Фортеця, яку приховували: як Тягинь нищила російські історичні наративи

Про цю пам’ятку національного значення стало відомо назагал у 2016 році. Тоді на території Тягинської громади на Херсонщині розпочалися розкопки Південної середньовічної експедиції Інституту археології НАН України. Шість сезонів та понад 200 залучених учасників, і як результат: дві монографії, 3D модель фортеці та віртуальний музей "Фортеця Тягинь", де представлено близько 100 оцифрованих знахідок. 

Цю історію південної України, яка науково доводить про європейський, а не російський вектор розвитку, довгий час замовчували та приховували, - говорить директорка ГО "ІРЦ Правовий простір" та голова правління ГО "Культурний центр Україна-Литва" Наталя Бімбірайте в ексклюзивному інтерв’ю для Інтента. Що найперше треба розуміти про Фортецю Тягинь? 
Фортеця Тягинь – пам’ятка археології національного значення, яка належить до маловідомого періоду розвитку української цивілізації кінця XIV – початку XV століть. Знаходиться на правому березі Дніпра на території Тягинської громади Херсонської області. Місцевість була обрана недаремно, а стратегічно вірно, адже неподалік в річку Дніпро впадає річка Тягинка. Це, власне, відігравало дуже важливу роль у середньовіччі для фортеці. 

Сама споруда кам’яна, була зведена з місцевого вапняку. За плануванням має площу 0,73 гектара та трикутну форму, так званий Константинопольський тип. Вона розташована на досить великому плато – острові Велике городище, який має площу 18 гектарів. Фортеця була частиною фортифікаційних ліній уздовж Чорноморського узбережжя, які будував Великий литовський князь Вітовт. Інакше кажучи, це були південні кордони тодішнього Великого князівства Литовського. Це зумовлює, що історія півдня України розвивалася під впливом європейської цивілізації, а не російської, тим самим руйнуючи наративи їх пропаганди. Та і самої росії тоді ще не існувало. Це вже факт-константа. Зазначу лише, що час в археології датується знайденими артефактами, тобто підтвердження або спростовування будь-яких історичних відомостей відбувається виключно на підставі матеріальної культури. Саме тому археологія є потужною наукою, а її аргументи – статутними. 

Які перші відомості про існування пам’ятки?
Першим відомим дослідником фортеці був Віктор Гошкевич. Це херсонський краєзнавець, археолог, науковець, засновник Херсонського музею старожитностей (зараз Херсонський обласний краєзнавчий музей, - ред.). В 1914 році він розпочав розкопки й зробив чимало. Тоді було відкопано донжон, стіни, мури. Окремо було знайдено чимало унікальних знахідок, які датувалися кінцем XIV – початком XV століть. Саме Віктор Іванович першим назвав цю фортецю литовською. 

Всю свою роботу Віктор Гошкевич та його секретар Ірина Фабриціус дуже добре описали в публікаціях, які дійшли до наших часів. Серед них перша схема фортеці. Точніше лише її половина, бо як пізніше виявилося вона є вдвічі більшою. 

У XX столітті, десь в 1970-1980 роках, на городищі та фортеці проводилися фрагментарні дослідження. Але великих результатів чи ґрунтовних звітів ці експедиції не дали чи їх просто не залишилося. 

Чи можна сказати, що існування фортеці як пам’ятки довгий час замовчували?
Саме так і було. Це почало відбуватися ще під час роботи Віктора Гошкевича. В його публікаціях вказано, що стіни збереглися до трьох метрів. Але до нас вони дійшли геть в іншому вигляді. Бо тодішня влада царської росії не була зацікавлена в збереженні пам’ятки та дала дозвіл жителям використовувати фортецю для власних господарських потреб. Більшість сараїв, мурів та інших побутових будівель в селі Тягинь зведені з розібраного каменю з фортеці. Ось таке яскраве ставлення до історії. 

Також Гошкевич жалівся своєму другові Володимиру Кедровському, про що збереглися дописи, що з москви та пітера приїжджають високоповажні науковці та різні чини, які забирали в нього найцінніші знахідки з різних розкопок. Надалі ці артефакти безслідно зникали. Через це Віктор Іванович почав ховати експонати, а з часом його діяльність утискатися чинною владою.

Володимир Кедровський (нар. 13 серпня 1890 у Херсоні — пом. 13 березня 1970, Метачен, Нью-Джерсі, США) — державний і політичний діяч, публіцист, полковник Армії УНР. Очільник Державної Інспекції військ Армії УНР.

Була ця тема табу і за радянських часів. Чому ми так мало знаємо про середньовічні пам’ятки на Півдні України й чому ми говоримо, що фортеця Тягинь це маловідома історія? 
Бо період від кінця XIV до початку XVIII століть росіяни намагалися приховати та закрити, фізично стерти з нашої пам’яті. Правдива історія цих територій суперечить тій, яку вони розповідають у своїх підручниках і яку вони так довго нам нав’язували. 

Катерина II разом з Григорієм Потьомкіним не принесли цивілізацію сюди, а прийшли з окупацією, розграбовуючи та нищачи здобутки місцевого населення. Наприклад, під час розкопок в Тягині немає культурного шару росіян зовсім. Всі знайдені російські артефакти є військового походження починаючи з XVIII століття. 

Ґудзики від шинелей та зброя це те, що від них лишилося на цих територіях. Тому розкопки та дослідження півдня України були дуже небажаними, і недаремно робота Південної Середньовічної експедиції Інституту археології НАН України так нервувала російську сторону. 

Повертаючись до сучасних досліджень. Коли про фортецю дізналися на всеукраїнському та міжнародному рівнях? 
Найбільшу інформацію про Тягинь ми отримали від роботи Південної Середньовічної експедиції Інституту археології НАН України. Вона тривала шість сезонів, з 2016 по 2021 роки, в останній рік рівень експедиції був розширений до міжнародного. 

Розкопки проводилися під керівництвом відомої української археологині, докторки історичних наук Світлани Біляєвої, я виконувала функції менеджерки. Експедиція зовсім не фінансувалася державою чи бюджетами інших рівнів влади. Вона відбувалася силами волонтерів та коштами меценатів, які просто люблять історію та Україну. Уявіть, це допомога понад 200 людей. Ми навіть обумовили нашу спільноту як "Люди Тягині". І звісно в планах було продовжувати цю діяльність, але повномасштабне вторгнення завадило цьому. 
На щастя, ми багато встигли зробити до 2022 року. До того ж ми вели розкопки з іншого, протилежного, боку, де копав Віктор Гошкевич. І наша робота, скажемо так, пролила світло на багато моментів, серед них – структура побудови та розміри стін фортеці. 

Зокрема, у 2018 році ми відкрили максимальну кількість квадратів, які включали розкопки зовнішнього муру та внутрішніх стін фортеці. В тому ж році, за кошти гранту Міністерства закордонних справ Литви, ми провели топографічні та геодезичні дослідження, встановивши розміри фортеці, а за допомогою аерофотознімання – схему фортеці.

Також за допомогою батиметричних (підводних, - ред.) досліджень було обстежено узбережжя річки Тягинки довкола городища, біля фортеці та в місці впадіння у Дніпро, під час яких було знайдено рештки двох пристаней і затоплену вежу. Результати можна побачити у графічній реконструкції – 3D моделі фортеці Тягинь. Наразі можна сказати, що кілька століть тому річка Тягинка була значно ширшою та омивала все городище. Саме плато (ред. природний насип) знаходилося над рівні восьми метрів над рівнем води. А одна з веж фортеці, яку відкопали у 2020 році, за висновками архітекторів-волонтерів експедиції Андрія Луцика, Тетяни та Лізи Євсеєвих, сягала шести-дев’яти метрів у висоту та мала мінімум два яруси, а можливо й три. 

Розкажіть про знайдені артефакти. 
Безперечно, ми отримали багато артефактів. І повертаючись до початку розмови, їх перелік доводить той факт, що фортеця Тягинь – це пам’ятка щонайменше трьох народів: українського, литовського та кримськотатарського. Але знахідки там є ще більшої кількості народів, крім російського. 

По-перше, знаряддя праці, деталі костюмів, прикраси, речі побутового вжитку, наприклад, кресало і посуд. Зауважу на останньому, оскільки це досить велика колекція. Посуд з глини включає тарну, кухонну та столову кераміку (глеки, миски, тарілки), які вкриті поливою жовтого, зеленого, брунатного кольорів та прокресленими візерунками (кераміка сграфіто).  Крім того, фрагменти скляного посуду, який був престижним і дорогим на той час та металевий посуд для зберігання продуктів, а також приготування їжі на велику кількість військових у гарнізонах. 

Був виявлений унікальний фрагмент посуду із написом кирилицею, вкритий золоченням. Це, безумовно, підкреслює особливе значення господаря фортеці. Аналогій такому зразку поки що не знайдено.

По-друге, це зброя, яка говорить про присутність литовців. Серед них арбалетні болти та наконечники стріл, які були притаманні литовській культурі того періоду. Вони були виявлені під стінами всередині фортеці, що вказує на певні оборонні заходи. 

По-третє, це архітектурні деталі, будівельний інвентар та колекція монет. Надзвичайно важливим показником належності фортеці до замків Великого князівства Литовського є знахідка серед розвалів монументальної будівлі вапнякової обробленої плити із геральдикою, що відбиває ознаки належності одному з литовських родів. 

Монет було виявлено близько 30, які свідчать про різноманітні контакти: із генуезькою Кафою у Криму; з далекою Польщею – білонові денарії Краківського короля Владислава Варненчика (1434-1444 роки); з Кримським Ханством –  монети з тамгою Менглі Гірея кінця XV століття. 

Привертає увагу залізна булава, яка могла бути і зброєю, і клейнодом (знаком влади, - ред.) представників вищих рангів суспільства. Вона була виявлена у 2021 році, символічно, що це сталося у 30-ту річницю незалежності України. Експерти датують артефакт XV століттям, що робить булаву офіційно найдавнішою знайденою на всьому Північному Причорномор’ї. 
Які з артефактів першочергово розкривають маловідому історію Півдня України? 
У 2017 році було знайдено дві хрестоподібні накладки на тодішні торби або гаманці, що говорить про присутність литовських підданих. Аналогічні вироби були виявлені у великій кількості на різних пам’ятках у Литві, їх датують XIV – XV століттям. При цьому, на Тягині накладки було знайдено в різних місцях, в тому числі за межами фортеці на відставні одна від одної близько одного кілометра. 

У 2020 році було відкрито кутову вежу, всередині якої були рештки бомбарди. Це артилерійська зброя, яка використовувалася до появи гармат та розташовувалася на дерев’яному настилі. Матеріалу мало, тому науковці не можуть визначити точне її походження, але схиляються до європейського, наприклад, генуезького чи литовського. Тобто вона була придбаною та привезеною звідкись. 

Лише ці факти позначають, що життя в цей період вирувало на всьому острові Велике городище. Тим самим спростовує усталену інформацію в історичних колах, що після розпаду Монгольської імперії, утворення на цих територіях Улусу Джучі і його занепаду у 60-70 роки XIV століття – народ кудись подівся. 

До слова, Тягинь була одним з чотирьох найбільших міст Улусу Джучі. І так само це спростовує російські наративи про так звану Новоросію та що Катерина II заселила порожні південні землі в XVІІІ столітті. 

На кінець XIV – початок XV століть на півдні України, в Тягині, тривав розквіт будівельного та торгівельного ремесел. Фортеця не виконувала роль виключно оборонної споруди, а була ще й митницею та торгівельним портом міжнародного сполучення на шляху зі Сходу на Захід. З Криму через гирло Дніпра сюди заходили човни. Додам ще, про високий рівень цивілізації також свідчать знайдені у 2016 році рештки керамічного водогону всередині фортеці та поза її межами.

А ще, фортеця Тягинь є для нас дуже важливою пам’яткою, бо вона бачила зародження українського козацтва, як класу вільних людей. 
Про те, як вдалося зберегти унікальну колекцію артефактів з розкопок у Тягині, що наразі з археологічною пам’яткою національного значення, яка переживала окупацію, затоплення під час підриву Каховської ГЕС, чисельні обстріли армії рф, а також про сучасне цифрове існування фортеці, - читайте у другій частині інтерв’ю з Наталею Бімбірайте.

Фото надала співрозмовниця. 
Читайте продовження інтерв'ю за посиланням. 

Ігор Льов
Яніна Надточа​