У червні 2014-го вони сформували добровольчий батальйон Збройних сил України. У червні 2017-го вони пішли пікетувати Генштаб.
Вони – це бійці 25-го батальйону "Київська Русь", одного з останніх добробатів ЗСУ.
Нещодавно вони отримали директиву: з жовтня їхній батальйон перестає існувати як окремий, і вливається в 54-у механізовану бригаду.
З цим рішення добровольці не погоджуються. Вважають, що завоювали право бути окремим батальйоном і носити власну назву "Київська Русь". Тепер збираються поборотися за це право у Києві – але визнають, що шансів зберегти батальйон не так вже йбагато.
За три роки ці добровольці стали кісткою в горлі командуванню армії. Бо відкрито говорили про прорахунки у Дебальцевому та на Світлодарській дузі. Та й світоглядно, вважають, мають суттєві розбіжності з генералами.
Точка зору представників добробату на ключові події у російсько-українській війні докорінно відрізняється від офіційної. Вони кажуть, що завоювали право бути окремим батальйоном, і впевнені, що мають на це повне право. Адже захищати Україну на Сході пішли просто з Майдану, витягнули на собі найважчі бойові операції, особливо на початку війни – а нині командування ЗСУ вважає їх непотрібними.
Історію батальйону та свою версію конфлікту з командуванням "Українській правді" розповіли комбат Євген Лавров "Вовк", головний сержант батальйону Анатолій Адамовський та екс-командир артрозвідки Євген "Зелений".
Зародження добробату
Батальйон територіальної оборони "Київська Русь" формувався на Київщині з майданівців.
Збирав бійців колишній майданівський сотник "Львівської брами" Андрій Янченко. Він став першим командиром батальйону.
Анатолій Адамовський – один з таких майданівців.
18 лютого 2014 року на Інститутській він отримав поранення в руку. "Мене підстрелили прямо біля барикади поблизу метро Хрещатик", – згадує Адамовський.
Уже в батальйоні він випадково зустрів незнайомця з Майдану. "Дивлюся на фото: я лежу, а поруч людина в тільняшці. І це виявляється Жека, який зараз сидить поруч зі мною. Разом і на Майдані були, і в батальйоні. Тісний світ", – сміється сержант.
Адамовський, як і "Зелений" та "Вовк", до 25-го батальйону потрапив не одразу. У кожного з них своя історія, чому вони не залишилися у "Правому секторі", "Донбасі", "Шахтарську" та інших добробатах.
"Дуже гарний батальйон був, – згадує свої перші враження від "Київській Русі" Адамовський. – Великий відсоток людей, які люблять Україну, готові воювати до останнього".
"Може, були не дуже дисципліновані, була така козацька вольниця, – додає "Вовк". – Але ці люди були дуже мотивовані, готові йти воювати".
У 2014-му 25-й батальйон більше двох місяців не відправляли воювати на Схід. Одна з версій: у столиці не було жодного прикриття, окрім цього добробату.
"Усі прийшли воювати. Дивляться новини, що там (на Донбасі – УП) бої йдуть, розуміють, що нас там не вистачає, – згадує Зелений. – Почали думати, як шантажувати керівництво країни, щоб нас скоріше відправили на фронт, а не маринували в "Десні".
Цей час "марного сидіння" в "Десні", а до того в Петрівцях став у нагоді: приділяли увагу бойовій підготовці, якої багатьом добровольцям не вистачало.
Проте багато чому довелося вчитися вже в АТО.
Перший бій
20 серпня 2014 року батальйон прибув у зону АТО. Дехто з бійців вважає, що тоді одразу відбувся перший бій.
"Ми проїхали Дебальцеве наскрізь і виїхали на сєпарську територію. На марші батальйон вступив у бій, який тривав 40 хвилин. Потім сепаратисти відступили", – переконаний Вовк.
Іншу версію подій того дня має Зелений. Колона дійсно проскочила потрібний поворот. От тільки бою не було. Натомість нібито незадовго до появи колони дві міни впали поблизу крайнього блокпосту нацгвардійців.
"Ми цих гвардійців потім прозвали "солідною командою", – розповідає Зелений. – Гарні хлопці, стріляти люблять по всьому, що ворушиться, або від нудьги. І от вони затіяли стрільбу. Насправді, стріляти не було в кого".
У підсумку поранення отримав водій ЗІЛа, місцевий колгоспник.
"З нами був один керівник. То він взагалі вирішив, що все, росіяни наступають! Першим підняв паніку, – згадує Зелений. – Може й добре, що якась стрілянина почалася. Бо якби ми поїхали далі, то потрапили б на сєпарів, як хлопці через пару днів".
Перші загиблі
Позиції 25-го батальйону були визначені в районі Дебальцевого.
За пару днів одна БМП пішла у розвідку. Проскочила потрібний залізничний переїзд і вискочила на наступний. До росіян. Відійшла з боєм.
Виявивши позиції супротивника в районі населеного пункту Ломуватка, командування добробату вирішило провести бойову операцію і увійти в сусідні Комісарівку та Вергулівку.
За задумом, одна група мала провести відволікаючий маневр – імітувати наступ, щоб ворог перемістив на цей фланг резерви. У цей час інша група мала з боєм увійти до населених пунктів.
Проте "щось пішло не так".
"Ми ще з Дебальцевого не вийшли – а нас вже здали", – вважає Адамовський.
Рота, яка мала відволікти ворога, потрапила у засідку.
"Вона потрапила під фланговий вогонь, – каже Зелений. – Супротивник виставив у лісосмузі групу з доволі потужним кулеметом, снайпером, АГСом. Рота опинилася під вогнем спереду та збоку. Там втратили БМП, отримали перших поранених та двох убитих. Але думаю, що ворог свої резерви таки перемістив".
Основній групі також не вдалося виконати заплановане. На підході до району ймовірного перебування супротивника почався вогневий контакт. Артилерія 55-ї бригади мала зробити 5 залпів таким чином, щоб вогневий вал котився на ворога.
"Перший залп ліг просто ідеально – у 500 м від нашої головної машини. Щойно наші почали рух, як другий залп ліг на 100 метрів ближче до нас. Я зрозумів, що вогнева хвиля пішла не від нас, а на нас", – каже Зелений, який тоді перебував у головній БПМ.
Серед українських бійців почалася паніка. Пощастило, що Зеленому вдалося вийти на зв'язок з артилерією і перенести вогонь на заплановану ціль. Після цього ворог вже не стріляв.
"Ми їх там гарно переорали, – згадує артрозвідник. – Коли потрапляєш вперше під 152-й калібр, то виникає єдине бажання – кудись вбігти або закапатися".
Попри це, атака добровольців захлинулася.
У тому бою був і Адамовський. Тоді ж він і порадів, що мав можливість пройти підготовку у Нацгвардії. "Бігли ми так, як вчили", – з посмішкою згадує сержант.
Свідки злочину в Дебальцевому
Наприкінці грудня 2014-го добровольців з "Київської Русі" відпустили з фронту додому.
Але відпочивали вони менше місяця. Ситуація в районі Дебальцевого складалася так, що довелося повернутися.
"Кожна рота сформувала взвод, плюс частково поїхало управління батальйону, –каже Лавров. – Після повернення в район Дебальцевого наша перша рота та розвідний взвод воювали в районі Рідкодуб-Нікішино, решта – Вуглегірськ-Комуна".
Позиції в цих місцях дуже погані для оборони, переконує Зелений. Через особливості місцевості ворог міг наближатися до опорних пунктів української армії.
Командир артрозвідки каже, що тоді вже ситуація в районі Дебальцевого трималася лише завдяки горизонтальним зв'язкам зі 128-ю бригадою.
"Штаб сектору мав стосунок до бойових дій приблизно такий, як відділення пошти в Луганському. І предметом майбутніх кримінальних справ має бути розслідування, як підпорядковані сектору "Смерчі" та "Урагани" вели вогонь без артрозвідки", – каже Зелений.
Найбільше запитань у добровольців з "Київської Русі" викликають дії командування у кульмінаційні дні оборони Дебальцевого.
Зелений розповідає, що мав розмову з командувачем сектором Віталієм Тараном за кілька годин до захоплення ворогом Логвинового – населеного пункту на трасі Дебальцеве-Бахмут. Це був найважливіший шлях з'єднання угрупування з "великою землею".
"Було вже очевидно, що оточення завершується. Штаб сектору був до цього не готовий. Виглядало так, що Таран сидить і чекає, коли його заберуть. А тут приперся якийсь "в голову поранений" офіцер і вимагає від нього зайнятися активною обороною", – згадує свою поїздку в штаб сектору Зелений.
Добровольці 25-го батальйону переконують, що вони ініціювали розробку плану виведення військ з Дебальцевого. Відповідне рішення ухвалив командир 128-ї бригади.
До річниці виходу з Дебальцевого Генштаб підготував аналіз бойових дій.
У добробаті не погоджується з висновками командування. "Київська Русь" вимагає незалежного розслідування.
"Не можна воювати далі, якщо не враховувати помилки, які були до цього. Солдати, які воювали в Дебальцевому, служать по сьогодні. Людям теж цікаво, чому ніхто не покараний за те, що загинули наші товариші?" – каже нинішній комбат Лавров.
Бійці 25-го батальйону також підготували відкрите звернення до президента. Вимагали від Петра Порошенка звільнити усе керівництво Генштабу. Під зверненням стояли підписи і представників інших підрозділів, зокрема командира 128-ї бригади. Згодом Генштаб і сам комбриг Шаптала спростували ці підписи.
Добровольці з "Київської Русі" вважають, що на кадрових військових натиснули.
"Це ми – вільні козаки. Взяли, зібралися у батальйон. Більша частина офіцерів фінансово незалежні люди. Для нас Муженко (Віктор Муженко, начальник Генштабу – УП) – ніхто. І от тоді розпочалася відкрита фаза конфлікту, бо ми свідки злочину", – каже Зелений.
Кардинальні зміни добробату
Після Дебальцевого в добробаті багато чого змінилося. Батальйону удвічі зменшили штат, забрали усе важке озброєння, згадує Вовк.
Змінилося й керівництво батальйону. Більше 300 бійців пішли на дембіль, залишилося більше 200.
"Люди зневірилися. Казали про Муженка: якщо він так воює, то нехай воює сам", – каже комбат.
Називають військові й інші причини значної ротації в 25-му батальйоні. Після виходу з Дебальцевого багато хто потрапив до госпіталів. І значна частина зламалася морально.
"Після таких "халеп" приблизно половина загартовується, у людей виникає імунітет. А половина ламається і більше не може брати участь у бойових діях. І таким людям я не можу пред'явити претензію. Не всім вдається пересилити страх", – пояснює Зелений.
Зелений пропонує подивитися відео з селища Рідкодуб, щоб зрозуміти, як загартовувалися бійці 25-го батальйону. Там у лютому 2015-го військові майже тиждень відбивали атаки. Спіймали кураж.
Сержант Адамовський згадує, що після значної ротації оновлений батальйон згуртувався за кілька тижнів.
Світлодарська дуга
У 2016-му батальйон повернувся в район Дебальцевого. Зайняв позиції на Світлодарській дузі. Тоді "Київську Русь" як окремий батальйон підпорядкували 54-й бригаді.
"Нами затикали дірки", – згадує той період сержант Адамовський. Він переконує, що командування 54-ї бригади провокувало боєзіткнення з ворогом.
Купол (на той час командир 1-го батальйону 54-ї бригади – УП) провокував "ліс" (позиції супротивника у невеликому лісочку – УП). Бригада накручувала цю ситуацію. Кожного дня до Генштабу передавали зведення, що тут постійні обстріли, найбільш бойова бригада на фронті", – каже сержант.
Комбат Вовк наводить статистику: 64 бійця з батальйону брали участь у боях на Світлодарській дузі під командуванням 54-ї бригади. З них троє загинули, 34 поранено.
Після такого хлопці за жодних умов не хочуть підпорядковуватися цій бригаді.
А Генштаб планує зробити з окремого батальйону "Київська Русь" звичайний лінійний батальйон 54-ї бригади.
Це означає, наприклад, що в батальйоні не залишаться бронетанкові підрозділи, а різні побутові та кадрові питання вирішуватимуться вже на рівні бригади. Та й надалі цілісний підрозділ можуть розтягнути по шматочкам шляхом переведення людей.
Добровольці називають це знищенням батальйону і помстою за гучні звинувачення керівництва Генштабу.
Замість знищення добробату – створення добробригади
30 червня колишні бійці 25-го батальйону вийшли на акцію під Генштаб. Основна вимога – залишити батальйон окремим.
Також пропонують альтернативні варіанти.
Перший – створення батальйону за стандартами НАТО.
Другий – створення бригади з добробатів. Вовк вважає, що до неї могли б увійти 11 батальйон "Київська Русь" (нині він у складі 59-ї бригади) і 12 батальйон "Київ-12" (підпорядкований 72 бригаді).
У такі плани не вірить Зелений.
"Нас хочуть помножити на нуль не для того, щоб зробити нас сильнішими, а щоб зробити слабшими", – каже колишній артрозвідник.
Реакції командування як на акцію, так і на звернення – відсутнє.
Тепер добровольці готують акцію під Адміністрацією президента. Якщо й там не дослухаються, то планують звільнятися.
Зараз у контрактах бійців передбачено, що вони проходять службу в окремому батальйоні "Київська Русь". Переформатування підрозділу дає можливість анулювати домовленість.
"Ми завоювали право бути окремим батальйоном. Якщо ні, то я для себе рішення ухвалив: буду звільнятися", – каже Адамовський, який, попри поранення на Інститутській у 2014-му, обдурив медкомісію, щоб потрапити на фронт.
Джерело – Вгору
