За політичними іграми ми забули про долі наших дітей…Щойно Верховною Радою України було «провалено» надзвичайно важливий для дітей, позбавлених батьківського піклування, законопроект № 5023 “Про внесення зміни до статті 44 Закону України "Про вищу освіту".
Незважаючи на те, що при всі фракції, всі політичні сили одностайно виступили за підтримку цього закону, що під час виступів у обговоренні не знайшлось нікого, хто б виступив проти, результати невтішні – лише 121 «за»..
Нагадаю, що метою цього законопроекту було забезпечення соціального захисту прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа при вступі до вищих навчальних закладів нарівні з дітьми-сиротами та пропонувалось включити їх до переліку осіб, які мають право брати участь у конкурсі за результатами вступних іспитів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі у межах установлених квот прийому до вищих навчальних закладів України.
У своєму виступі я наголосив на наступному.
Домінуюча сировина модель формує лінійний розвиток економіки України, і як наслідок ми маємо найнижчі заробітні плати в Європі!
Структура бізнесу яка розташована на території нашої країни показує незацікавленість в формуванні людського капіталу, з високою доданою вартістю!
Навіть незначна зміна собівартості в сировинних галузях призводить до звільнення працівників. І це показує дуже низьку цінність людського капіталу в структурі ресурсів відповідних підприємств.
Проаналізуйте структуру ключових ресурсів наших компаній - Фінансові, Матеріальні, Людські, Нематеріальні, Ресурси відношень, ІТ-ресурси, і Ви побачите реальну ситуацію - чи потрібен бізнесу України людський капітал з високою доданою вартістю???
В 21 столітті, де зміна знань та технологій визначається 1/5 професійного життя людини, роль освіти протягом життєвого циклу в домінуючому сенсі повинна бути не тільки соціальною, але і інвестиційно-привабливою. Бажання не витрачати, а інвестувати повинно стати основою взаємодії Влади-Бізнеса-Суспільства-Освіти, причому на всіх рівнях - від дошкільної, початкової, загальної середньої, професійно-технічної, фахової передвищоі і до вищої.
Три речі - якісна та затребувана освіта, якісні медичні послуги та інфраструктура добробуту це шлях розбудову експоненціальної моделі економіки України!
[media=https://www.facebook.com/spivakovsky.alexander/videos/1094936734011995/?t=2]
В основі такої моделі роль шкіл є Ключовою! Школа, разом з Вчителем є джерелом формування людського капіталу. Математика, фізика, хімія, біологія, географія, астрономія це локомотиви успішного розвитку дитини. Без формування мотивації, як на рівні держави так і місцевої влади це питання нам не вирішити. Погіршення результатів ЗНО, зменшення кількості дітей, які здають ЗНО з фундаментальних дисциплін, катастрофічна міграція випускників з східних та південних регіонів країни, повинна заставити владу інвестувати в освіту. Іншого шляху для розбудови України немає!!!
Одним з ключових елементів вирішення цієї ситуації є створення умов рівного доступу до якісної освіти. Як з територіальної точки зору, так і з позиції доступу дітей до Вчителя, Вчителя з великої літери! Незалежно від соціального статусу батьків, чи їх відсутності. Від того чи є дитина сиротинець, чи позбавлена вона батьківського піклування!
Подивіться в очі дітей, які втратили можливість пригорнутися до своєї мами. Чи притулитися до батьківського плеча... З яким сумом і сльозами в очах вони дивляться на таких же як вони, тільки обгорнутих Любов‘ю батьків. І чи не великий наш гріх, наш - народних депутатів, які вже два роки не можуть знайти «мотиваціі» проголосувати, щоб дати десяткам тисяч таких дітей однакові права доступу до вищої освіти, як і дітям сиротам.
Не вирішення соціальних проблем дітей породжує відношення молоді до країни, як до мачухи! Почуйте - країна-мачуха! Невже це про Україну??? Ваше сьогоднішнє, перепрошую, наше сьогоднішнє голосування дасть відповідь на запитання. І хай сумні очі дітей, яким доля не дала Щастя від батьків, побачать свою Долю від рішення тих, кого народ України обрав для захисту майбутнього нашої держави!!!
Будівлю дитячого садочку можна відбудувати за рік. А чи можна побудувати долю дитини без піклування про неї. А чи можна побудувати майбутню генерацію без вчителя. І чи можна сформувати вчителя без мотивації. Це ті питання без яких не можна уявити майбутнє країни. Подумайте про це…???
Але, на жаль, мене не почули… Шкода…
P.S. Пропоную подивіться відеоролик підготовлений педагогічним факультетом Херсонського державного університету про долю таких дітей…
Олександр Співаковський, народный депутат України,
перший заступник голови парламентського комітету з питань освіти та науки
