Діти були дуже спокійними й тихими. Як скадовчанка вивезла в Німеччину 5 своїх неповнолітніх дітей

Скадовчанка разом з 5 дітьми та своїм батьком самостійно виїхали до Німеччини. Евакуація тривала дві доби. Їм довелось проїхати 2 блокпости кадирівців та 4 російських військових. Вони ночували в сільській школі та церкві, їхали абсолютно невідомими дорогами та пливли поромом. 

Про свою історію евакуації Ірина (ім’я змінено з міркувань безпеки) розповіла виданню Скадовськ.City. 

Війна застала за кордоном

На початку повномасштабного вторгнення жінка повернулась з роботи у Польщі. По дорозі додому в Одесі Ірина познайомилась з волонтеркою. Вона мала допомогти з виїздом Ірині і її рідним. 

Найстаршому сину жінки майже 18 років, ще є донька підліток, двоє хлопчиків дошкільнят та одна дівчинка. 

"Ми збиралися їхати разом: волонтери організовували транспорт і вивозили всіх охочих. Тож я разом з дітьми чекала на виїзд 2 тижні в Скадовську", – згадує Ірина.

Оскільки охочих виїхати було багато, а волонтери мали лише 3 машини, Ірина вирішила їхати своїм автомобілем. 

6 блокпостів з ворогами

Волонтери планували виїхати з Херсону о 6 ранку, але через комендантську годину Ірина не встигала доїхати до них. Домовилися, що волонтери повідомлятимуть, яка ситуація на дорогах. Але й цей план не спрацював, волонтери були змушені повернутись назад до Херсону через замінований міст.

Близько 11 ранку жінка самостійно перетнула Херсонський міс (Антонівський міст через Дніпро, що з'єднує Херсон із Лівобережжям). 

"Коли ми виїжджали, людей було дуже багато. Потім ми заїхали в Херсон. Там було доволі тихо. Звідти планували їхати в напрямку Снігурівки, проте тією дорогою нас не пустили російські військові: сказали, що там бій", – розповідає жінка. 

Після цього Ірина звернула на дорогу до річки Інгулець, де був блокпост кадирівців. Вони не пропускали, але родина Ірини вирішила чекати неподалік. З’явилась інформація, що є люди, яким вдалось пройти блокпост і Ірина спробувала знову. Після 4 годин чекання в черзі, вони таки пройшли його. 

"Ми підготувалися до поїздки, тож їхали без відеореєстраторів (їх обов’язково потрібно знімати) та будь-яких соцмереж чи месенджерів у смартфонах", – зауважує жінка.

Саме це, після документів, найчастіше перевіряють на блокпостах, а також наявність патріотичних татуювань у чоловіків призовного віку. Чеченці двічі на різних блокпостах запитували Ірину: "Чому ви їдете з Херсона? Його ж не бомбитимуть".

Далі були ще 4 блокпости з російськими військовими, але там пропускали швидко. 

"Узагалі всіх, хто має прописку в області, пропускали, а от мешканців Херсона не хотіли випускати. Напевно, бояться, що коли люди виїдуть, їх почнуть атакувати українські військові",  – зауважує жінка.

Цю дорогу я не згадаю

Після проїзду усіх блокпостів, жінка їхала в колоні з усіма автомобілями, які евакуювались. Дорога була важкою, довелося їхати дорогами, яких не було навіть на картах. 

"Ми мали триматися колони, інакше могли загубитися в полі чи десь загрузнути. Узагалі при такій евакуації дуже важливо триматися того, хто знає дорогу", – каже Ірина.

Того дня скадовчани проїхали 400 км і залишились на ніч у місті Баштанка, Миколаївської області. Тут їх поселили та нагодували волонтери при церкві.

Зранку жінка з дітьми та батьком вирушили до Одеси, а звідти на поромі пливли в Румунію, далі автомобілем до Німеччини. Кожен перетнув кордон на іншому документі: Ірина мала закордонний паспорт; батько та старший син – внутрішні паспорти, а молодші діти мали лише свідоцтва про народження. Проте, усіх їх пропустили митні служби.

"Навіть, якби все було тихо й ми могли завтра повернутися, цю дорогу я не згадаю", – сказав батько Ірини, коли їм вдалось доїхати до Одеси. 

На самому митному кордоні ж було багато волонтерів, які допомагають біженцям, є безкоштовна їжа та напої, намети та дитячі іграшки. 

"Діти, на диво, всю дорогу, а це майже дві доби, були дуже спокійними й тихими. Я мала їх вивезти, а вони ніби відчували мій страх за них усіх: сиділи тихо-тихо", – розповідає жінка.  

evacuation.city