Учасник АТО з Херсона шиє тактичне спорядження

Боронив Україну в зоні АТО, а тепер захищає з тилу. Прикладом істинного патріотизму є історія 28-річного херсонця Юрія Прошурова. Відслуживши в добровольчому батальйоні, чоловік започаткував власну справу — виготовляє тактичне і туристичне спорядження. Знак якості того, що шиє Юрій, найвищий, бо амуніція перевірена бійцями, на передовій.

Універсальна, легка, а ще — стильна. Юрій показує плитоноску, модель якої нагадує спорядження американських «морських котиків». Не всюди доречний важелезний бронежилет, який сковує рухи. Іноді завдання військового потребує швидкості, коли доводиться бігти, а з 13 кілограмами на собі (стільки важить армійський бронежилет) це неможливо. Крім того, носіння громіздкої амуніції позначається на здоров’ї.

Викривлення хребта, грижі і т. д. — професійні хвороби військових. Амуніція, яку пропонує Юрій Прошуров, значно зручніша. За рахунок корсета і наплічників, де все продумано до дрібниць, плитоноска не тисне на спину. Якщо її одягати зі спеціальними ременем і упорами, навантаження з плечей переноситься на область таза.
Точна вага спорядження залежить від пластин, які туди вставляються. Бронеплити — це продукція, яка вимагає сертифікації. Для амуніції, яку виготовляє Юрій, йдуть пластини українського виробництва, зі старих армійських бронежитів. Їх приносять самі бійці, котрі й замовляють для себе плитоноски.
Одразу скажу: проект херсонця не пов’язаний з тендерними закупівлями Міноборони. Його амуніція — альтернатива армійській, причому гідна. На виготовлення плитоноски йде 3 дні. Шиється спорядження прискіпливо, з найкращих матеріалів, а не китайських, так би мовити, одноразових. Для своїх виробів Юрій закуповує імпортну тканину (кордура). Це водовідштовхувальна матерія  з поліуретановим покриттям.

Нитки — польського виробництва, їх не можливо порвати. Фурнітура — головно італійська і дуже якісна, що має велике значення. В екстремальних умовах спорядження знімається максимально швидко.
«Така фурнітура використовується для миттєвого скидання бронежилета, плитоноски. Приміром, якщо боєць опинився у воді або зазнав поранень, необхідно якомога швидше зняти спорядження. То з цими застібками достатньо зробити один рух — і бронежитет злітає, притому що сам, коли не потрібно, він не розстібається, фурнітура витримує», — розповідає Юрій Прошуров.

Цікаво, що в минулому Юрій — робітник приватної поштової компанії. І, хто знає, можливо, чоловік так би й оформлював посилки, якби не історичні події в Україні, які доленосними стали й для нього… 2014 рік, Крим анексовано. Як і сотні свідомих українських хлопців, Юрій, котрий вже відслужив в армії, не може стояти осторонь того, що відбувається в рідній країні. Молодик записується добровольцем у батальйон «Херсон», який створено при міліції Херсонщини. Вже у серпні 2014-го підрозділ відправляється у зону АТО. Попереду — іловайський котел, з якого, як відомо, не повернулися 9 бійців батальйону «Херсон».
Юрій і досі не розуміє, яким дивом йому з хлопцями вдалося уникнути того пекла. Просто пощастило, що батальйон розділили і частина його бійців виконували інші завдання. За три роки Юрій відбув кілька ротацій у зоні АТО. Після подій в Іловаську міліційний батальйон «Херсон» спрямували на охорону блокпостів, патрулювання територій і т. д. Юрій пригадує: на чергування завжди одягали бронижилети. Але амуніція, яку видавали, виявилася дуже незручною.

«Вони громіздкі, ті бронежилети. Вага не розподіляється рівномірно і просто лягає тобі на плечі. Наплічники страшно тиснуть і натирають. У такому спорядженні більше 20 хвилин важко вистояти», — пригадує Юрій.

Через це вже тоді деякі бійці почали використовувати альтернативу армійським бронежилетам — плитоноски, які діставали, де могли. Але можливості придбати амуніцію в Юрія не було, тому він почав шукати інші варіанти. Першу швейну машинку, стару, радянського виробництва, купив разом з другом. Як робити креслення спорядження, вчився з відеоуроків у ютубі. Зрозуміло, що там не показували, як робиться бронежилет, максимум, що було, — це викройки для туристичних рюкзаків.
Але допитливість зробила свою справу: Юрій знайшов необхідну літературу й почав робити плитоноску. Першу пошив для себе, наступними експерементаторами були друзі, які амуніцію від товариша оцінили. Років п’ять Юрій займався спорядженням як хобі. Але в непростому 2020-му зробив крок у те, що згодом стане професією. Звільнившись із органів внутрішніх справ (після батальйону «Херсон» служив у водній поліції), звернувся до центру зайнятості. Чоловік знав, що є програма, в межах якої безробітному, котрий захистить свій бізнес-проект, держава дає чималеньку суму на відкриття власної справи. Але корективи в неї вніс карантинний форсмажор — через зростання рівня безробіття служба зайнятості перестала фінансувати згадану програму. Паличкою-виручалочкою для Юрія стала порада інспекторки, яка сказала написати бізнес-пропозицію на грантівський проект. Чоловік пригадує: заявку подав в останній день. І виграв грант, який взагалі-то стосувався туризму, оскільки шиє Юрій і спорядження для подорожувальників-екстремалів. На виділені кошти (3 тисячі доларів) придбав професійні, дорогі швейні машинки, словом, укомплектував цех. Зараз спорядження чоловік виготовляє під власним брендом: плитоноски, нагрудники, кобуру, пояси, наплічники, аптечки, штани тощо.
У майстерні Юрія військові, учасники ООС — часті гості. Хтось прийшов замовити спорядження, хтось вже забирає. Максим Пахомов служить у ЗСУ і не приховує: практично увесь комплект амуніції, якою користується, придбав тут. А зараз попросив виготовити плитоноску для свого батька, котрий служить на сході. Говорить, що спорядженню від Юрія довіряє, бо ж воно перевірене часом.

— Коли йдеш на ротацію, з собою береш один бронежилет і набір підсумків. З цим ти йдеш на завдання, перебуваєш на позиціях. І якщо спорядження підведе, на кону — власне життя. Тож не сумнівайтеся: амуніцію для себе обирають дуже якісну і зручну, — розповідає Максим.
На досягнутому Юрій Прошуров не зупиниться. Його приціл — на сімейний бізнес. Вже скоро хоче набирати помічників. Планує розширити цех, відкрити власну крамницю, а ще — обладнати зону комфорту для захисників, де ті зможуть перепочити. Девіз Юрія — завжди працювати на перемогу, навіть якщо ти робиш це з тилу.

Марина САВЧЕНКО, Новий день
Вернуться назад