Схудла на 18 кілограмів та проїхала 6 країн, аби бути в безпеці: історія евакуації з Нової Каховки

Вона 2 рази поверталася в окуповану росіянами Нову Каховку, щоб вивезти рідних, проїхала через шість країн та зрештою опинилася з дітьми у Швейцарії.

Свою історії евакуації жінка розповіла виданню Novakahovka.city.

Цигарки та пиво в обмін на 20 літрів бензину

Новокаховчанка, ім'я та прізвище якої не називаємо на прохання жінки, вперше вирвалася з окупованого міста у квітні. Тоді її чоловік на риболовлі виміняв цигарки та пиво на 20-ти літрову каністру бензину. 

Так дружина з двома дітьми змогла заправити авто пальним. О 6 ранку рушили колоною з Нової Каховки через Маячанський переїзд.

Проїхали дуже багато блокпостів, на яких їх перевіряли російські військові. Дивилися документи жінки, дітей, на машину, допитували. Дорогою до Херсона родина бачила спалені машини, людські речі, військову техніку. Було дуже страшно. 

Коли через Антонівський міст потрапили на підконтрольну Україні територію, плакали від радості. Жінка каже, що це був важкий шлях і не хотіла б пройти його знову. 

ЇЇ 15-ти річна донька знайшла житло в Одесі, туди і поїхали. Помешкання не було безкоштовним, за ніч заплатили 600 гривень. Ніхто знижок не робив, незважаючи на те, що вони з окупованої території. Зранку коли вийшли у перший магазин в Одесі – розплакалися. 

У подружжя був у Новій Каховці власній магазин. Продавали засоби гігієни та інші речі першої необхідності. 

"У мене котилися сльози, комок стояв поперек горла, я навіть не могла нічого відповісти продавчині. Бо згадувала величезні черги у Новій Каховці. В мене був шок від тієї кількості товарів на полицях і скільки вони коштували", – каже жінка.

Продавчиня підійшла до неї і запитала, що сталося, звідки вона, а потім обійняла. Кажу: "Ми з Нової Каховки, але таке відчуття, що я потрапила на іншу планету. Бо у нас на полицях порожньо, і цього всього немає довгий час, і високі ціни". 

Новокаховчанка навіть розгубилася через це і не знала, що купити в дорогу своїм дітям. Та мусила взяти себе в руки, адже з нею діти.

Шлях через Балкани до Туреччини

З Одеси поїхали на кордон з Молдовою. Його перетинали на КП "Паланка". Там довелося прочекати близько 4 годин. У жінки був закордонний паспорт, а у дітей лише ID-картки і прикордонники довго з'ясовували, як пропустити, аж поки не прийшла інша зміна. 

Їх пропустили транзитом, так було і в Румунії. У цій країні навіть дозволили безкоштовно їхати платним автобаном, коли дізналися, що сама їде з дітьми з окупації. Чого не скажеш про Болгарію: там водійку поліцейські навіть відправили на тести. 

Одна з дочок жінки живе у Туреччині, тому вирішили з Болгарії доїхати до Босфору і там перетнути кордон. Зв'язатися з донькою допомогли турецькі прикордонники. Вони домовилися, де мають зустрітися. 

У Стамбулі молодша донька жінки вперше заплакала в цій дорозі. Вона була моїм штурманом, прокладала маршрут в онлайн і офлайн картах. Крізь сльози сказала: "Як я їх (росіян, – ред.) ненавиджу, вони забрали мій дім, вони руйнують моє життя".

"У доньки в Туреччині ми прожили 1,5 місяці. У неї ж влаштувалася на роботу, варила робітникам їсти. Я їхала, щоб вивезти дітей, а самій повернутися до Нової Каховки. Але вони просили, щоб я з ними побула і не поверталася назад", – розповідає жінка. 

Та вона не могла залишатися в безпеці, знаючи, що в окупації чоловік, мама та рідна сестра з сім'єю. Від пережитого жінка схудла на 18 кілограмів. Врешті-решт не витримала і повернулася до Нової Каховки за рідними. Їхала вже через Грузію, Росію та Крим.

Вмовила рідню евакуюватися до Швейцарії 

Жінці довелося вмовляти рідних евакуюватися з окупованої Нової Каховки. Найскладніше було з сестрою. Вона з зятем не хотіли нікуди їхати. Чоловік погодився не відразу, десь через тиждень. 

"Я сказала, що це його вибір, і він може залишитися з тим майном, яке ми нажили, а потім додала: "Подумай про мене і дітей. Їх буде непросто піднімати одній. Бо ми ж виїжджаємо не на один місяць".

Вдруге виїжджати з окупації було не менш важко. Дорога була дуже складна, подорож тривала два тижні. Найскладніше було їхати по Владикавказом. Люді – злі, там дуже багато солдатів, які загинули в Україні. На відміну від росії, Грузія нас дуже тепло прийняла. У Туреччині виникли проблеми: мою маму з племінницею та онуком не випустили. Вони залишилися там, і тепер намагаємося возєднати сім’ї. Але спокійно на душі, що вони у безпеці. 

Хорватія також нас привітно зустріла, тому що у них 30 років тому був конфлікт з сербами, а сербів тоді підтримувала росія. Хорвати це дуже добре пам'ятають. Власник готелю, де ми зупинилися на дві ночі, навіть не взяв з нас гроші, коли дізнався, що ми з України. 

Зараз більша частина родини у Швейцарії. Живуть у кантоні Санкт-Галлен, в пансіонаті. Їм дали номер в готелі, триразове харчування. Діти починають приходити до тями. Родина стоїть у черзі на житло. Сюди від початку війни приїхало дуже багато знайомих жінки, зрештою тому й обрали Швейцарію. 

"Зараз дивлюся новини про Нову Каховку. Моя кума постраждала від нещодавніх вибухів, вся порізана від віконного скла. Я її дуже просила виїжджати, а зараз така біда", – з сумом розповідає жінка. 

Вона дуже розуміє тих, в кого рідні залишилися в окупованому місті. Серце болить від цього. Але кожен сам приймає таке рішення. Зараз жінка проходить реабілітацію, приводить свою нервову систему до тями. Евакуація вплинула на здоров'я: жінка схудла і має випадіння волосся. 

Вижити попри обставини та зберегти свою ідентичність

Коли вони вже виїхали, дізналися про російський наказ, що чоловіків з окупованих територій випускають тільки за згодою військкомату. Тому родина дуже радіє, що таки зважилися на евакуацію. 

"Ми повинні жити та вижити попри важкий час. Наш український ген потрібно зберегти. Незважаючи на те, що війна розкидала українців по всій планеті, вона колись закінчиться, тому діти повинні знати, хто вони і звідки", – резюмує новокаховчанка.

Евакуація.City