Щороку в передостанній день серпня у світі відзначається Міжнародний день жертв насильницького зникнення, або День зниклих безвісти.
День встановлений згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 2010 року за активної підтримки міжнародних правозахисних організацій та Червоного Хреста. Щоправда, це питання понад півстоліття порушувалося перед відповідними установами ООН представниками Латиноамериканської Федерації родичів зниклих безвісти людей.
До насильницьких зникнень зазвичай удаються як до стратегії насадження у суспільстві атмосфери терору. Зазвичай насильницькі зникнення супроводжуються жорстокими тортурами, приниженням людської гідності затриманих, а закінчуються смертю. У більшості випадків насильницькі зникнення стаються з відома, а то й за активної підтримки держави.
За останні роки у понад 80 державах світу жертвами насильницького зникнення стали понад 50 тис. людей.
Відчуття цілковитої беззахисності, що породжується такою практикою, стає притаманним не лише жертві, чи її близьким родичам, але й накладає відбиток на громади, до яких вони належать, а також і на все суспільство. Насильницькі зникнення, які раніше асоціювалися тільки з режимом військової диктатури, можуть сьогодні виникати у складних ситуаціях внутрішніх конфліктів. Переслідування захисників прав людини, родичів потерпілих, свідків і адвокатів, які займаються випадками насильницького зникнення – все це викликає серйозне занепокоєння організацій, які займаються моніторингом прав людини у світі.
З огляду на війну на сході України та російську окупацію Криму, Міжнародний день жертв насильницького зникнення набув актуальності й для України. Звичайною справою стала практика викрадення російськими спецслужбами людей у Криму, насильницьке зникнення українських активістів на окупованих сепаратистами територіях Донбасу, порушення прав людини на непідконтрольних Україні територіях.
Джерело – Вгору