Ще зовсім недавно херсонське подружжя Корнілових,- Євгенія Михайлівна та Тимофій Опанасович,- відзначали золоте весілля, а за ним – і діамантове, 60 років подружнього життя. Обіцяють у шлюбі зустріти і червоне весілля. Та скільки того життя, – шуткує Євгенія Михайлівна.У коханні та злагоді виростили доньку та сина. Михайло вже пенсіонер, інвалід допомагає по господарству. Мають троє онучат та два правнуки. Євгенії Михайлівні – 83 роки, чоловіку – 88-й рік.
Тимофій Опанасович втратив зір і фактично живе в повній темряві. Усе життя він працював на заводі карданних валів, дружина – на меблевій фабриці. М’які меблі у будинку – це херсонське виробництво, якому Євгенія Михайлівна віддала кращі роки свого життя. І хоча старенькій важко сьогодні пересуватися, та вона намагається утримувати оселю в ідеальній чистоті та порядку.
Особлива гордість жінки – добре доглянуті кімнатні рослини. На присадибній ділянці радують око червоні троянди. Втім, доглядати за квітником, садом і городом навіть на невеличкій площі з кожним роком все важче і важче, – жаліється старенька. Тому Євгенія Михайлівна і Тимофій Опанасович дуже зраділи, коли в хвіртку їхнього будинку постукали гості. Це приїхали студенти херсонських вузів з ініціативою надати посильну допомогу. Ну, і як кажуть, із порожніми руками в гості не ходять. Привезли із собою необхідні продуктові набори. Адже для цих бабусі та дідуся, обтяжених хворобами, та фактично запертих у власній оселі, навіть похід до магазину – важке випробування.
Дівчата і хлопці завзято взялися до роботи, звільняючи квітник, сад і город від бур’янів. До речі, акції допомоги людям похилого віку є традиційними для Херсонської школи гуманітарної праці, керівник якої Артем Кияновський, організовує їх щороку. Втім, студенти херсонських вузів, які представляють молоде крило партії «НАШ КРАЙ», долучилися до неї вперше і жалкують, що раніше про це не знали, та щиро зізналися, що більшість молоді взагалі байдужа до чужих бід. Звісно, гостинна бабуся радо пригостила дітей чаєм, кавою, печивом і цукерками.
Щиро поспілкувалася з молоддю, подякувала за турботу. Підтримати стареньких – святий обов’язок кожного з нас. Долі багатьох з них зруйнувала тяжка хвороба. Але вік – не вирок, коли є не байдужі люди, які не залишать на самоті, а допоможуть у скрутному становищі.
