«Поки ми чекали наших, інші за банку тушонки продавалися». Як мешканці звільненої Херсонщини пережили російську окупацію

Першу колону української військової техніки мешканець Новоолександрівки Бериславського району на Херсонщині Сергій Ілляшенко побачив зі свого городу в понеділок, 3 жовтня. Цей день він згадує як про один із найщасливіших в своєму житті.
«Все село тоді вибігло зустрічати наших хлопчиків. Люди плакали, раділи. Українські військові – це боги!» - каже чоловік.

Внаслідок контрнаступу ЗСУ в першу декаду жовтня вдалося повністю звільнити одразу три громади на Бериславщині – Нововоронцовську, Новоолександрівську і Високопільську, частково звільнити села Великоолександрівської і Милівської громад. Усі вони перебували під російською окупацією майже сім місяців. Зараз тут немає світла, води, газу, мобільного зв’язку. Але люди вже почали повертатися до рідних домівок і мріють про відбудову постраждалих від загарбників громад.

Центр журналістських розслідувань одним із перших побував у звільнених селах Новоолександрівки і Високопілля та поспілкувався з людьми, які пережили окупацію.

«Кожен в окупації показав, хто чого вартий»

Зараз на в’їзді до Новолександрівки і на будівлі сільської ради висять українські прапори. Про те, що це стане можливим місцеві мешканці не могли собі уявити ще наприкінці вересня. Тоді тут спокійно себе почували російські військові і колаборанти, які оголосили себе керманичами села, встигли провести «референдум» з приєднання Херсонщини до РФ і постійно повторювали, що «Росія тут назавжди». 

Однією з тих, хто допомагав окупантам проводити «референдум» у Новоолександрівці виявилась мешканка сусідньої Біляївки Олена Зуєнко. Вона розповіла, що перший місяць після повномасштабного російського вторгнення разом із родиною не виходила з погребу: її рідне село постійно обстрілювали і багато зруйнованих житлових будинків могли стати для їх господарів «братськими могилами». 13 квітня Олена приїхала до Новоолександрівки, де жила її донька. Тут, як і в сусідній Гаврилівці, було більш спокійно, тому сюди ще навесні перебралися кілька сотень мешканців степових сіл, які потерпали від обстрілів.«Коли я сюди приїхала, мені було дуже страшно. Страшно від тиші. Через неї я не могла спати, було постійно тривожно. Було незвично, що тут не стріляють, що снаряди не влучають в житлові будинки. Але повертатися до Біляївки мені вже нема куди: хати нема. Все розбито», – розповіла жінка.

З Оленою Зуєнко я зустрівся на центральній площі села. Тут потроху збиралися люди на зустріч з начальником Херсонської обласної військової адміністрації Ярославом Янушевичем, який мав приїхати з хвилини на хвилину. Почувши нашу розмову, до моєї співрозмовниці почали підтягуватися місцеві. Вони були обурені і розповіли, що ця жінка співпрацювала з російськими військовими та допомагала їм проводити «референдум».

Спочатку Олена заперечувала свою причетність до цього», але невдовзі підтвердила. 

«Вони мене примушували. Якби вам у спину приставили автомат, ви б теж ходили зі скринькою по селу», – зі сльозами на очах зізналась вона.

Після цього жінку відвели в бік присутні тут працівники поліції. А місцеві мешканці почали розповідати, що не треба вірити жодному її слову.

«В окупації важко було всім. Але вибір у людей був завжди: чи брати подачки від орків у вигляді їхньої так званої «гуманітарки», чи брати по 10 тисяч рублів «пенсії», чи йти на якісь «посади» в «сєльсовєт», чи залишатись вірними своїй країні. Особисто я не брала нічого, бо мені нічого від окупантів не було потрібно. Навіть коли до мене три російських солдати прийшли з автоматами, вивели з хати і почали погрожувати, я не погодилась на жодні їхні вимоги. Було дуже страшно, я досі не можу від цього відійти. Але було багато тих, хто робив усе, що вони скажуть. І в селі працювала величезна агентура, яка доносили на людей, допомагали проводити «референдум». Кожен себе показав, хто чого вартий», – розповіла мешканка села, яка попросила не вказувати її імені.

«Такі як Олена Зуєнко продалися за банку тушонки, бо вони звикли жити за чужий рахунок. Такими були й інші колаборанти, які пішли працювати в окупаційну «сільраду». Там був збрід алкоголіків, асоціальних людей, яких свого часу позбавили батьківських прав», – наперебій додали інші присутні.Чимало колаборантів виявилося і в іншому нещодавно звільненому селі, Новомиколаївці Високопільської громади, до якого теж завітав начальник Херсонської ОВА. Місцеві зустріли Ярослава Янушевича найбільш непривітно і вимагали від нього дати їм роботу та негайно вирішити всі їхні проблеми. Тут було гаряче і в очікуванні приїзду обласного керівництва: люди накинулись на свого старосту і почали звинувачувати його в тому, що він виїхав з окупованого села і повернувся сюди лише після звільнення. Його пояснення, що він був змушений так зробити, бо не мав жодного бажання співпрацювати з російськими загарбниками, односельці слухати не хотіли. Перервати крики людей вдалося лише волонтерам, які почали роздавати гуманітарну допомогу.

«Прикро, що у місцевих до представників нашої влади виявилося значно більше питань, ніж до окупантів. Багатьох життя «за росіян», вочевидь, влаштовувало. Через те, що тут ніхто особливо не пручався їхнім військовим, у селі було відносно тихо. Тут працювали магазини, вони провели свій «референдум», на якому чимало місцевих змогли добре заробити, бо окупанти платили за участь в його організації по 50 тисяч рублів. А зараз усі ці люди не відчувають себе винуватими», – пояснив мені один із місцевих мешканців.

«Росіяни поводили себе гірше за свиней»

Місяці окупації залишили різний слід у вже звільнених громадах Бериславщини. Деякі села стерті з лиця землі, в інших є багато руйнувань: Осокорівка, Князівка, Давидів Брід, Потьомкине, Велика Олександрівка, Високопілля… А такі як Новоолександрівка почали обстрілюватися російською артилерією вже після відступу «освободітєлєй» вглиб Херсонської області. 

За словами секретаря Новоолександрівської сільради Олени Деркач, вже на другий день після звільнення багато місцевих почали повертатися до рідних домівок. Однак майже одразу село стали обстрілювати росіяни з Малої і Великої Лепетихи, розташованих на лівому березі Дніпра. Через прямі влучання згорів один будинок, постраждали господарські будівлі в інших подвір’ях. Ті, хто проживає ближче до берега зараз змушені ховатися в підвалах.«Одразу як почалися обстріли чимало людей, особливо ті, у кого є діти, виїхали знову до Кривого Рогу або інших місць. Ми їх попереджали, що повертатися до села ще зарано, бо кожного дня чуємо вибухи. Тут ще неспокійно. Хоча за окупації таких руйнувань, як в інших селах, в Новоолександрівці не було. Нас врятувало те, що село розташоване на відстані від траси, а свою базу росіяни облаштували на території колишнього дитячого санаторію і оздоровчого табору в стороні від житлових забудов. Хоча в деяких будинках вони також поселялись. Найбільше ж постраждала в нашій громаді Біляївка, де з перших днів окупації тривали сильні бої», – розповіла Олена Деркач.

В Нововоскресенському ми зустріли 24-річну Катерину з Нової Кам’янки. Їй разом із родиною 10 жовтня довелося тікати з села вже після його звільнення. З переміщенням лінії фронту вглиб Херсонської області залишатися в рідній Новій Кам’янці стало небезпечно, почастішали обстріли, тож українські військові попередили її та її близьких, що їхній підвал їх уже не врятує.«Разом зі мною і моєю донькою до Нововоскресенського перебралися батьки, троє племінників, найменшій з яких два рочки, бабуся, сестра. Перед тим випустили всю худобу. Залишатися в селі було страшно. Бо як до нас прийшли ЗСУ, орки почали все знищувати. Там було справжнє пекло», – сказала Катерина.

Крім обстрілів і руйнувань окупанти масово грабували місцевих. Як розповів 33-річний Олександр, який всю окупацію прожив у Нововоскресенському, загарбники забирали у людей все, що рухається – велосипеди, мопеди, автівки. Поламані машини примушували ремонтувати і потім відбирали їх собі. Багато пограбували будинків – у першу чергу тих, де під час війни ніхто не проживав. 

«У деяких хатах вони поселялися і поводили себе гірше за свиней. На вулиці зупиняли перехожих, відбирали гроші, мобільні телефони. Перші групи росіян заїжджали до нашого села вже з пограбованим в інших місцях. А ті, хто заїжджав слідом за ними були вже голі й босі і саме вони починали тут усе грабувати», – доповнив місцевий мешканець Віктор Іщук.Чоловіків росіяни викрадали і катували. 46-річний Сергій з Біляївки розповів, що його схопили в полон наприкінці червня після того як знайшли в його будинку подяку за участь у зборах територіальної оборони. Майже півтора місяці його тримали в темному кабінеті на другому поверсі місцевої школи. Разом із ним там було десять чоловіків з цього ж села, а також з Любимівки, Осокорівки, Новомиколаївки, Михайлівки і Петрівки. Годували раз на добу, ходити до туалету не пускали і постійно допитували. «Відпустили мене 12 червня і ще місяць після того я жахався всього», – зізнався Сергій.

А мешканка Миролюбівки Нововоронцовської громади Альона Ковалик востаннє бачила свого чоловіка 9 квітня. В цей день після обіду до їхнього будинку вдерлася російська «військова поліція», звинуватила 50-річного Олега Ковалика в участі в територіальній обороні і вивезла в невідомому напрямку. В полоні чоловіка впізнали знайомі і пізніше, вийшовши на волю, розповіли жінці, що Олега закатували і в день викрадення він помер. За фактом його зникнення 28 квітня Криворізька поліція відкрила кримінальне провадження. Однак відомостей про перебіг справи або слідчі дії дружина досі нічого не знає. Тому вона приїхала до Біляївки на зустріч з начальником Херсонської ОВА Ярославом Янушевичем з проханням зрушити цю справу з місця.«Ті, хто востаннє бачив мого чоловіка живим дуже довго мовчали: росіяни взяли з них слово, що вони нічого не розповідатимуть. Але згодом вони сказали, що Олега довго катували електричними дротами, заливали в його тіло рідину для промивання пістолетів для монтажної піни і ще робили з ним такі речі, про які я не в силах згадувати. Помер він в ніч на 10 квітня і де його тіло – невідомо. Потім окупанти приїжджали до мене додому і сказали: «Не чекайте більше свого чоловіка, його задушив українець». Але я їм не вірю. Свідки ж розповіли, що це не єдиний випадок вбивства в російській катівні. Всього там було більше 10 чоловік, одного з яких, не місцевого, вони катували майже 20 днів. Потім вбили і вивезли його тіло з Біляївки та десь викинули», – не стримуючи сліз розповіла Альона Ковалик.

«Це були нелюди», – так відгукується про російських окупантів мешканець Нововоскресенського Юрій Десятник. За його словами, «друга армія світу», як люблять її називати в самій Росії, виглядала вкрай жалюгідно. Всі вони були перелякані, воювати не мали жодного бажання і майже не мали відповідної військової амуніції.

«Першими в березні до нас зайшли «ДНРівці». Вони були всі відморожені. Пізніше, коли їх шуганули з сусідньої Костирки, зайшли військові – десантники з російського Далекого Сходу. Одна половина з них ще була бодай якось схожа на людей, а решта були просто кончені. Вони завжди ходили по селу якісь чи то п’яні, чи то обкурені. Зрозуміти, що вони тобі кажуть і що вони від тебе хочуть, було дуже важко. А вже восени, коли наші почали просуватися в наш бік всі вони десь потікали», – сказав Юрій Десятник.Коли ж у звільнені від окупантів села почали заходити українські військові, деякі люди поставились до ЗСУ з пересторогою. Мешканка Українки Новоолександрівської громади Світлана Єгорова згадує, що підходила до наших хлопців і просила їх сказати «каганець» і «паляниця». «Коли ж вони засміялися і сказали ці слова, я зрозуміла, що то наші. Моїй радості не було меж! Ми обнімалися з ними, цілувалися. Це був щасливий день!» – зізналась жінка.

«Коли ми побачили наслідки окупації, розпач був нереальний»

Зараз в Українці, як і в більшості деокупованих сіл Бериславщини нема світла, води, мобільного зв’язку. Через те, що окупанти відібрали у людей майже всі генератори, запускати свердловини нічим. 

«Коли нашу громаду звільнили, ми дуже тому раділи. А коли ми почали дивитися на наслідки окупації, розпач був нереальний. Я не можу збагнути, як так можна було знущатися над мирними людьми? В нашій громаді знищені заклади освіти, медицини. Знищено все! Звісно, люди тепер хочуть терміново все відбудувати, отримати відшкодування, повернутися додому і до мирного життя. Тому ми разом із обласним керівництвом, державними і волонтерськими структурами намагаємось забезпечити їх «буржуйками», дровами, вирішити питання з вугіллям. Ми вже вивчали попередні потреби, але їх виявилось настільки багато, що перекрити все одразу не зможемо. До того ж, ще багато роботи у вибухотехніків. Потрібно перевірити і розмінувати величезні території. На це потрібно чимало часу», – прокоментувала голова Високопільської громади Ганна Шостак-Кучмяк.Не розраховувати на негайне вирішення всіх проблем і швидку відбудову сіл закликав людей і начальник Херсонської ОВА Ярослав Янушевич. За його словами, з шести ключових підстанцій, які подають електроенергію на правобережжі області чотири залишаються в окупації, а решта дві вщент зруйновані загарбниками. Фактично, їх потрібно відбудовувати з нуля, а також тягнути світло з боку Миколаєва і Кривого Рогу. Протягом найближчого тижня Янушевич розраховує на відновлення подачі електроенергії у Високопіллі, за якою «підтягнуться» й інші села. Поки ж вдалося вирішити питання з електрикою в Нововоронцовській лікарні. Очільник області пообіцяв допомогти людям і з отриманням скрапленого газу.

«Найголовніше питання зараз – розмінування. Бо першими на деокуповані території йдуть вибухотехніки, а вже за ними електрики. Але на всю нашу область до цього було аж 10 вибухотехніків. Завдяки нашому клопотанню їхню кількість збільшили до 52, обіцяють надіслати сюди ще фахівців. Та треба розуміти, що роботи тут у них багато і вона – на роки. Посудіть самі: одну Київську область розміновують вже 5 місяців і до сьогодні там очищено лише 20% території. Щоправда, ми й не ставимо завдання розмінувати на Херсонщині все і одразу, тож спочатку це будуть основні об’єкти і ділянки вздовж ліній електропередач», – запевнив Ярослав Янушевич.За його словами, на звільнені села будуть підвозитися продукти і ліки, невдовзі мають заїхати представники «Укрпошти» для видачі пенсій і соціальних виплат. Дітей віком від 2 до 14 років він пообіцяв забезпечити зимовим одягом, для чого на місцях уже складені потрібні списки.  

«Та найголовніше – для того, щоб ми всі могли спокійно себе почувати на звільненій території, потрібно ворога відігнати якомога далі, хоча б на відстань у 40 кілометрів, щоб не давати йому змогу тримати наші села під вогневим контролем, – додав Ярослав Янушевич. – Поступово ми неодмінно звільнимо всю область і всю Україну. Потрібен лише час». Відеорепортаж херсонських кореспондентів Центру журналістських розслідувань зі звільнених територій Бериславського району Херсонської області дивіться тут:ОЛЕГ БАТУРІН
Центр Журналістських Розслідувань