У якому економічному ритмі ми живемо? А який ритм української економіки?
Найкращу відповідь на ці питання дає аналіз бюджету країни.
Особливо вартими уваги є кілька структурних показників.
Отже, у 2018 році очікується рекордний показник перерозподілу ВНП через державний бюджет — 29,2%, це плюс 3,9 п. п. порівняно з 2017 роком.
Бюджет наповнюють податки. Отже, зростання співвідношення доходів бюджету до ВНП вказує на загальне підвищення податкового навантаження на економічних агентів та на зростання ролі держави в економічних процесах.
Погодьтеся: три роки тому всі очікували іншого розвитку подій. Вважали, що зростатимуть економічні свободи та роль підприємця в економіці.
Вважали правильно, тому що роль підприємця на тому шляху, який обрала Україна, повинна була стати ключовою. Натомість проект нового бюджету говорить нам, що стара інерція перемагає. Отже, наразі це ще поразка.
Проект бюджету-2018 передбачає його дефіцит, тобто перевищення видатків над доходами на 2,4%. Щоб покрити цей дефіцит, держава знову змушена буде позичати. Нагадаю, поточний державний борг України, внутрішній і зовнішній, 1 вересня 2017 року становив 1 958 млрд грн або 82% ВНП країни за 2016 рік.
Цим можна було б не перейматися, мовляв, у інших країн це співвідношення ще гірше. Наприклад, співвідношення федерального боргу до ВНП Сполучених Штатів, найбільшого світового боржника, становить 106%, Японії — 250%.
Однак таке порівняння недоречне, оскільки ці країни мають найсильніші і найбільш конкурентоспроможні економіки. Вони завжди генеруватимуть кошти для обслуговування боргу, а США ще й друкує папірці, якими розраховується.
Для України з її ослабленою економікою подальше зростання державного боргу неприпустиме. Кредитори чавитимуть з нас усі соки, як вони це роблять зараз. Чого тільки варта вимушена реструктуризація зовнішніх боргів під зобов'язання України сплачувати податок на економічне зростання. Отже, і тут мінус.
Наступною є девальвація гривні до 30 грн за дол. Вона далі знецінюватиметься. Це дещо допоможе експортерам, але формуватиме негативні очікування в населення. Воно тікатиме від гривні, підвищуючи попит на євро чи долар і штовхаючи девальвацію далі. Такі важливі психологічні моменти не враховані.
З девальвацією можна пов'язувати інфляційні очікування. У бюджеті йдеться про 7% споживчої інфляції у 2018 році. Було б непогано не перевищувати цей показник, однак реальність, швидше за все, буде іншою. Наприклад, такою, як у 2017 році, коли офіційний показник переглянули із запланованих 7% до 12%.
Тут зіграє роль задеклароване підняття зарплат, зокрема мінімальної. Це непогано, однак з точки зору економіки як здорового процесу необхідно, щоб підвищення зарплат супроводжувалося зростанням продуктивності праці та ВНП в однаковій пропорції чи з невисоким випередженням зарплат.
В економіці чудес нема. Реальна зарплата може зростати лише разом із зростанням економіки. Особливо цьому сприяє експорт, завдяки якому створена в країні додана вартість розміщується на зовнішніх ринках.
Країна-імпортер де-факто покриває експортеру виробничі витрати та рентабельність. Іншими словами, імпортер оплачує робочі місця, податки і прибуток, які є складовими валового національного продукту. Отже для країни-експортера це надзвичайно вигідний еквівалент обміну.
Усе згадане підводить нас до оцінки очікуваних темпів зростання економіки. У документі йдеться про 3%. Звичайно, цей показник абсолютно не може нас задовольняти з огляду на затяжне падіння та поточне економічне відставання.
Здається, повторюється історія, коли після різких падінь економіка України виявлялася неспроможною виходити на попередні вищі рівні. Уперше це було після розпаду соціалістичної економічної системи, вдруге — після світової кризи 2008 року, втретє — після політичної кризи та зовнішньої агресії 2013-2014 років.
Динаміка індексу ВВП, 1990-2016 роки, 1990 = 100
Така повторюваність закономірна: Україна має структурно відсталу промисловість і зношену інфраструктуру. Економіка держави значною мірою залежить від зовнішніх цін на зерно, руду та метал і невідворотно втрачає конкурентоздатність. Після кожного жорсткого шоку вона не здатна оговтатися.
Щоб змінити це, необхідно трансформувати структуру виробництва: перейти до диверсифікованої та високотехнологічної промислової структури. Для цього потрібна концентрована політика, спрямована на таку трансформацію.
Бюджет повинен стати фіскальним інструментом такої політики. Слід зменшувати частку перерозподілу ВНП через бюджет, залишати більше коштів у підприємств та фізосіб, сприяючи накопиченню та інвестиціям. Потрібно рішуче збільшувати видатки на інфраструктуру, інституції розвитку, підготовку спеціалістів.
Питання не в тому, що бюджет-2018 розраховується на припущеннях росту економіки на 3%, а в тому, що проект нічого не каже нам про економічну політику, яка цей відсоток подвоїть чи потроїть у близькому майбутньому.
Це означає, що ми все ще не розуміємо сучасного економічного ритму і далі втрачатимемо час, слухаючи з чужого голосу про успішні історії інших.
Джерело – Вгору
