Сьогодні, 28 липня, в Україні традиційно відзначають день Хрещення України-Руси, віддаючи шану князеві Володимиру Святославичу, який 988 року ініціював хрещення своїх підданих і своєї держави.
Починав Володимир свою політичну, військову й державну діяльність як ватажок загону норманів, а закінчив її як уславлений правитель потужної держави, котра стала частиною європейської християнської цивілізації. Історик Вадим Арістов розповідає Радіо Свобода про князя Володимира, чому його назвали Великим і про значення Хрещення України-Руси для Східної Європи.
– Про князя Володимира можна дізнатись із низки джерел різного походження. Частина з цих джерел, візантійського і руського (доби Київської русі й пізнішого періоду) походження, оповідають про його військові походи, про ініційоване ним хрещення, про династичний шлюб із візантійською принцесою Анною тощо. У центрі уваги цих творів є повідомлення про похід Володимира на візантійський Херсонес у Криму і його рішення прийняти хрещення.
Стародавня монета доби князя Володимира Святославича
Інша група джерел має німецьке походження, тексти написані латиною і змальовують образ князя Володимира Святославича у другій половині його життя, тобто після хрещення. Ви не знайдете тут ні розповідей про перші роки його правління, ані подробиць про його військову звитягу. Навпаки: тут князь постає саме як Володимир Великий, очільник держави, людина, яка себе зробила сама, як то кажуть. У цих документах Володимир постає як успішний правитель Київської Русі і фактичний володар великого міста (Києва).
– А яким бачили князя Володимира «документалісти» самої Руси-України, де він князював?
– Про Володимира Святославича можна прочитати у «Повісті временних літ», це перша руська хроніка. За текстом хроніки, життя Володимира розділене на дві частини: перша частина Володимирового життя – це язичницький період, друга – християнський. Складається враження, ніби всі військові походи Володимир здійснив у язичницький період свого життя, демонструючи при цьому чималу жорстокість і войовничість.
Інтер’єр Свято-Софійського собору. Київ, 7 січня 2019 р.
А варто було князю охреститися – і все змінилось: він одружився з принцесою Анною, демонстрував миролюбність, а якщо доводилось воювати, то наказував війську лише оборонятися від кочовиків і язичників.
Але в історичній науці опис такого «подвійного» життя Володимира вважають штучним. Думаю, життя Володимира Святославича насправді типове для варварських вождів або правителів того періоду: вони приймали християнську віру, за ними хрестилось їхнє оточення, далі їхні піддані. І християнство таким чином розходилось по всій території або по державі, яку ці правителі контролювали.
– Чи можна стверджувати, що у той період хрещення було справою престижу?
– Так, це було питання особистого престижу: прийнявши хрещення, князь, сказати б, «отримав доступ» на рівних до очільників Візантії та європейських держав. Це дозволило Володимирові Святославичу одружитись із візантійською принцесою Анною – про такий династичний шлюб мріяли десятки чільних політиків і можновладців.
Одне з найдавніших зображень тризуба з археологічних розкопок Десятинної церкви у Києві
– Яку роль відіграла для держави ініціатива Володимира Святославича долучити Русь до християнства?
– Хрещення князя Володимира, а потім його підданих і його держави знаменувало прихід на ці терени європейської цивілізації. Для князя та інших можновладців хрещення, перехід у християнство означало орієнтацію на політичні й культурні традиції і «тренди» того часу, пов’язані з Візантією. Хрещення – це не тільки нова віра чи нова релігія – це дещо ширше: наприклад, це архітектура, бо ж треба було християнські храми, церкви будувати.
Собор Святої Софії Київської
– Що спонукало князя Володимира Святославича прийняти християнство й охрестити Русь-Україну?
– Хрещення відкрило перед князем і політичною елітою Русі можливості для так званої «шлюбної дипломатії». Тобто можна було укладати шлюби з представниками або представницями владних родин Європи. Я б сказав так: хрещення перетворило варварську перед тим країну «на краю Європи» на пост-варварську, цивілізовану країну. І, до речі, – ми продовжуємо жити у цій цивілізації понад тисячу років, тож недарма князя назвали Володимиром Великим.
І якщо для першого покоління руських князів-християн сама по собі релігія важила не так уже і багато, – то для для їхніх дітей, онуків і правнуків, охрещених у дитинстві, релігія мала значення.
А перші князі-християни мені чимось нагадують наших сучасників: для них престижно прийти у церкву на Великдень з «найбільшою паскою», побудувати каплицю, а то і цілий собор, у «своєму» селі або на території своєї садиби.
Джерело – Вгору
