У червні-липні цього року у музеї Museum Humanum (Австрія) працювала фотовиставка «перші кроки після Донбасу», героями світлин якої стали українські бійці, які втратили кінцівки унаслідок поранень на сході України.
Один з них – Євген Сітенко з батальйону спецпризначення «Азов», який був тяжко поранений влітку 2014 року. Після ампутації ноги Сітенко пройшов тривале лікування і протезування, під час реабілітації в Австрії вчився заново ходити. Наразі Євген Сітенко продовжує боротьбу за себе і своїх побратимів, які мають проблеми з оформленням документів як учасники АТО та які потребують фізичної і психологічної реабілітації. Про це Сітенко розповів Радіо Свобода.
– Мені було важко, аде підтримали побратими і волонтери. Я одружився, ми з дружиною виховуємо двох синів. І коли телефонують побратими, які відновлюють здоров’я у шпиталях і лікарнях та переживають, як їм жити після ампутації кінцівки – я їм пояснюю: хлопці, не переживайте, життя триває. А якщо зустрінете свою людину, свою половинку, взагалі найцікавіше і розпочнеться.
– Ви знайшли свою половинку, маєте родину. Чи важко було, коли опинились на шпитальному ліжку, повертались у мирне життя?
– Якщо чесно, у мене проблем з тими, хто врятував моє життя і хто мені проводив протезування, реабілітацію, хто вчив ходити на протезі – з ними проблем або конфліктів жодних не було. А от з чиновниками, які відповідають за оформлення учасників АТО – це жахливо. Раніше, до війни, і я гадки не мав, наскільки байдужими можуть бути чиновники. Я про це і раніше говорив, ще на початку війни.
– А як зараз Ви оцінюєте бюрократичну систему?
– Чи є якісь інші фактори, які заважають чиновникам «повернутись обличчям» до людини?
– Це Ваш особистий досвід?
Як не дивно, але в Україні досі не працює нормальна система допомоги та реабілітації учасників АТО, маю на увазі – на всеукраїнському рівні. А на місцях багато що залежить від рівня свідомості та розуміння того факту, що Росія у 2014 році розпочала війну проти України на українській території. Багато залежить від чиновників і депутатів з одного боку та від активності місцевих громад і ветеранських організацій – з іншого. І я, спостерігаючи за цим, усвідомлюю: саме з місцевих громад, саме з активних громадян та патріотично налаштованих політиків та управлінців і починаються зміни – з місцевого рівня і аж до всеукраїнського.
Джерело – Вгору
