Чому люди, яких немає підстав зараховувати до колаборантів і не патріотів України, приходять до такого непростого рішення, розповів в ефірі "Громадського радіо" радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко.
Найперша і найголовніша причина такої зворотної міграції – відсутність житла. У 2022-му, коли тільки почалося повномасштабне вторгнення, дуже багато власників житла на заході та в центрі України потіснились на своїх квадратних метрах, аби дати притулок біженцям. Тоді всі думали, що війна – ненадовго, максимум – на кілька місяців. Але вона точиться вже майже три роки, і кінця їй не видно.
Держава не дала житла і позбавила допомоги
На початку війни держава підтримала внутрішніх переселенців щомісячною допомогою. Вона була невелика: по 2000 грн на дорослих та по 3000 на дітей. Але, наприклад, матері, яка евакуювалася з дитиною, цієї допомоги вистачало, щоб винайняти десь на околиці обласного центру квартирку "без претензій". Попутно вона підшукувала собі роботу, і вже того заробітку їхній невеличкій сім'ї вистачало, аби прохарчуватись і заплатити за комуналку.Таких або майже таких сімей переселенців дуже багато. І всі вони, маючи ту нехитру державну підтримку (яку, до речі, пообіцяли їм виплачувати до кінця війни), якось балансували на грані виживання.
Однак із березня 2024 року цю допомогу забрали у більшості ВПО. Держава вирішила заощадити на них, відвівши їм 12-місячний термін для отримання допомоги. Можновладці вважають, що зарплати, яку вони отримують на новому місці, переселенцям має "з головою" вистачити на все: від винайму житла і харчування до покупки речей, походів у перукарню і донатів на військо.
Але багатьом зарплати не вистачає. Через це люди, які повірили рідній країні, що вона їх не покине наодинці з їхніми проблемами, дедалі частіше списуються із родичами та знайомими, які залишилися на ТОТ, і дедалі частіше поглядають на схід. Там – окупація і ворог. Але там і рідні стіни, в яких навіть злидні переносити легше.
"Люди, які повертаються в окупацію, розуміють, що наражаються на громадський осуд, але кожен має поставити себе на їх місце та дати відповідь на запитання, що б він робив, якби не мав даху над головою", - каже Андрющенко.
На "великій землі" є немало резервів, щоб облаштувати житло для переселенців
Більшість із цих людей не претендують на дорогі апартаменти. Їм просто потрібен дах над головою. Вони ладні жити в гуртожитках, у переобладнаних казармах чи ще деінде. Але держава має допомогти їм обладнати там житло.Усім цим мала би займатись місцева влада, яка дала притулок ВПО. Однак у місцевих громад також на це немає грошей - усе йде "нагору".
"Питання у фізичному житлі, стінах, і вони в країні є. Чому цю проблему не вирішують — незрозуміло. Було вже дійсно багато конференцій, пропозицій використовувати студентські гуртожитки університетів, де навчання відбувається дистанційно. Таких рішень багато, приїжджали великі донори, готові їх профінансувати, забезпечити будівництво нових населених пунктів. Але все це низова ініціатива, що застрягає десь у державній бюрократії", - зауважує Андрющенко.
Today.ua