Ларрі Даймонд, професор Стенфордського університету в Каліфорнії, співредактор Journal of Democracy, багато років займається проблемами демократичного розвитку.
В інтерв’ю Російській редакції Радіо Свобода він розповів про нинішній занепад демократії і те, до чого він може привести.
Ларрі Даймонд
– До демократії як політичної системи, як і раніше, прагне безліч людей у всьому світі. Це не означає, що у всіх країнах демократія повинна виглядати однаково, і що кожна країна здатна однаково швидко до демократії перейти.
– Давайте подивимося на колиску демократії – Європу. Нинішній російський режим обзавівся в ній досить великою кількістю союзників і симпатиків. Схоже, частина європейців «втомилася» від демократії і піддається чарівності харизматичних авторитарних лідерів, як Володимир Путін? У чому, на Вашу думку, причини його успіху?
– Я б з великою обережністю вживав слово «успіх» щодо Володимира Путіна. Якщо ми подивимося на стан Росії, на її економіку, на брак реальної, а не показної сили...
– Я мав на увазі його успіхи щодо пропаганди.
– Я розумію. Але розмову в цьому випадку треба починати з констатації: це не успішний авторитарний режим. Це режим, у якого немає стійкої моделі – ні економічного розвитку, ні вибудовування відносин з міжнародним співтовариством. Я думаю, Путіну багато в чому пощастило, оскільки його правління припало на період певного політичного занепаду і економічного застою в Європі. Путін до цього стосунку не має, але він дуже розумно використав цю ситуацію в своїх інтересах. Його не можна назвати глибоким стратегом, але він, безсумнівно, спритний тактик. Він підтримує політично і фінансово тих крайніх правих європейських політиків, хто хоче вести свої країни до атавістичного авторитарного націоналізму, який близький самому Путіну. Можна припустити, що і в ситуації з сирійською кризою Путін чудово усвідомлює, що робить. Його інтервенція в Сирії цілком могла як одну з цілей переслідувати посилення напливу біженців у Європу з метою подальшої дестабілізації європейських демократій.
– Серед країн колишнього СРСР як потенційна демократична «противага» путінській Росії відразу після Майдану і подій 2014 року багатьма на Заході розглядалася Україна. Чому ці надії не виправдалися і Україна залишається дуже крихкою демократією з безліччю недоліків?
– Я, чесно кажучи, ніколи не вірив в можливість дуже швидких змін в Україні. Занадто багато перешкод: кризова економіка, слабка держава, відсутність серйозних демократичних традицій. Корупція залишається головною проблемою і при президентові Петрові Порошенку. Дуже сумно спостерігати, що «кумівський» капіталізм в Україні і не думає зникати. Мені здається, США і Європі слід чітко дати зрозуміти Києву: ми готові надати йому дуже щедру допомогу, фінансову, політичну, військову, але це не карт-бланш. Ми не будемо чекати чудес, поки друзі президента та інші впливові люди викачують з України гроші, поповнюючи власні банківські рахунки.
Мені здається, Порошенко повинен зробити досить відчайдушний вибір: ризикнути своїм політичним капіталом, зробивши ставку на розгром «кумівства» капіталізму і створення основ нормальної економіки і функціонуючої держави. В іншому випадку Україна покотиться по похилій площині – не тільки як демократія, але, можливо, взагалі як країна. Адже на додачу до всього Путін – поруч, і він користується кожним проявом слабкості, роз'єднаності, цинізму і зради з боку української еліти. Корінь проблем України – саме у відсутності еліти, керівництва, досить відданого суспільному благу і своїм національним проектом.
Ми повинні дати зрозуміти тим, кого вважаємо своїми стратегічними партнерами і союзниками, що розмови про демократію – це не струс повітря, що ми цілком серйозні з цього приводу і що вони не можуть розраховувати на карт-бланш в обмін тільки на те, що будуть нашими геополітичними союзниками.
Ще одне важливе питання – інформаційна політика. Є брехня, яку поширюють прокремлівські ЗМІ, пропагандистські ресурси, «фабрики тролів». Їй потрібно протидіяти, в тому числі в соціальних мережах, нових медіа. Говорити про факти і показувати, як і ким вони спотворюються. Підтримувати якомога більше контактів безпосередньо з суспільством, з людьми в тих країнах, які піддаються пропагандистській обробці. Перехоплювати ініціативу у Путіна, використовувати ті можливості, які використовує він, але не його методи: навпаки, треба діяти абсолютно прозоро. І демонструвати, що принципи – це не пусті балачки.
– Ви можете назвати три, на Вашу думку, найважливіші речі, які повинні бути зроблені для того, щоб запобігти або зупинити подальший занепад демократій у світі?
– Перш за все, нинішні демократії повинні прийти в себе, а саме – реформувати, зміцнити і оживити свої інститути і ті цінності, які лежать в їх основі. Це найважливіше. Як приклад: нам в США необхідна виборча реформа, яка забезпечила б більш активну участь громадян в політиці і змогла б позбавити нас від нинішньої поляризації суспільства. Мені здається, ми зараз вступаємо в період, схожий на той, що був на початку ХХ століття, в так звану «еру прогресизму», коли було багато цікавих соціальних експериментів, спрямованих якраз на те, щоб удосконалити демократію. Без цього неможливо подолати той наступ популізму, який ми спостерігаємо в США і Європі.
Друге завдання – відродити те, що можна назвати солідарністю демократій. Протистояння авторитарним режимам і допомога тим, хто з ними бореться, стали більш актуальними, ніж всього кілька років тому. Ми, як і раніше, чимало – хоча і менше, ніж раніше, – вкладаємо в програми підтримки демократії в різних країнах, в допомогу незалежним ЗМІ, громадським організаціям тощо. Але потрібно враховувати, що ми опинилися в новій ситуації: авторитарні режими, як російський або китайський, інвестують безпрецедентно багато в пропаганду, інформаційні технології, вони швидко навчилися грати на цьому полі. Крім того, вони з неабиякою агресивністю пригнічують прояви громадянської активності в своїх країнах. Це подвійний наступ. До нього потрібно пристосуватися і вживати енергійних контрзаходів.
І третій момент – треба повернути демократію самій собі. Політики перестали слухати людей, звертати увагу на ті проблеми, які викликають широке невдоволення і змушують громадян відвертатися від традиційних політичних партій, а то і від демократії як такої. Це стосується питань економічної та соціальної нерівності, проблем, які, поряд з можливостями, приносить глобалізація. Громадяни не повинні відчувати, що вони втратили контроль над політичними процесами, що про них, звичайних людей, просто забули. Завдання демократичних політиків – прислухатися до їхніх голосів і давати їм відчуття безпеки і надію на майбутнє.
Джерело – Вгору
