Двісті сорок два. Мешканці Херсонської області, які хочуть піти з дітьми на «святкові заходи», які влаштовують російські окупанті і їх посіпаки-колаборанти, мають запам'ятати це число - двісті сорок два.Двісті сорок два - саме стільки українських дітей загинули за три місяці російської агресії проти нашої країни. Й зараз під патронатом їх вбивць будуть проводитися ігрові програми, караоке, показуватися фільми.
Й робитимуть це люди, на руках яких зокрема й кров херсонських дітей: двох - вбитих в лютому під час обстрілу машини біля Нової Каховки і хлопчика, вбитого в березні в Нововоронцовці лише за те, що фотографував на телефон російську військову техніку. Аргумент на кшталт «Ну «свята» влаштовуватимуть не ті ж росіяни, які безпосередньо вбивали дітей» в даному випадку не працює. Бо кожен представник окупанта, військовий чи цивільний, і кожен колаборант - як мінімум опосередковані співучасники вбивств українців, в тому числі й дітей. Бо на першому місці тут - підтримка загарбницьких і людиноненависницьких дій Росії. В тому числі - й підтримка у вигляді створення пропагандистської картинки «щасливого дитинства у звільненому Херсоні».
Таке «щасливе дитинство» влаштували росіяни юним мешканцям Маріуполя.
Таке масове лицемірство і демонстрація подвійної моралі нагадують південнокорейський фільм «Світ тиші». Одна з його персонажів, маніяк-вбивця, викрадала дітей, пригощала їх супом з галюциногенних грибів й закривала в кімнаті з іграшками й телевізорами, на яких безупинно показувалися веселі мультфільми. Психічно хвора жінка спостерігала, як одурманена дитина веселилася, вважаючи, ніби потрапила в казку. А потім маніячка безжально вбивала цю дитину. Й окупанти, влаштовуючи в Херсоні й на інших захоплених територіях, «дитячі свята», поводять себе, як маніячка з фільму, використовуючи дітей для своїх збочених цілей. Дітей, яких ті ж росіяни можуть безжально вбити заради, наприклад, «картинки» для пропагандистів.
Херсонські колаборанти ще й розмістили в мережі анонс заходів, який свідчить про їх невігластво і неосвіченість. Вони навіть не знають, що «театрали» - це не працівники театру, а прихильники театрального мистецтва. Так званий «день захисту дітей» на окупованих територіях - теж суто пропагандистський захід з метою позиціонування вбивць і ґвалтівників як «благодійників» і «турботливих доброзичливців». Й вони сподіваються, що херсонці, які прийдуть з дітьми в Потьомкінський сквер чи в кіноконцертну залу «Ювілейний», допоможуть їм в цьому.
Тому тим херсонцям, для яких людяність і сумління - не абстрактні речі, вкрай не варто йти з дітьми на «свято» від вбивць. Бо нормальна людина й на гарматний постріл не наблизиться до маніяка, педофіла, якщо буде знати, що це - маніяк або педофіл. Тим більше не поведе дитину на «свято», який влаштовує цей покидьок, щоб справити позитивне враження.
Тому якщо навіть «хочеться розважити дитину в ці непрості часи», варто згадати - «242». Двісті сорок дві дитини, серед яких - зґвалтовані і закатовані нелюдями в Бучі, Ірпені і Бородянці, загиблі під час обстрілів і бомбувань Маріуполя, Краматорська, Сіверодонецька, Рубіжного, Одеси, Харкова, інших українських міст та населених пунктів.
Варто згадати й про тисячі українських дітей, яким ця війна зламала життя, зробивши їх сиротами.
Це фото, на якому шостирічний хлопчик з Бучі стоїть біля могили матері, обійшло весь світ.Ось - справжнє обличчя окупантів, а не фальшиві «свята» заради «картинок» для пропагандистів.
До речі, нам невідомі й справжні плани окупантів. Ніхто не може гарантувати, що не буде влаштована кривава провокація з «обстрілом укрофашистами» Потьомкінського скверу чи «Ювілейного» саме під час перебування там великої кількості дітей. Втім, таку провокацію загарбники можуть скоїти де завгодно. Бо пропагандистський нарратив «діти Донбасу» на Херсонщині не дуже працює, й тому може виникнути спокуса зробити щось болісне саме для мешканців цього регіону.
Тому для мешканців окупованих території приходити з дітьми на влаштовані окупантами «свята» неприпустимо не тільки з моральної точки зору, а й з міркувань безпеки.
До того ж метеорологи обіцяють дуже спекотний початок червня з денною температурою понад 30 градусів. Тому тривале перебування дітей вдень (а саме на денний час заплановані заходи) на відкритій місцевості на кшталт Потьомкінського скверу в Херсоні може погано вплинути на їх здоров'я.
А щодо розваг, то хороші батьки обов'язково знайдуть, як навіть в цей непростий час розважити дитину, не роблячи її учасницею ганебного пропагандистського шоу й не наражаючи на небезпеку.
Через війну величезна кількість українських дітей зазнали поневірянь переселенського життя.
До речі, і «день захисту дітей» в звичному нам стереотипному вигляді святкували лише в СРСР і згодом - в пострадянському просторі.Започатковане свято було у 1949 році під час Паризького конгресу Міжнародної демократичної федерації жінок, відомої в радянські часи своєю прокомуністичною спрямованістю, а в пострадянські - проросійською. Бо майже усе фінансування організація отримувала від СРСР, а потім від РФ. Й «Міжнародний день захисту дітей», з великого рахунку, не є міжнародним, а був і лишається одним з так званих пропагандистських свят, як і святкування дев'ятого травня «дня перемоги».
Й в СРСР, й потім перше червня був днем створювання пропагандистські картинки «щасливого дитинства» за типовими не змінними протягом десятиріч сценаріями з конкурсів малюнків на асфальті, концертами й т. п. Ніякого глибинного змісту це «свято» не мало. На відміну від дійсно значущих дат в сфері захисті прав дитини. Зокрема, це 20 листопада, коли у 1959 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію прав дитини, а в 1989 році - Конвенцію про права дитини. Саме ці міжнародні документи росіяни зараз нахабно порушують.
Є й ще одна, зараз дуже актуальна для України дата. Генеральна Асамблея ООН резолюцією ES-7/8 від 19 серпня 1982 року запровадила Міжнародний день безневинних дітей - жертв агресії, який відзначається 4 червня. Й саме ця знамення дата зараз найбільш актуальна для України.
Але окупантам потрібна «картинка» «щасливого дитинства». Заради неї й влаштовуються «свята» для херсонських дітей. Батьки яких через війну і окупацію втратили роботу і бодай якусь впевненість в майбутньому, живуть кожен день, немов останній. Але окупантів хвилює зовсім не це. Та й херсонські діти їх не хвилюють.
Тому порожні першого червня Потьомкінський сквер, «Ювілейний»та інші місця проведення «свят» стали б гідною відповіддю херсонців на «доброту» вбивць і ґвалтівників.
Мост