Слово "провокація" стосовно рейду трьох українських кораблів з Одеси до Маріуполя через Керченську протоку звучить і в Україні, і в Росії. Тим часом у самому цьому слові не закладено тільки негативний зміст. Зокрема, іноді можна спровокувати людей і навіть цілі держави на адекватне сприйняття реальності, якщо цю адекватність втрачено. Українська влада зважилися на дуже правильну провокацію. На превеликий жаль, інших способів пояснити Європі та США, що Україна не своєю волею веде затяжну війну з агресором, який загрожує безпеці Євросоюзу і всього людства (зокрема — публічним ядерним шантажем), практично не залишилося.
Я добре розумію українських критиків Петра Порошенка, які вважають, що за допомогою двох військових катерів і одного буксира він намагається вирішити свої внутрішньополітичні проблеми і залишитися у владі після президентських виборів або (що навряд чи вдасться) без них. І мені просто смішно, коли в тому ж самому Порошенка звинувачують у Росії: Володимир Путін вирішує свої внутрішньополітичні проблеми за допомогою України чотири з половиною роки. Якщо з телеефіру провідних загальнонаціональних російських каналів прибрати Україну, в них одразу ж зникне мінімум половина мовлення: розповідати про Росію російська машина пропаганди за останні роки відвикла і розучилася. І вже точно не путінській Росії вчити когось правильним виборам або сміятися над воєнним станом. Росія живе у воєнному стані з обмеженням прав і свобод громадян п'ятий рік, хоча формально ні з ким не воює.
Навіть проживаючи всередині трагічних обставин — війни (як Україна) або квазітоталітарної диктатури (як Росія), — важливо зберігати здатність оцінювати будь-яку конкретну політичну дію не тільки з позицій сьогоднішнього дня, але і з позицій історії. Українські моряки ціною полону і поранень задокументували незаперечний факт: Росія веде війну з Україною.
Жодних формальних юридичних перешкод для рейду будь-яких українських кораблів — військових чи цивільних — з Одеси до Маріуполя немає і бути не може. Військові кораблі України мають абсолютне право ходити з одного українського порту до іншого. Але не мають можливості. Якщо досі Росія годувала світ і своє населення нескінченними казками про іхтамнєтов, про заблукалих на українській території (чомусь зі зброєю) російських десантників-відпускників, про добровольців і ополченців, тепер три українські кораблі були атаковані прикордонними військами ФСБ Росії. Крім того, на території, яку вважає російською тільки сама Росія, а українською — весь інший світ.
Росія публічно збрехала світу про події в Керченській протоці двічі. Вперше, коли повідомила, що українські кораблі нібито повернули назад, хоча вони були захоплені разом з екіпажами. І вдруге — коли російські агентства ближче до ночі 25 листопада стали поширювати фейк про буцімто масові обстріли українськими військовими так званої ДНР, як помсту за дії російських прикордонників. До того ж цю брехню — вперше в історії — спростували навіть офіційні представники "ДНР".
Миру показали наочний, офіційно підтверджений самим агресором доказ того, що саме Росія веде війну з Україною. Що саме Росія, всупереч чинній угоді з Україною від 2003 року, перешкоджає свободі судноплавства у Керченській протоці та Азовському морі. Що саме Росія не дала трьом українським кораблям пройти з одного українського порту в інший. І якби українські моряки загинули, їхніми вбивцями теж були б офіційні російські військовослужбовці, а не міфічні іхтамнєти.
Чи означає це, що після керченського рейду обов'язково запровадять нові санкції проти Росії? Ні. Але і Європі, і США нагадали: алло, війна триває.
Так, є етична проблема. Чи варто було ризикувати життям моряків? Чи варто було додатково злити агресора? Але про це легко говорити країнам, у яких Росія не відняла території, не вбила тисячі їхніх громадян. Україна поступається Росії у розмірах, кількості населення і військовій могутності. Україна, на відміну від Росії, не володіє ядерною зброєю. Тому Україна має мало можливостей нагадати світові про те, на яку небезпеку вона наражається вже чотири з половиною роки, і хто є головним ініціатором цієї війни.
Крім того, це важливе нагадування для самої Росії: забравши Крим, ви не вирішили проблему власної безпеки — ви стали ще й морськими піратами і злочинцями. Путін розуміє тільки силу. Але ця сила цілком може бути м'якою.
Керченський рейд — насамперед дуже важливий політичний жест України щодо Росії та світу, який показує реальну оптику війни. Що робити, якщо по-іншому не розуміють.
Джерело – Вгору
