Тимчасове містечко для переселенців у Харкові вже давно стало постійним місцем проживання людей, які виїхали з Донецької та Луганської областей через війну.
Дехто тут ще з 2015 року - від самого відкриття містечка, хоча забудовники розраховували, що вони житимуть тут не більш як пів року.
Навесні у міськраді повідомили: контейнери непридатні для життя. Пропонують шукати інше помешкання. Але більшість переселенців продовжують сподіватися, що їх все ж не виселять.
Блакитний паркан навколо білих будівель та місце посеред пустки, де розташоване містечко, наче підкреслює відокремленість його мешканців від громади Харкова. За більш ніж чотири роки тут сформувалася своя особлива спільнота.
Тимчасове, що стало постійним
Аби не допускати на територію сторонніх, усіх відвідувачів обов'язково реєструють. Поряд із охороною - план розташування будівель та повідомлення, що містечко транзитне - принаймні, саме таким його задумували німці: тимчасовий притулок для тих, хто був змушений тікати від війни.
Та для частини мешканців містечка тимчасове стало постійним. Нині тут проживає 227 людей, 99 з яких - діти.
На початку заселення мешканців обирали серед найбільш нужденних прошарків. "Згодом, - каже Артур Стаценко, - це зіграло з нами поганий жарт".
Директор містечка зустрічає нас у модулі адміністрації. Посеред кабінету стоїть цеберка з водою - наслідки вчорашнього дощу.
Інші модулі - у трохи ліпшому стані, але за технічною експертизою, проведеною навесні цього року, вони все одно не придатні для життя.
Строк експлуатації контейнерів закінчився ще у 2017 році. Нині тут подекуди протікає стеля, у швах накопичується конденсат та виникає пліснява. Є небезпека пожеж через перевантаження електричної мережі.
"В нас виявили два будинки, де дроти взагалі згоріли. Люди кричали "Нам не потрібно нічого перевіряти, в нас все добре". Коли ми відкрили щиток, там ось так навпіл дроти погоріли. Отже, якась проблема була", - пояснює Артур Стаценко.
Наполегливо шукати варіанти житла у міськраді, на балансі якої нині перебуває містечко, рекомендували ще навесні. Чиновники не мали впевненості, що містечко витримає ще одну зиму. Та за півроку у нове - власне чи орендоване - житло за межами містечка переселилося всього кілька сімей.
"Дізнаються, що ми інваліди, і одразу відмовляють"
На порозі десятого модуля гостей гучним гавкітом вітає Лорд. Він - єдиний харків'янин у сім'ї, жартують господарі. Лорда придбали для 9-річного сина Богдана вже після приїзду у Харків: малий дуже просив тваринку.
У будиночку з двома кімнатами Віталій Зінченко та Ірина Лаптєва живуть з 2016 року. У помешканні тіснувато.
Через пластик, яким оббиті стіни, влітку тут доволі душно. Взимку, якщо не опалювати, модуль швидко стигне. Та повертатися у Дебальцеве, де у них залишилась квартира, Віталій та Ірина не планують.
"Ми півроку прожили там за таких бомбардувань, що дуже страшно. Ані світла не було, ані тепла. Ми б просто замерзли", - пригадує Ірина.
Кажуть, хоча й розуміли, що модульне містечко - це тимчасовий притулок, шукати варіанти почали лише півроку тому. В родини особливі вимоги до житла через інвалідність, яку мають батьки та їхня дитина. Окрім доступності, поряд із помешканням має бути лікарня чи реабілітаційний центр.
Зізнаються, що спочатку розраховували на оренду квартири, але вже втратили надію підшукати щось у місті.
"Щойно дізнаються, що ми інваліди, одразу - ні. Хоча я й кажу, що ми охайні та платоспроможні", - розповідає Ірина і додає, що про власний будиночок їм годі й мріяти: збиратимуть на нього роками. Від того, який пропонувала міська влада, відмовились.
"Потрібно вести діалог з владою"
На території містечка - 13 контейнерів. Окрім будиночків сімейного типу, три модулі збудовані як гуртожитки. Тут загальна кухня та пральня. У коридорі багато речей, які не вмістилися у тісні кімнати. В одній з них живе Людмила Бобова разом з чоловіком, який потребує нагляду лікарів, та мамою похилого віку.
До Харкова родина прибула з Молодогвардійська. "О пів на одинадцяту ночі танки їхали російські повз вікна. І все трясло так, ось коли грім та блискавки і все сяє, дуже бридке відчуття страху і тремтіння у ногах. Мені було бридко від власної слабкості", - пригадує Людмила.
На окупованій території залишилось дві квартири та бізнес з вирощування та продажу грибів. Тут Людмила підробляє ремонтом та пошиттям одягу. Мріє взятися за створення м'яких іграшок.
Виносить роботу мами. Зі старих светрів 85-річна жінка в'яже теплі шкарпетки для українських військових. За літо готова нова партія для волонтерів. Все, на що могла б розраховувати сім'я з трьох пенсіонерів, - це соціальне житло.
"Оренда - це оренда, а що далі робити таким людям, як ми? - запитує Людмила. - Я думаю, потрібно вести діалог з владою і в Києві і тут на місцях. Саме стосовно соціально незахищених категорій".
"Ви вашій державі не потрібні"
Шукати житло поза межами модульного містечка не бачить сенсу Марина Кірбаба. З Донецька Марина виїжджала у 2014-му вагітною, а народжувала вже у Харкові.
"Донецьк був, як у фільмах про апокаліпсис, - місто, що вимерло, - пригадує Марина. - Ти виходиш о шостій годині вечора - порожні вулиці. 25-26 січня 2015 року я потрапила сюди і ось постійно як на пороховій діжці. Тимчасово, і що придумати я не знаю", - каже Марина.
Основний дохід Марини - соціальна допомога від держави. Більшу частину вона віддає на оплату комунальних послуг. Каже, намагалася влаштуватися на роботу, у Донецьку була менеджером, та неповний робочий день роботодавців не влаштовує. А 5-річну донечку залишити немає на кого. Наполягає - забезпечити її житлом має держава.
Саме на це сподівалися і німці, будуючи тимчасове містечко, каже Марина: "Коли вони приїхали через рік, вони були здивовані, що ми тут ще робимо. За два-три роки казали "просіть вашу державу, ви їй не потрібні".
Силоміць не виселятимуть
Можливості вирішити житлове питання немає лише в невеликої частини мешканців модульного містечка, впевнений його директор.
На його думку, мова йде здебільшого про людей з обмеженими можливостями. Інші ж, а це 95%, просто обрали для себе пасивну позицію, пояснює він.
На підтвердження власних слів демонструє папку. Тут понад три з половиною тисячі пропозицій роботи - зокрема, із можливістю отримати тимчасове житло. Їх надав центр зайнятості.
Його представники були у містечку кілька тижнів тому. Пропонували провести тестування, аби підібрати вакансії.
"У модульному містечку зібралася група сімей, які обрали абсолютно патерналістську позицію, може вони чекають, що їм ордери готові до містечка занесуть, чи вони чекають, що їм ключі від квартир занесуть. Вони нічого не роблять, аби якось змінити своє життя", - каже заступник Харківського міського голови з питань охорони здоров'я та соціального захисту Світлана Горбунова-Рубан.
У Харкові діє міська програма, за якою переселенці, які проживають у місті, можуть отримати безвідсотковий кредит на 15 років, за умови першого внеску у розмірі 5% від вартості доступного житла.
"Людина має показати, що в неї є постійна робота. Що вона працює офіційно. І в неї буде постійний дохід, щоб гасити цей кредит", - каже заступник мера. За останніми даними, з дорослих мешканців містечка працюють лише 19 людей.
Завдяки домовленостям із обласними чиновниками вдалося забронювати місця для мешканців модульного містечка під Харковом. Там за кошти німецьких донорів добудували гуртожиток. Переїхати в нього планують дві багатодітні сім'ї.
У міськраді спілкувалися із представником ООН з прав біженців. Можливо, вдасться допомогти із орендою та оплатою на перші місяці. Пропозиції орендувати чи придбати будинок в області вивішуються у містечку на дошці оголошень.
А от розраховувати на соціальне житло не варто, каже Світлана Горбунова-Рубан, адже його просто немає.
"В нас черга на квартири - 20 років. І якщо в нас з'являється можливість видати квартири, то ми перш за все звертаємось до нашої міської черги з дітей-сиріт, чорнобильців, учасників бойових дій та хворих на туберкульоз".
Розглядати подовження договорів на проживання у модульному містечку будуть наступного тижня. Силоміць викидати людей, обіцяють у мерії, не будуть. Та це не позбавляє необхідності у пошуку іншого житла.
Джерело – Вгору
