Люди повертаються. Як відновлюється після російської окупації Борозенська громада на Херсонщині

Найважчим для Борозенської громади, що в Бериславському районі Херсонщини, за свідченнями місцевих мешканців, був останній місяць російської окупації. Після того як Збройним Силам України восени 2022 року вдалося звільнити сусідню Велику Олександрівку, повсюди вони розставили свою техніку, стали трощити і грабувати все навкруги.  

Після звільнення Борозенського і всього правобережжя Херсонщини 10-11 листопада 2022 року, сюди продовжують повертатися люди. З майже 3,5 тисяч населення до громади повернулися вже біля 2,5 тисяч. 

12 вересня 2023 року президент України звільнив начальника Борозенської сільської військової адміністрації, киянина Семена Мощенського і замість нього призначив місцеву мешканку Альону Охрімовську. До цього Альона була секретарем і керуючою справами виконавчого комітету Борозенської сільради, тож знає всіх і все про свою громаду.

Центр журналістських розслідувань побував у Борозенському і розпитав Альону Охрімовську про те, як громада постраждала від дій російських загарбників, як відновлюється і які виклики зараз стоять перед нею.

«У нас свої ключі – молот і лом», – казали нам окупанти»

ЦЖР: Як на вашу громаду вплинула окупація? Як поводили себе російські загарбники? Наскільки жителі і ваші села постраждали від їхніх дій?
Альона Охрімовська: Звісно, громада постраждала, хоча, якщо порівнювати з іншими, то, можливо, не так сильно як інші. Дуже багато пошкоджено житлових будинків і об’єктів інфраструктури: заклад освіти, лікарня, дитсадки. В селі Нова Кубань повністю зруйнована школа і будинок культури, який і до окупації був пошкоджений, але росіяни добили його остаточно. Відновленню ці об’єкти не підлягають. 

В громаді 28 житлових будинків, які вже повністю не придатні. Є будинки, які повністю згоріли, в які були прямі влучання. 

Якщо згадувати період окупації, то в квітні 2022 року з Борозенської громади масово виїжджали сім’ї з дітьми, бо росіяни щотижня приїжджали, вдиралися до помешкань, робили «обшуки», нишпорили по сільраді, в школах, лікарні, виламували двері, хоча ми їм казали, що можемо відкрити їм те, що вони хочуть. А вони на це відповідали: «У нас свої ключі – молот і лом».

З початку повномасштабного вторгнення в нашій громаді загинуло 26 цивільних осіб – через обстріли.

ЦЖР: Це в той час, коли бойові дії відбувалися ще на правобережній частині Херсонщини?
Альона Охрімовська: Так. Саме тоді були прямі влучання в житлові будинки і подвір’я, хтось з людей загинув, хтось отримав поранення. А хтось уже після звільнення виїжджав на поля, там підривався і отримав поранення. Для підтримки постраждалих від російської військової агресії ми створили програму надання одноразової матеріальної допомоги. 

Якщо говорити про молодь, то більшість родин із дітьми виїхали ще під час окупації. Залишилось майже 90 дітей, родини яких з різних причин не могли покинути свої домівки. Загалом же морально і фізично мешканці Борозенської громади дуже постраждали від окупантів.ЦЖР: Чи викрадали загарбники цивільних людей?
Альона Охрімовська: Так, вони забирали чоловіків. Мабуть, таких випадків було шість. Пам’ятаю, одного чоловіка забрали і повернули через 3 дні, потім ще раз забирали і повернули через 4 дні. 

ЦЖР: Які села громади найбільше постраждали від руйнувань, від замінувань?
Альона Охрімовська: Найбільше постраждало село П’ятихатки. Окупанти як заселилися в цьому селі у березні 2022 року і так до останнього дня, до самого звільнення, залишалися там. З розмов з військовими і з мешканцями ми знаємо, що у П’ятихатках були дуже запеклі бої. Там є поля, на які досі неможливо заїхати для розмінування. Вибухотехніки самостійно це зробити не можуть – потрібен спецтранспорт. Ризикувати ж життями наших людей ми не хочемо, тому деякі поля досі не обробляються.

ЦЖР: Чи живуть у П’ятихатках люди зараз?
Альона Охрімовська: Там зараз мешкають 27 осіб, а до окупації було біля 80. Село це маленьке, не газифіковане, але там є світло, цілодобове водопостачання, яке вдалося відновити.

«До реєстратора їдуть до сусідньої області, до нотаріуса – до сусідніх громад»

ЦЖР: Скільки будинків пошкоджено в Борозенській громаді з початку великої війни і скільки з них уже вдалося відновити?
Альона Охрімовська: Наша комісія прийняла 196 заяв від громадян щодо пошкодженого і зруйнованого майна. З них майже 60 вже відпрацьовані. В першу чергу компенсації отримали ті, у кого не дуже сильні пошкодження – розміром до 200 тисяч гривень. Ще ми опрацювали біля 20 заяв людей, які отримають до 500 тисяч грн компенсації. 

У нас є місцевий підприємець, який відкрив собі дозволи за єВідновленням, тож люди після отримання коштів можуть через нього замовляти потрібні їм будівельні матеріали. Також чимало будматеріалів надавали благодійники і обласна рятувальна служба за підтримки Херсонської обласної військової адміністрації. Але перед видачею матеріалів наша комісія має провести обстеження і порахувати, що саме і в якій кількості потрібно для відновлення будинків.

Що ж стосується повністю знищених будинків, то їхні власники можуть подати заяву на придбання нового житла в «Дії». Але мені поки невідомо, чи хтось із мешканців громади скористався такою можливістю. 

Якщо ж говорити про об’єкти інфраструктури, то в лікарні ми власними силами перекрили дах. Трохи підлатали школу, в якій у нас було 7 прильотів, щоб хоча б вода не текла всередину. Також дорогу з Великої Олександрівки до нас почали відновлювати.ЦЖР: Чия це ініціатива?
Альона Охрімовська: Громади, за підтримки Бериславської районної і Херсонської обласної військових адміністрацій. Ми попросили цю дорогу хоча б трошки впорядкувати, бо вона була в жахливому стані. Об’їжджати ж її польовими дорогами небезпечно: далеко не всі вони повністю перевірені вибухотехніками. З державною установою «Місцеві дороги Херсонщини» ми домовилися про співфінансування і виділили кошти на фрезерування, розчищення узбіччя і частину інших робіт. 

ЦЖР: Велика Олександрівка раніше була центром вашого району. Зараз людям доводиться туди їздити?
Альона Охрімовська: Звісно. До окупації ми їздили і до Великої Олександрівки, і до Берислава, який став центром нашого району. Сьогодні ж до Бериславської центральної районної лікарні вже не поїдеш, через безкінечні обстріли цього міста залишається лише лікарня в сусідній Великій Олександрівці. Крім того, там є банки, різні установи. І це поруч. 

Що ж стосується медиків, то у нас діє швидка і первинна медична допомога. ЦЖР: Чи можуть мешканці вашої громади оформити або переоформити документи про право власності на своє пошкоджене майно для отримання допомоги від держави в самому Борозенському?
Альона Охрімовська: Поки реєстратора у нас немає. Але ми створили ЦНАП, який працює з 1 жовтня 2023 року. Зараз адміністратор проходить навчання і завершує процедуру отримання всіх необхідних електронних ключів. 

Поки ж ми знайшли вихід і допомагаємо людям збирати потрібні документи, щоб вони їхали для оформлення свідоцтва про право власності підготовленими. 

ЦЖР: Їдуть до Великої Олександрівки?
Альона Охрімовська : Ні. Їхні адміністратори мешканців нашої громади не приймають. І ми розуміємо, чому. Їх громада дуже велика і там багато таких самих проблем із документами на житло, як і в нас. Багатьом людям документи про право власності видавали в 1994-1995 роках, коли реформувалися колишні совхози. Звісно, в сучасних реєстрах вони відсутні і це першочергове питання, з яким стикається більшість мешканців перед тим як отримати компенсації за пошкоджене або зруйноване майно.

Для оформлення документів з Борозенської громади люди їдуть до Кривого Рога, Апостолова, Широкого в Дніпропетровській області. З тамтешніми працівниками ми попередньо переговорили, узгодили, що для цього потрібно, аби люди приїжджали до них з готовим пакетом документів.

Мабуть, як і всюди, у нас багато будинків, які не переоформили на себе діти померлих батьків-власників. Землю ще хтось встиг переоформити, а будинок ні: мовляв, його ж ніхто у мене вже не забере. Багатьом потрібно звертатися до нотаріуса, але черга там дуже велика, у Великій Олександрівці – аж до кінця зими. Тому ми вийшли на нотаріусів у Високопіллі, Нововоронцовці, і вони приймають усіх з Борозенської громади. 

В Борозенській сільраді працюють спеціалісти, які готові надати людям всю необхідну допомогу. Бо не кожен може поїхати самостійно до Великої Олександрівки, приміром, замовити якусь довідку. А зараз це можна зробити через наш ЦНАП. Та й легше робити такі речі гуртом, ніж поодинці. До того ж, у нас немає рейсових автобусів і доїхати кудись самому, без машини, непросто. 

Зараз у нас діє лише соціальний автобусний маршрут, який з’єднує Нову Кубань і Кучерське з Борозенським. До села Садок він не заходить, бо бракує місць. Тому ми працюємо над тим, щоб отримати ще один автобус. Свої послуги нам запропонував чоловік, який перебрався до нашої громади з прибережної зони області і має «Газель» для перевезення пасажирів. Зараз ми вивчаємо це питання, бо хочемо, щоб мешканці Садка хоча б раз на тиждень могли з’їздити у своїх справах. Навіть на базар, щось купити. 

«Окупанти завантажили всіх людей до воза, вивезли за село і сказали: «Йдіть куди хочете»

ЦЖР: Чи збільшилась кількість жителів громади за рік, що минув після звільнення від окупантів?
Альона Охрімовська: Людей стало набагато більше. За статистикою, під час окупації виїхало десь 60-65% нашого населення, а на сьогодні 70% з них повернулись. Цю статистику ми вели за кількістю тих, хто у нас проживає і хто зареєстрований. Приміром, у нас є родини, діти яких зареєстровані в Борозенській громаді, а проживали за її межами. Сьогодні вони теж повертаються до нас, живуть разом із батьками. Дехто купує собі в громаді будинки, в яких останнім часом ніхто не проживав і відновлюють їх.

У нас діє опорний заклад повної загальної середньої освіти, який має дві філії: Новокубанську і Чарівненську. Всі вони працюють дистанційно, бо всі їхні приміщення пошкоджені, а одне взагалі зруйноване. Крім того, вони не мають укриття, а це одна з головних вимог на сьогодні. Ми готуємо проєкти, щоб їх створити. І в 2024 році плануємо зробити укриття в освітніх закладах, разом із дитсадками.ЦЖР: Знаю, що у вашій громаді розглядалося питання перейменування села Красносільське – Національна комісія зі стандартів державної мови рекомендувала вам обґрунтувати доцільність збереження цієї назви або запропонувати нову назву. На якому рішенні зупинилися?
Альона Охрімовська: Так, ми отримували листи щодо Красносільського і вивчили історію цього села. Бо це питання порушували також з точки зору декомунізаційного законодавства. У нас його всі називають просто – Красне. Чому так? Виявилося, що в цьому селі при дорозі колись стояли два магазини, збудовані з червоної цегли, виробленої на цегляному заводі в Бериславі: був там такий у 1940-х роках. Тож з комуністичною ідеологією ця назва не має нічого спільного і не підпадає під декомунізаційне або деколонізаційне законодавство. 

Натомість у наших селах є вулиці, назви яких потребують перейменування. Ми розпочали громадське обговорення цього питання в групі нашої громади в соцмережі, щоб люди запропонували свої варіанти нових назв.

ЦЖР: Скільки вулиць у вас треба перейменувати?
Альона Охрімовська: У Борозенському – чотири. У селах П’ятихатки і Садок – по дві, у Новій Кубані і Кучерському – по одній. Ще в селі Дмитренка – дві. 

З останнім селом пов’язана інша історія. Там зараз ніхто не проживає, бо під час окупації російські військові завантажили всіх людей у трактор з возом, вивезли їх за село і сказали: «Йдіть куди хочете».ЦЖР: Коли саме це було?
Альона Охрімовська: В окупації, десь навесні – на початку літа 2022 року. 

Село Дмитренка розташоване майже в 40 кілометрах від Борозенського – центру громади. Я сама не була свідком цього і знаю про це лише зі слів людей. Вони кажуть, що спочатку окупанти особливо не чіпали мешканців Дмитренка, а потім наказали їм виїжджати. Здебільшого люди перебралися до сусіднього села Чарівне. Місцеві розселили їх: кого у себе, когось у порожніх будинках. Дехто там живе й по сьогодні.

Самі ж окупанти розселилися по селу Дмитренка і вели там бойові дії. 

ЦЖР: Як це село постраждало від окупації? Скільки там руйнувань?
Альона Охрімовська: Таких даних у нас немає, бо туди дуже важко доїхати. До нього ведуть лише польові дороги, майже непроїзні. Саме село дуже маленьке, на дві вулиці, до окупації там було зареєстровано 38 осіб. А будинків, у яких хтось мешкав, там усього з півтора десятки.

Деякі з мешканців Дмитренка вже їздили до своїх будинків… 

ЦЖР: Взяти свої речі?
Альона Охрімовська: Та які там речі! Те, що не забрали з собою окупанти, потрапило під обстріли. Будинки там або пошкоджені, або зруйновані. Не знаю, чи відродиться взагалі це село…ЦЖР: З якими очікуваннями ви будете зустрічати новий, 2024 рік?
Альона Охрімовська: Тільки з позитивними. Дуже хочеться, щоб Новий рік для нас був переможним, щоб усі наші захисники і захисниці повернулися додому живими, здоровими, щоб радували своїх дітей і батьків. Це найголовніше. І тоді вже ми всі разом будемо відновлювати нашу маленьку громаду і нашу країну.