У ніч на Різдво в холодному степу просто посеред дороги прийшов у цей світ маленький хлопчик. Та він і його мати могли б не вижити, якби не самовідданість двох скромних працівників «швидкої допомоги». І ось хвилююча історія про це.Ралі на виживання
У 36-річної мешканки маленького села Перемога, що в Генічеському районі Херсонщини, серед ночі почалися перейми. Досвідчена мати трьох дітей все ж зробила помилку: сподівалася дочекатися ранку, і вже тоді їхати до лікарні. Але перейми ставали дедалі відчутнішими, і за годину родина все ж зателефонувала на 103. На виклик спецмашину відправили з підстанції «швидкої допомоги» у селищі Новотроїцькому. Від нього село Перемога – за шістдесят кілометрів. Однак везти Тетяну треба було не до лікарні Новотроїцького, де в ході «оптимізації» пологове відділення закрили, а до самого Генічеська. А це ще плюс 45 кілометрів! І дорога була така, що краще б на танку. Тож почалася «епопея» у гонці на виживання.
— Траса на Перемогу розбита вщент – яма на ямі. Надто поганий її стан біля зрошуваного каналу, де машина взагалі розгойдується у різні боки. Від такої подорожі у майбутньої матусі вже й сил кричати та напружуватися не було, вона кілька разів втрачала свідомість. Мабуть, ця «гойдалка» підсилила перейми, і вже біля Новотроїцького дитина почала вибиратися на світ. Я прийняла пологи, але далі – гірше: у матері кровотеча. Довелося водієві нашої бригади Халілу Веліуллаєву вибиратися з кабіни та приймати на руки новонародженого хлопчика. Халіл у нас працює всього півроку, і з такими випадками раніше справ не мав, для нього це був перший подібний досвід. Та тримався добре, й асистував вправно. Я поставила пацієнтці крапельницю з фізрозчином, кровотечу вгамували, й повезли мати з синочком далі, — розповіла авторові цих рядків фельдшер Марія Кудря. – Довезли до лікарні у Генічеську, там жінку з дитиною прийняли акушер та медсестра. На щастя, хлопчик народився доношеним і здоровим – сподіваюся, далі у нього в житті все складеться добре. А для нас із Халілом виклик зайняв цілих п’ять годин – фактично, всю різдвяну ніч провели у боротьбі за життя.
Більшає «дітей асфальту»
Звичайно, добре, що все закінчилося добре. Проте біда в тому, що такі виклики на підстанціях «швидкої допомоги» приймають заледве не щомісяця – то там, то тут. Адже пологові відділення у колишніх райцентрах позакривали, а дорога від загублених у степу невеличких сіл до «осередків медичної цивілізації» відтепер займає не хвилини, а години. От і з’являються у нас на світ «діти асфальту» (хоча скільки там того асфальту на дорогах у глибинці залишилося), котрі завдячують збереженню своїх життів виключно професійному героїзму працівників служби 103. А батьки цих немовлят не втомлюються «дякувати» державі та владі за карколомні досягнення медичної реформи.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ
Новий день
