Нижньосірогозький селищний голова.
Дмитро Такаджи, Нижньосірогозький селищний голова Генічеського району Фото: Facebook
Ситуація з виїздом через Запорізьку область постійно змінюється. Люди їдуть через Дніпрорудне до Василівки, де понадвечір зазвичай пропускають. Дехто проїжджає на вільні території того ж дня, декому доводиться залишатися на ніч.«Виїхали ранком з Херсона, дістались до Василівки та простояли весь день. Увечері були вже в Запоріжжі, тут зустріли волонтери, нагодували і розмістили на ночівлю», – розповідає учасниця місцевого пабліку в Телеграмі.
Попри заяви українських посадовців, що окупанти зняли блокпости у Василівці, люди свідчать, що блокпости військових рф там залишились.
Самотужки евакуйовані херсонці радять всім, хто збирається у нелегку путь, мати із собою запаси пального, води, їжі та медикаментів, адже весь день, а то й не один, доведеться стояти в черзі під спекотним літнім сонцем. Стануть в нагоді ковдри, парасольки від сонця, газова горілка для приготування їжі та чаю, павербанки, а також книжки та іграшки, завантажені на пристрої мультфільми для дітей, щоб було їх чим зайняти під час очікування.
Діти грають біля автівок, поки колона біженців чекає на виїзд з окупованої території Фото: investigator.org.ua
Перевірки на російських блокпостах проходять по-різному. Інколи перевіряють лише документи і поверхнево багаж, а інколи – зміст сумок і валіз. На блокпостах зазвичай більше прискіпуються до чоловіків, особливо призовного віку, їм наказують роздягнутися, перевіряють татуювання, телефони, воєнні квитки. Свідчень про те, що окупанти щось забирають у людей, все менше, але трапляються.За даними запорізьких посадовців, зараз найбільше їдуть до Запоріжжя саме херсонці.
На початку червня людей швидше випускають з Василівки, але ще у другій половині травня окупанти тримали людей по кілька діб в якості живого щита. У колоні заблокованими опинились кілька сотень машин, маса людей, серед яких були переважно жінки з маленькими дітьми, люди похилого віку.
Очевидці у соцмережах писали, як одного дня здивувалися та зраділи люди, коли почули, як хлопець, що теж очікував на виїзд, почав грати на саксофоні. Це – як свіжий ковток повітря, коли задихаєшся, – говорили люди та дякували талановитому виконавцю. Юним саксофоністом виявився 13-річний музикант Сінезій Горбовський, який виїхав з родиною з окупованого росіянами Генічеська.На українських блокпостах військові привітно зустрічають, а працівники спецслужб проводять свої перевірки, бесідують з громадянами. Сформована колона під супроводом поліції вирушає до волонтерського хабу біля «Епіцентру» в Запоріжжі.
Волонтерський хаб для біженців у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua
Тут безкоштовно годують: перші та другі страви, пригощають гарячими чаєм, кавою, вдосталь бутильованої питної води, яку також можна взяти із собою у подальшу дорогу. Дітям роздають смаколики та іграшки, книжки, засоби гігієни. При необхідності у наметі можна взяти також безкоштовно речі та взуття. Волонтери допомагають із розселенням, ночівлею та з усім необхідним.«Тримайтесь або виїжджайте. Але не знаємо як»
Так, зрозуміло, що окупанти не переймаються місцевим населенням, яке може бути або мішенями у їхньому свавіллі, або масовкою для картинок, як «добре живеться на звільнених територіях», або ж живим щитом, яким вони прикриваються від ЗСУ. Але ж чи переймається цим українська влада?
Нещодавно в соцмережах ширилось обурення через заяви віцепрем’єрки і міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, яка стала радити людям виїжджати з захоплених територій.
Ірина Верещук, віцепрем’єрка – міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Фото: president.gov.ua
Ірина Верещук закликала учителів на окупованих територіях не працювати на окупантів. При цьому міністерка звернулась до батьків із проханням не віддавати дітей на навчання в організовані окупантами школи, і при першій же можливості виїжджати з окупованого регіону, в якому точитимуться бої до повного його звільнення.«Влада повинна допомогти людям виїхати з окупації, а не засуджувати їх», – відповіли на такі заяви правозахисники.
Центр прав людини ZMINA опублікував звернення, де йдеться, що разом із закликами до виїзду з окупованих територій, має надаватися інформація про гарантовані безпечні евакуаційні коридори, подальше розміщення мешканців окупованих територій, допомогу та підтримку, яку держава, міжнародні організації та громадські волонтерські ініціативи готові їм надати.
Гуманітарна криза, відсутність українського зв’язку, «зелених коридорів» і безпечних шляхів виїзду людей з окупації. Такою наразі залишається окупована Херсонщина. Відомо, що це аграрний край, але небагатий, тож у багатьох людей, які бажають вирватись з окупації, фактично немає фінансової можливості це зробити. Є херсонці, які не можуть перевезти хворих дітей та престарілих батьків, людей з інвалідністю. На Херсонщині залишаються і люди, яким бояться виїжджати через зони бойових дій, а також ті, хто не наважується залишити дім і кинутись у невідомість, адже не вистачає інформації, чи чекають на переселенців на вільних територіях, чи потрібні вони тут комусь, чи зможуть знайти житло та роботу.
Подібні проблеми стали викликами сьогодення, які необхідно долати. Можливо, самі державні органи влади з цим не впораються, але волонтерським ініціативам необхідне підкріплення, як і самим людям, на окупованих територіях. Тут лишається простір не лише для дискусій, хто і як допомагає, чи може допомогти, але і самих дій, яких треба вдаватися якомога скоріше.
investigator.org.ua