Офіцер ЗСУ з позивним Яцек родом з Миколаєва. Після деокупації правобережжя тривалий час працював на Херсонщині. Далі – його історія.
Нині Яцек – командир технічного взводу інженерної роти 123-ї окремої бригади ТрО. У Силах оборони він служить із перших тижнів повномасштабної війни. А до того працював у Європі водієм-міжнародником. Історію військовослужбовця розповіли на сторінці Регіонального управління Сил територіальної оборони «Південь».
Вступити до лав захисників було непросто
24 лютого 2022 року чоловік був за кермом вантажівки в Італії. Уже за кілька днів він їхав назад в Україну.
«Я возив вантажі різними країнами. Коли 24 лютого почалася війна, я був в Італії, десь у районі Рима. Спочатку навіть не вірив новинам, що це відбувається і ворог зайшов на нашу землю. Я розрахувався з роботи у Варшаві. Гроші можна заробити будь-де, але річ була не в грошах. Сім’я залишалася в Миколаєві. По місту вже летіли “Гради” й “Урагани”. Діставався додому майже п’ять діб – з пересадками», – згадує Яцек.
Спочатку він вивіз родину до безпечнішого регіону України, а потім повернувся до Миколаєва. Перша спроба вступити до лав захисників виявилася несподівано складною.
«Я прийшов записатися до тероборони, але мені сказали, що людей вистачає. Уже збирався йти, коли мене покликав черговий на КПП: “Почекайте, вас кличуть у стройову”. Подивилися військовий квиток – я колись служив у частині зв’язку. Один старший лейтенант питає: “Хочеш в інженерку?” Я тоді навіть толком не знав, що таке сапери. Але відповів: “Якщо тут не беруть – то до вас піду”. Так усе й почалося», – каже військовослужбовець.
Комишани, Посад-Покровське, Правдине…
Перші місяці служби в 189-му батальйоні – це облаштування позицій, спостережних пунктів і бліндажів майже вручну, пригадує Яцек. Без екскаваторів і спецтехніки – лише лопатами та власними силами. І в постійному очікуванні, що ворог може піти на Миколаїв.
Після деокупації правобережжя Херсонщини підрозділ передислокували до селища Комишани в Херсонській громаді. Там додалося нових завдань.
«Ми проводили розвідку місцевості, робили вибухові й невибухові загородження вздовж водойм і проходів. Крутили колючий дріт, ставили стовпи, валили дерева, навіть машини зносили, щоб перекрити підходи. Ставили таблички “Обережно, міни”. Спочатку мін навіть не було – але люди вже знали, що туди ходити не можна», – розповідає Яцек.
Після ворожих обстрілів «Ураганами» та «Смерчами» сапери займалися ще й очищенням територій від небезпечних боєприпасів. Працювали в селах Посад-Покровське, Солдатське, Правдине та інших. Часто їм допомагали місцеві фермери.
Згодом Яцек працював і на островах Дніпра – туди брали лише військових, які пройшли курси саперів. Там чоловік допомагав визначати маршрути для штурмових підрозділів та проводив інженерну розвідку.
«Безпечний шлях» на Миколаївщині
Далі була робота інструктором у навчальному центрі Сил територіальної оборони на Дніпропетровщині. Потім Яцек повернувся до інженерної роти 123-ї бригади ТрО. Спочатку служив старшим сапером-електриком, пізніше очолив третє відділення, а згодом став командиром технічного взводу. Підрозділ працював на Херсонщині, Донеччині, а нині знову виконує завдання на Миколаївщині.
За цей час інженери облаштували значну частину оборонних позицій, укріпили берегову лінію, проводили інженерну розвідку та виконували десятки інших завдань.
«Я сам попросився на посаду командира технічного взводу. Мені дали випробувальний строк – і я впорався. У моєму підпорядкуванні – техніка й люди: трактори, облаштування позицій, копання бліндажів».
Сьогодні Яцек має первинне офіцерське звання – молодший лейтенант. На Миколаївщині він відповідає за облаштування так званого «Безпечного шляху» – ділянки дороги, захищеної спеціальними сітками, які зменшують ризик ураження людей і транспорту ворожими дронами.
Головне фото: фейсбук/Регіональне управління Сил територіальної оборони «Південь»
Джерело – Гривна