Понад 80 років промайнуло з того часу, як Михайло Булгаков дописав свого «Майстра і Маргариту». Роман довго не друкували і світ він побачив лише через 26 років після смерті письменника. Із сьомої спроби опублікувати, в усіченій версії. Зате потім він став безсмертним.
Твір перекладено багатьма мовами і ледь не кожен академічний театр у різних куточках світу вважає за потрібне поставити «Майстра і Маргариту». Наскільки вдало виходить – це вже інше питання. У Херсоні ж досі немає власної вистави за мотивами містичного роману Булгакова. На наших підмостках однойменні постановки не раз представляли інші театри, і не тільки українські. «Ніколи нічого не просіть.
Особливо у тих, хто сильніший за вас…» — сакраментальне булгаковське звучало й днями у театрі ім. М. Куліша. У рамках фестивалю «Молоко» виставу «Майстер і Маргарита» показав Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Миколи Гоголя.
Булгаков — українською мовою. Вистава зібрала аншлаг. Певно, ще й через те, що йшли подивитися на роботу улюбленого для багатьох режисера Сергія Павлюка, який створює постановки в різних регіонах. Його спектакль «Майстер і Маргарита» вийшов ще у 2017 році. На сцені задіяно близько 100(!) акторів.
…Перше, що врізається в очі глядача, — скульптура Леніна.
Ідол пролетаріату сидітиме на сцені чи не всю виставу, а якусь її частину – вже без голови. У дірку замість неї вставлять квіти. Такий от режисерський хід. Голова, відокремлена від тіла, — одна з головних алегорій у виставі. Голови глядач впізнає у трилітрових банках, звісно, не справжні, а роздруківки зображень. У бутилі Павлюк закатав голови відомих диктаторів і… свою.
Протягом всієї вистави на сцену дружно вибігає масовка з представників радянського робочого класу з червоними транспарантами. «Утро красит нежным светом стены древнего кремля…» — чуємо вже вкільканадцяте. Із завзятими «товаришами» ніби змагається ще одна масовка – персоналу місця для душевнохворих. Гамівні сорочки, панцерне ліжко – треба розуміти, режисер натякає за загальну божевільню. Що ж, місцями у романі Булгакова вона дійсно присутня, але ж це головна лінія. 
Сцена розстрілів телефонними слухавками… Таке не може залишити байдужим. Зіграно непогано. Посил зрозумілий – епоха тоталітаризму, репресії й доноси на кожному кроці. От тільки де Булгаков? Де про кохання, про філософію буття, про містику, врешті-решт? Власне, цього чекають від «Майстра і Маргарити». Чи не всю першу дію на своїх плечах намагається витягнути Воланд. Уособлення найбільшого у світі зла (принаймні, у романі так) покликаний втілити заслужений артист України Олександр Любченко. Херсонська публіка вже пам’ятає цього полтавського актора. Він виконав роль «бацьки» у виставі «Ображені. Білорусь», і, треба сказати, блискуче. Воланда ж він грає кардинально по-іншому, що, безперечно, свідчить про майстерність.
Далеко не всім акторам вдається відшукати інші інтонації, щоб у кожній ролі бути іншим. Такого потрапляння в яблучко очікувалося від Маргарити і Майстра. Та не сталося. Актори відверто не витягували. На відміну від булгаковської, ця королева-відьма-спокусниця вийшла напівсонною. Майстер і взагалі не вкарбувався у пам’яті, просто був. На тлі аморфної парочки дійсно харизматичним виглядав Іван Бездомний. Після вистави своє захоплення актору висловили журналісти. -Це моя дебютна роль у театрі ім. Гоголя. Я сам із Тернопільщини. Тільки днів 8 як прийшов у цей театр — і вже треба було грати Бездомного. Одразу ж все переглянув і перечитав, бо з романом «Майстер і Маргарита» познайомився давно, ще на першому курсі. Якась магія, що я отримав цю роль. Дуже її люблю, — розповів актор Олександр Збаразький.
Містики, як такої, у виставі практично не виявилося. Тож у виконавця ролі Воланда перепитала, чи мав взагалі місце отой страх перед Булгаковим, про який говорять на кіномайданчиках та в багатьох театрах. І моя інтуїція не підвела – нічого такого й не планувалося. Це якась інша версія «Майстра і Маргарити».
-Не боявся грати Воланда, тому що цей образ для мене частина тієї сили, що вічно прагне зла і творить благо. Я робив його як найвищу справедливість. Він же не з рогами бігає по сцені, і не з копитами. Це, можливо, навіть не той диявол, який варить у казанах і щось інше робить, — сказав виконавець ролі Воланда Олександр Любченко.Але містика таки про себе нагадала. Булгаков є Булгаков. В антракті раптово стало зле виконавцю ролі Понтія Пілата. В актора критично впав тиск, і в трупі сумнівалися, що друга дія взагалі буде. Та виставу прокуратор все ж дограв, як міг, – надто вже помічалося, що з артикуляцією Понтія щось не так. В цілому враження про спектакль – режисура талановита, утім, не зайшло. Можливо, тому що хотілося більше Булгакова. З таким ж трактуванням — і знамениті «Ганнуся вже пролила олію», «Квартирне питання їх зіпсувало», даруйте, не вистрілюють… Сам режисер Сергій Павлюк пояснив, що й не збирався показувати стосунки між дияволом і людиною, не цікава йому й лінія кохання та адюльтера. Вистава — про Сталіна, точніше, режим…
-Я ставив про владу і знищення владою нації. Я ставив про те, що не одна влада не має права існувати над людиною. Про тиранію, деспотизм, які відбуваються в Росії, Білорусі. Слава Богу, ми вільні люди і можемо відстояти. От на контрасті з нашими сусідами… Булгаков писав це для кого? Він писав це для себе, тому що він — Майстер, він боягуз. Найстрашніший гріх – боягузство. Понтій Пілат – боягуз, Майстер – боягуз, Булгаков – боягуз. Сталін – Воланд, — зазначив режисер Сергій Павлюк.
Після спілкування з режисером, власне, всі запитання відпадають. Таке суто павлюковське трактування Булгакова, хочете – сприймайте, хочете – ні. От думки глядачів і розділилися. «Дуже критично ставлюся до постановок та екранізації «Майстра і Маргарити»… Але це просто відкриття! Сцена, динаміка, актори – ані хвилини не вимкнулася увага! А значення багатьох деталей та символів приходить вже після… Браво і дякую! – такий відгук написала у Фейсбук Наталя Шатілова-Погасій.
А от арткритикиня Юлія Манукян розгромила постановку виставу в пух і прах:«…актори виглядали як картонки, і всі сцени з ними – широкими мазками, з недолугими мхатівськими паузами в діалогах і незграбними жестами людей, які натужно намагалися зобразити романтику… Хореографічні номери, хор, який жваво виконував набір релевантних тому часу пісень – все якраз відточене, злагоджене, іноді влучно, іноді топорно: як НКВСниця, що співає ванільну німецьку пісеньку і паралельно віддає накази про арешти – відправлення до «гламуру» третього рейху з його водевілями на фоні аушвіців і до відповідних кіномемів. Пояснення, що тоталітарні режими і репресивні органи – єдині в будь-якій країні і можна гратися цією загальністю, жонглюючи різними за часом і жанром естетиками, сцену від смислової кострубатості не врятувало, але заспівали/станцювали ефектно…».
Цікаво, що зміщення акцентів полтавського «Майстра і Маргарити» суто в ідеологічну площину ледь не зіграло злий жарт із самою ж виставою. Постановку про тоталітаризм намагалися відмінити через… пропаганду тоталітаризму. Під час роботи над спектаклем до Полтавської ОДА надійшла анонімка з вимогою заборонити постановку. Комусь не сподобалася радянська пісня, яка там звучить. Атаку режисер відбив. Сергій Павлюк зізнається – копію того анонімного листа навіть хтів вставити у програмку глядачам. Щоб показати – кращі радянські традиції і досі не вмерли… Не дозволили.Марина САВЧЕНКО, Новий день
Фото автора та Юлії Манукян.
