На превеликий жаль, це сталося. Відомий херсонський волонтер і громадський діяч Валентина Крицак пішла у вічність.
Коли Валині соратники і просто небайдужі люди організовували благодійні заходи (ярмарки, концерт), під час яких збирали кошти на її лікування, вірилося, що вдасться допомогти подолати вкрай тяжку хворобу. Вдалося лише вибороти для неї кілька місяців життя. Але й це – немало. Протягом цих місяців Валя Крицак відчувала, як до неї ставляться люди, які вони вдячні їй за добрі справи, як вона потрібна.
Валентина Крицак – організатор перших в Херсоні акцій на підтримку Євромайдану, одна із засновниць волонтерського руху в регіоні. У травні 2014-го, коли була дуже висока ймовірність вторгнення російських військ із Криму, Валентина Крицак організувала волонтерський пост в с. Салькове Генічеського району – одному з найближчих до кордону з півостровом.
Започаткована Валентиною “Скарбничка” зібрала для захисників України понад сто тисяч гривень, на які були придбані бронежилети, тепловізори, інше військове спорядження. Коли з волонтеркою сталося лихо, військові одними з перших прийшли на допомогу. Пояснили це просто: Валентина врятувала десятки життів, і тому було просто неможливо залишити таку людину на самоті з важкою хворобою. Допомагали і просто небайдужі люди.
Організатори ярмарку на користь Валентини розповіли про епізод, який їх вразив. Під час ярмарку підійшов до них бездомний і попросив милостиню. Йому розповіли, який захід проводять і для чого. Тоді чоловік сказав: “Прийміть” і висипав у коробку для пожертв усе, що було у пластиковій склянці, у яку він збирав подаяння.
Пригадую, під час своєї першої зустрічі з Валентиною Крицак я на неї дуже... образився. Образився і обурився. Тому що, зізнаюсь і каюсь, тоді не зрозумів її. Було це у листопаді 2014 року. Я тоді щойно переїхав у Херсон, почав тут працювати. Багато чого не знав і не розумів.
Ми, журналісти, їхали у Чаплинський район на засідання Ради оборони Херсонської області, у якому брали участь і волонтери. Очікуючи автобуса, я про щось (точно вже не пам’ятаю) розмовляв з відомим херсонським громадським діячем і волонтером Наталією Бімбірайте. Підійшла Валентина Крицак, буквально на півслові “висмикнула” з розмови Наталю і почала жваво обговорювати з нею потреби якоїсь військової частини у спорядженні. Ніби мене і не було поблизу. Спочатку я був збентежений.
Але трохи згодом зрозумів: така людина, як Валентина Крицак, просто не може поводитися інакше, якщо йдеться про справи, які стосуються допомоги нашим збройним силам. Для неї це було понад усе. Тому що на кону були безпека держави, життя військових. А у такій ситуації – не до сантиментів.
На тому засіданні Ради оборони Валентина Крицак вимагала більшого залучення волонтерської спільноти до справ, пов’язаних зі зміцненням обороноздатності Херсонщини, яка, варто зазначити, і зараз не на належному рівні.
Валентина намагалася довести військовим і цивільним посадовцям, що включення представників від волонтерів до складу Ради оборони області та їх участь у чергуванні на блокпостах тільки поліпшить ситуацію в армії (небайдужі і патріотично налаштовані волонтери ставали б на заваді проявам корупції й іншим негативним явищам) та знизить напругу у стосунках військових з місцевими жителями (бо волонтери – місцеві, і тому краще знайдуть спільну мову з людьми). На жаль, до її доводів не дослухалися. І у перерві цього засідання мені стало зрозуміло, чому.
Валентина Крицак разом із Наталією Бімбірайте дали добрячого прочухана офіцерам (представникам командування військових частин, розташованих на Херсонщині), які під час обіду вирішили хильнути по чарчині. Волонтери у дуже різкій формі нагадали військовим, що у воєнний час, та ще й у будень людям у погонах пиячити неприпустимо. Звичайно, такі небайдужі і за своєю природою нездатні терпіти різні негаразди люди – вкрай незручна кампанія для чиновників.
На смерть Валентини Крицак відгукнулися і представники влади, і громадські діячі, і волонтери, і небайдужі херсонці.
“Так героїчно боролася з хворобою, але, на жаль, сьогодні життя обірвалося.
Страшна втрата для Херсона. Така маленька, тендітна, але завжди була тим сильним плечем, на яке могли спертися друзі, близькі. Героїня наша. Валя стільки зробила для армії, для патрітичної громади, для нас усіх. Сяяла так яскраво і такою молодою згоріла.
Сум невимовний, горе невимовне, ми стільки років дружили, ніхто Валюшу не замінить.
Не знаю, що сказати. Знаю, що вона була нашим янголом і ним залишиться.
Завжди пам’ятатимемо”, – написав на своїй сторінці у Facebook Херсонський міський голова Володимир Миколаєнко.
Юрій Пекеліс (громадський активіст): “Я сподівався, що Валентина видужає.Валентина Крицак – це людина яка заслуговує на те, щоб її пам’ятали. Не знаю, наскільки це буде сприйнято, підтримано і чи це буде правильно. Запропонувати власнику майбутньої будівлі на місці кінотеатру Україна повісити пам’ятну табличку, присвячену Валентині. Вона на тому місці спочатку популяризувала українську мову, потім відстоювала європейське майбутнє України, потім боролась проти диктатора, ну а далі допомагала, як могла, військовим. Пам’ятайте її ім’я. Герої не вмирають!!!”
Алла Мирошниченко (волонтер): “Немає слів, щоб висловити скорботу. Нехай нам усім буде втіхою лише те, що Валентина Крицак подарувала безмежну кількість любові і тепла, була справжньою українкою, стала дорогою людиною для багатьох. Ніколи не забудемо…” .
Євгенія Вірлич (волонтер, громадська активістка, співорганізатор благодійних акцій на користь Валентини Крицак): “Мені дуже приємно, що одного дня я зустріла Валентину Крицак. Це була дійсно чарівна людина, про яку просто неможливо згадати чогось неприємного. Можна навіть своєрідний тест на херсонськість проводити: якщо Ви мешкаєте в Херсоні більше двох років, Ви просто не могли НЕ чути про Валю. Скільки життів вона врятувала! Скільки сама пережила! Скільки добра подарувала людям! Сьогодні я побачила чимало дописів і коментарів, які починались зі слів “ми не вберегли” . А дійсно: ми не вберегли. Валюша була однією з тих, хто вберіг нас, а у нас вберегти її не вийшло..... Так буває. Це життя. Важко це усвідомлювати, але це правда”.
Джерело – Вгору
