
Цей регіон стратегічно важливий для Росії, адже це сухопутний прохід на Крим та доступ до Північнокримського каналу, який забезпечить окупований півострів водою.
Люди масово їдуть з області, хоч з кожним днем це дається все важче, а ті, хто лишається, щодня живуть під прицілом російських автоматів. У невідомості.
Я поїхала в Херсон та наближені до нього міста і селища, щоб дізнатися думки людей про війну й життя в окупації. Це було кілька днів тому. До того, як 25 квітня міський голова Херсону Ігор Колихаєв підтвердив захоплення російськими окупантами міської ради.

«Ми із Донецька»


Деяким «визволителям» не більше за 18-ть. Після перевірки документів часто вони просять цигарки. На кожному блокпосту встановлені прапори Росії, рідше – «ДНР» та Дагестану. Ближче до Херсону стоять росгвардійці – з них чимало бурятів.

«Багато техніки заходить із Криму. Щоночі чуємо, як мотаються. От як почнуть наші відбивати – буде гаряче», – кажуть жителі одного із сіл неподалік Херсону.


«Не хочемо «ХНР»
«За наше місто ніхто не боровся», – каже мені жителька Херсону, яку я зустрічаю біля місцевої автостанції. «Були біля Антонівського мосту перші бої, а потім Росія зайшла в місто – і все», – додає жінка.


На будівлі медзакладу досі майорить синьо-жовтий стяг. «Колектив працює майже в повному обсязі, хоча відчуття страху є в кожної людини», – розповідає мені лікарка місцевої лікарні.
«Є страх за себе, за свою родину. Вдома стоять приготовлені торби на найгірший випадок. Хоча сподіваємось, що білі халати нас врятують», – каже медик. За її словами деякі колеги навіть живуть у лікарні, оскільки їхні будинки розташовані в районах, де тривають бої.

«У важких випадках ми кажемо пацієнтам приносити усі ліки, що є в них вдома, і там вже підбираємо «альтернативу». Або ж жителі діляться між собою», – каже лікар та додає, що забезпечення стаціонарних відділень на кращому рівні, оскільки допомагають волонтери та міська влада.


Ситуація з продуктами також складна – більшість магазинів закриті, працюють невеликі крамниці, кав’ярні, також можна придбати товари на ринку з рук.
«Вони (окупанти – ред.) штучно створюють гуманітарну катастрофу в Херсоні, щоб завозити будь-який товар з Криму. Жоден гуманітарний конвой з України вони не пропускають. Усе це волонтери завозять невеличким транспортом на свій страх і ризик», – розповідає мені один із місцевих волонтерів.
За російською гуманітаркою біля обласної адміністрації Херсону вишиковуються черги. «Сказали, що будуть видавати. От стоїмо, чекаємо. Все без запису», – кажуть мені херсонці із черги.

«По 47 гривень. Везуть, «по договорняку» з Криму. Газ так само. Сам бачив ці колони, які заїжджали», – розповідає мені місцевий таксист.

Лісництва на Херсонщині, які також є значною частиною регіону, наразі заповнені технікою окупантів. Лісники заявляють про блокування їхньої роботи.

«Та і ми самі розуміємо, наскільки це все небезпечно, тому зараз робота стоїть. Тільки якщо виникає якась невеличка пожежа і ми розуміємо, що туди їхати більш-менш безпечно – їдемо», – розповів Смічик. Він запевняє, що на співпрацю з росіянами вони не йдуть і сподіваються, що найближчим часом ситуація нормалізується.
«Ліси Херсонщини через минулі пожежі пошкоджені. Треба висаджувати нові. До 24 лютого ми висадили лише 37 гектарів, це дуже мало», – розповів керівник підприємства. Він не збирається їхати з регіону, як і більшість його колег.
Тиск
«Вже два місяці ми живемо в невідомості», – розповідає мені жителька Херсону. «Ситуація в місті ніби спокійна – не стріляють майже. Але ж ось ці їхні «рейди». В них є бази наших активістів, правоохоронців, от вони й навідуються», – каже жінка.«Волонтери – це такі ж самі люди, просто з більш активною громадською позицією. Тому до них більше уваги – перевірка документів, запитання», – розповідає мені один з місцевих волонтерів. За його словами, великі волонтерські штаби декілька разів змінювали адреси через погрози.


«Окупанти нам не дають «зелених коридорів». Водії, які возять медикаменти, часто зникають. В них відбирають телефони, автомобілі, самі медикаменти», – розповідає Ірина. Вона каже, що відкритого тиску на їхній штаб не було, але був візит на територію. Тоді їм вдалося сховатися, а після – вони змінили адресу. «Тепер ми нікому не говоримо адресу нашого розташування, а ліки даємо людям в інших місцях», – розповідає волонтерка та додає, що, попри стрес, вони з командою продовжують працювати.
«Паніка є у всіх наразі. Важко працювати в таких стресових умовах. Але краще щось робити, ніж сидіти вдома та божеволіти», – розповідає жінка.

Вони також розповідають про тиск. «От, наприклад, щоб проїхати 25 кілометрів, потрібно пройти чотири блокпости. І там стоять звичайні «поберушки», мародери. Вони нишпорять по багажниках, забирають цукерки, печиво – те, що дітям возять, чай. І все це небезпечно, тому що робиться під прицілом автомату», – додає волонтер.

«В них є якась база службовців. От вони зупиняють на вулиці, переглядають документи, шукають у списках тих, хто їм треба», – розповідає місцевий житель.



«Мені підпалили будинок. Кинули суміш вночі на другий поверх, де ми з чоловіком спали», – розповіла жінка, яка працює у міській раді Херсону. «Я до останнього лишалась у місті. Але коли з'явилась інформація про те, що «новим мером» Херсону може стати особа, яка весь час вела підривну роботу щодо моєї репутації, я виїхала», – розповіла жінка та додала, що навіть на відстані вона не відчуває себе у безпеці. «Поки триватиме ця війна, я не зможу бути в повній безпеці», – сказала вона.



Церква, безпека та роспропаганда


Люди, яких я зустрічаю біля храму, кажуть, що вірять у допомогу вищих сил.
«Знаєте, я вірю в Бога. Певно, Бог нас вчить смиренності», – розповідає мені прихожанка. «Я не хочу влізати в політику і просто молюсь. В мене – троє дітей, звісно, я переживаю за них, за їхнє майбутнє. Кажу їм правду, що йде війна», – додає жінка.

«Відчуття захисту повністю відсутнє. Коли до тебе приходить людина з автоматом, ти чітко розумієш, що він може зробити з тобою все що завгодно», – розповідає мені волонтер з Херсонщини.
В регіоні не мовить жоден український канал, лише проросійські.
«Одразу, як вони зайшли в місто, вони заглушили українські центральні канали й завели свої. Ще через деякий час вимкнули кабельне телебачення та радіостанцію. В Херсоні не виходить жодна українська газета», – каже місцевий медійник.


Залишити не можна лишитися
Міський голова Херсона Ігор Колихаєв зазначив, що місто вже залишили понад 40% жителів, з яких понад 3000 – діти. «Проте ми змогли забезпечити роботу комунального транспорту, комунальних служб, я і моя команда працюють в режимі 24/7 без вихідних», – казав Колихаєв ще до вчорашнього дня, 25 квітня, коли підтвердив захоплення російськими окупантами міської ради і пояснив, що «сьогодні ввечері до будівлі Херсонської міськради увійшли озброєні, забрали ключі, змінили охорону на свою. Я виїхав о 19:45 – прапор України ще був над мерією».Зазвичай люди їдуть на Дніпропетровщину, Миколаїв, Одесу. Але жителі розповідають, що виїзди вдаються через раз і з кожним днем все важче. «Просто розвертають. Часто не пояснюючи причини. Таке враження, що це все під їхній настрій або команду», – розповідають мені херсонці, які не змогли виїхати з міста, втім, не полишають спроб. Лишаються в місті здебільшого літні люди і ті, хто не має куди їхати.


«Наша земля»
Херсонщина завжди славилась плодовитою землею, але в умовах війни фермерські господарства зазнають значних втрат, а фермери – тиску.
«Добрива ніде не можна взяти, тому що немає грошей. Кредитів в окуповану територію ніхто не дасть, – розповідають фермери. – Рівня води достатнього немає, поливу не буде. Ідей, як виходити з цієї ситуації, поки немає. Людей якось треба утримувати та годувати. Але якщо ти підеш до окупантів – ти ворог, якщо до нашої влади – вони нічим не допоможуть. Якась безвихідь».

Ще одна проблема – мінування полів та обстріли територій. «Над нашою територією постійно збивають ракети. На багатьох полях вже лежать обломки ракет. І механізатори вже на це поле не запустиш, поки не буде мінерів, які розміщують територію. Вже були прецеденти: люди пішли, доторкнулись – і нема людини», – розповідає мені представник місцевого фермерського господарства Сергій (ім’я змінене з міркувань безпеки).

«Ми кожного року виконували експортні контракти з постачання ріпака, пшениці в ті ж Туреччину, Єгипет, Саудівську Аравію. Томатну пасту в України закуповували Італія, Японія. Ми були дуже важливими постачальниками пасти. На сьогодні ж миколаївський завод зруйнований, а на Херсонщині не можуть посадити жодного гектара помідорів, оскільки немає води в каналах», – каже мені Сергій та додає, що, попри весь розпач, є надія на ЗСУ. «Так, є надія на те, що таки нас звільнять і це врятує від страшної гуманітарної катастрофи, зокрема у невеликих селищах», – каже чоловік.
За його словами, багатьох проукраїнських жителів регіону, зокрема активістів та колишніх військових, їхніх родичів викрадають ФСБ РФ. З ними проводять відповідні бесіди та схиляють до співпраці.
Стратегія РФ


«Сам Херсон – лише як центр Херсонщини, не більше. Ну і дорога на Миколаїв, Одесу», – додає чоловік.




«Херсонщина – це Україна»

«Знаєте, ми дуже боїмось, що буде, якщо нас почнуть визволяти. Куля-дура, як то кажуть. Не знаєш, куди прилетить, а тому, звісно, страшно», – кажуть місцеві жителі.
«Так, звісно, не хочеться, щоб Херсон розбомбили. Але якщо обирати між тим, чи бути з РФ, то нехай краще місто не дістанеться їм взагалі. З ними жити ми не хочемо», – каже місцевий житель.

«Усі думаючі херсонці – за Україну, звісно. Але наразі якась невідомість – і від цього страх. Не знаєш, що буде завтра».
У Новій Каховці люди несуть іграшки під будівлю місцевого будинку культури як знак пам’яті про загиблих під час цієї війни дітей.

За даними Офісу генпрокурора України, внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну загинули 217 дітей, 391 дитина була поранена. Крім того, в ОГП наголошують, що ці дані не остаточні, оскільки правоохоронці ще встановлюватимуть їх в місцях ведення активних бойових дій, на окупованих та звільнених територіях.
До того ж, війна триває. І з кожним днем, на жаль, продовжує травмувати і вбивати.
16 квітня уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова повідомляла, що на Херсонщині військові РФ планують провести псевдореферендум на початку травня. За даними омбудсменки, у цей період – з 1 по 10 травня – війська РФ мають намір закрити Херсон на в’їзд та виїзд та вимкнути весь зв’язок.
22 квітня в Росії заявили про нові плани під час другої фази «спецоперації в Україні» (так у Росії називають повномасштабне вторгнення).
Як заявив виконувач обов’язків командувача військ Центрального військового округу Росії Рустам Міннекаєв, російські військові прагнуть встановити повний контроль над Донбасом та південною Україною задля забезпечення сухопутного коридору в анексований Крим, отримання виходу до Придністров’я, а також «впливу на життєво важливі об’єкти української економіки».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Не подолавши опір ЗСУ вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 18 квітня ООН підтвердила загибель 2072 цивільних, у тому числі 169 дітей. Ще 2818 людей зазнали поранень.
Вікторія Рощина, Радіо Свобода