“З’являється якась сила, бо ми вдома”, — як живе та відновлюється найпівнічніша громада Херсонщини

Кореспондент “Рубрики” побував у селі Потьомкине, що у Високопільській громаді на Херсонщині. Через окупацію та обстріли тут люди пробули без світла, води та газу сім місяців. Електроенергію вдалося відновити, проте ситуація з водою та газом лишається складною. Як живуть люди, що пройшли крізь окупацію та численні руйнування сьогодні — у нашому репортажі.

У чому проблема?

Найпівнічніша точка Херсонщини

Будинки без вікон та дахів, зірвані лінії електропередач, розтрощені газогони й пусті вулиці — такою після деокупації була Високопільська громада, найпівнічніша громада Херсонщини. 
Окупація тут почалась 13-го березня. Тричі намагалися організувати "зелений коридор" для евакуації, а проте щоразу його зривала росія. Зрештою більшість місцевих таки евакуювали. Місцеві кажуть — в окремих селах громади на момент звільнення наприкінці березня не лишалось жодної людини. Та зараз у напівзруйновані будинки все ж повертається життя. 
Одна з перших, кого зустрічаємо — Клавдія. Жінка метушливо поправляє хустку на голові, струшує порохи з халата. Ми відірвали її від роботи — на початку вересня тут всі активно готуються до зими. 

"Може, не знімайте мене, га? Я вся у роботі", — знічено говорить жінка, та все ж погоджується на кілька кадрів.

"Ми були тут до 14-го березня. А тоді виїхали, нам дали зелений коридор, дали виїхати старим і малим. Я виїхала в Кривий Ріг і повернулася аж 17-го серпня. Даху в мене не було, стелі в хаті обвалилися, вікна розбиті були", — ділиться Клавдія. 

Розповідаючи, жінка сумно показує рукою на своє майно. Каже, щойно повернулася додому, почала самотужки закривати вікна плівкою. Трохи згодом отримала пенсію одразу за пів року — мала паузу у виплатах через проблеми з документами. Чи не всі гроші пішли на вікна. Оплатити решту ремонтних робіт Клавдія не могла. 

"Склопакети я ставила сама, 13 тисяч заплатила. А дах фонди ремонтували. Вони мені його поставили заново, бо старого геть не було", — розповідає жінка. 

Зараз через пошкодження дім Клавдії відрізаний від водопостачання. Волонтери періодично привозять їй по 40 літрів води, щоб вистачало на певний час. Готує жінка на електроплиті, проте дуже сподівається, що до зими в село повернуть газ. Але гарантій, звісно, тут ніхто не має. 

"Багато людей живуть у Високопіллі, але хочуть повернутися в Потьомкине. Вони обов'язково повернуться, щойно буде куди", — розповідає Сергій Веселовський, директор Високопільського комунального сервісу. 

Поки разом з ним йдемо до свердловин, чоловік розповідає — зараз тут трохи більше ніж вісімдесят людей, хоча до повномасштабної війни було до пів тисячі. Майже кожен будинок стоїть щонайменше без вікон, чимало зруйновані повністю.

Завдяки міжнародним фондам, релігійним громадам з інших областей та державній допомозі, людям поступово допомагають з перекриттям будинків. Проте зараз нові дахи встановили лише шістьом чи вісьмом родинам. Решті повертатися поки нікуди.

Яке рішення?

Вода тричі на тиждень

Високопільська громада довго намагалася відновити водопостачання, проте зробити це вдалося не всюди. Потьомкине через надто складні поломки зараз не може перейти на безперебійне водопостачання. Тож 13-го липня громада звернулася до фонду "Ізоляція" з проханням допомогти з глибинними насосами. 

Не минуло і кількох днів, як Високопілля отримало позитивну відповідь на своє звернення від команди проєкту "ZMINA 2.0". Культурно-мистецька ініціатива за фінансування ЄС, яка здавалося б, працює в абсолютно іншій сфері, з початком повномасштабного вторгнення також підтримала постраждале населення. Менеджерка проєктів благодійного фонду "Ізоляція" Наталія Тищук ділиться:

"З початком великої війни концепція нашої роботи змінилася. Ми вдячні ЄС, що вони підтримали ідею надавати невідкладну допомогу громадам і закривати непрості потреби. Ті кошти, що були спрямовані на культуру, вдалось частково направити на допомогу громадам. Проте це не була благодійна допомога — громади мусили багато працювати". 

Вона пояснює — громада сама подавалась на участь у проєкті, сама шукала підрядників і комерційні пропозиції. Згодом громада сама займалася логістикою і доставляла насоси з Києва до себе. 

"На той час досить важко було знайти бодай якісь насоси, їх бракувало по Україні. Але було видно, що громаді її люди не байдужі, все вдалося зробити швидше, ніж будь-хто міг очікувати", — каже пані Наталія.

Нарешті разом із Сергієм Веселовським підходимо до свердловини. В пакеті допомоги від "Ізоляції" та ЄС передали два насоси, які встановили на свердловини. Ще чотири насоси село отримало за іншою програмою допомоги. Громада готується до того, що більшість мешканців повернеться, коли тут стане безпечно. Тому й кількість насосів наразі така, що їхніх потужностей має вистачити навіть на той час, коли до села повернуться всі, хто евакуювався. Проте оскільки ремонт водопровідної мережі триває, воду подають не весь час. 

"Сюди ми поставили новий насос і нову трубу. Воду вмикаємо тричі на тиждень — у вівторок, четвер і суботу до 17-18 години вода є. Люди графік знають і роблять собі відповідні запаси", — пояснює чиновник. 

Біля свердловини, про яку розповідає Веселовський, стоїть велика водогінна башта, продірявлена черговим російським снарядом. Проте вона перестала працювати ще за кілька років до повномасштабної війни — її заміняли вже згадані свердловини, аби подача чистої води була постійною. Чи не кожен місцевий у розмові згадує, що їхня вода найкраща. От тільки доступ до неї зараз дуже обмежений. 

"Тут була до війни автоматика, все працювало, все гарно було. І тут найкраща вода на весь наш Високопільський район. Ця свердловина забезпечувала воду людям цілодобово", — каже Веселовський.  

Чоловік додає, що сьогодні потужностей насосів вистачає. Проте зазначає, що на випадок поломок громаді слід було б мати й запасні.

"Ми з водою, насоси працюють. Високопілля вже взагалі цілодобово має воду. Тут, в Потьомкиному, ще треба багато ремонтувати. За рік зробили все відсотків на 70. Якби люди цілодобово користувалися водою, я вважав би це за 100%, але багато ще отримують її лише за графіком. Запасних насосів у нас немає і це пізніше може стати проблемою", — підсумовує чоловік.
Згодом, уже попрощавшись із паном Сергієм, зустрічаємо його тезку, місцевого чоловіка, який також повернувся з евакуації разом із дружиною і новонародженою донькою. Він каже — його будинок стоїть на самому краю села і туди вода теж доходить, а проте — хаотично, не за обіцяним графіком. Чоловік довго говорить про заміновані поля, господарство, яке втратив, та інші проблеми у відновленні громади.  

"Я просив дати мені інструменти на пару днів (у керівництва громади, — ред.), щоб я хоч трошки хату підлатав. Сказали, що не можуть. Таке відчуття, що вони нічого не можуть", — говорить Сергій.

Проблеми, втім, не залишилися непоміченими — уже за тиждень після нашого візиту у громаду президент підписує указ про звільнення голови Високопільської ВЦА Ганни Шостак-Кучмяк. Причина — провал відбудови громади.

Як це працює?

"З'являється якась сила, бо ми вдома"

Серед тих, кому просто зараз допомагають відновити будинок — подружжя Віри та Володимира. 64-річна жінка запрошує нас у двір, але просить знімати так, щоб не було видно купи сміття, яке щойно винесли з будинку — до окупації це були меблі та побутові речі, які встигли зогнити, поки хатина стояла без даху та господарів.
"Дивіться, вже водичка у нас. Ми такі вдячні за неї, що не передати! — жінка починає качати воду з колонки, обставленої численними баклажками та мисками. — У нас найкраща вода! Її навіть хотіли випускати у продаж, як мінеральні води. Навіть сусідні села у нас воду беруть! Брали. Ну, до війни", — зітхає Віра.

За трохи жінка вже посміхається і каже — впевнена, що після відбудови буде краще, ніж до війни. Для відбудови її та ще кількох будинків у селі, об'єдналися одразу кілька благодійників. 

"Бачите, усі зараз допомагають. Нам дах вже перекрили. У нас не було зовсім даху. Привезли вже сьогодні вікна. З ними нам уманська церква допомогла. Нам ще багато треба допомоги. У нас же бачите, що зі стелями. Але нам дуже допомагають. Ну було ні горища, нічого. А тепер вже є", — ділиться Віра. 
Цілий рік вони з чоловіком були в евакуації у Костополі, що на Рівненщині. Після звільнення громади періодично приїжджали, щоб законсервувати пошкоджений будинок до весни.

"Оце ж ми повернулися трохи більше, як місяць. А так ми приїжджали періодично і накривали хату чим-небудь, щоб вона не розійшлась. Брезент нам давали, то так хата збереглася. Правда, стеля все ж обвалилася. Але нічого, нам у вівторок вікна поставлять. Нам вже на стелю дошки видали. Чоловік робить стелю, поки у нас є сила. З'явилася якась енергія. Коли ми були в Костополі, дуже хотілося додому. Коли ми сюди приїхали, стільки було радості…" — розповідає жінка.
Разом з подружжям живе ще 93-річна мама Віри. Її поки залишили у Зеленодольську.

"Сюди її поки нікуди привезти. Я там з нею часто. Мотаюся на велосипеді по 12 кілометрів туди й потім 12 назад. Але з'являється якась сила, бо ми вдома", — підсумовує Віра.

Загалом 80% Високопільської громади росіяни зруйнували. 57 її мешканців загинули від отриманих під обстрілами поранень. Ще 12 вважаються зниклими безвісти. Після звільнення громади люди евакуйовувалися мало не цілими селами, проте вже повертаються назад. Біля деяких поруйнованих будинків стоять акуратно складені дошки, цегла та інші будматеріали. Відбудова тут буде непростою, проте й зламати місцевих не так просто. 

Р СѓР±СЂРёРєР°