Липень, на вулиці спека і страшенно хочеться на море. Ми з подругою вирішили взяти коротку відпустку і влаштувати собі кілька морських вихідних. Для відпочинку обрали Залізний Порт – село у Херсонській області. Після кількаденного відпочинку я, здається, зрозуміла, чому ще нескоро іноземні туристи приїжджатимуть до нас на море. Але все по порядку.
Шлях до моря
Їхати до Залізного Порту з Києва треба через Херсон. Квиток у купе Київ-Херсон коштує близько 300 гривень, а тоді ще 80 гривень за маршрутку Херсон-Залізний Порт, приблизно 100 км у межах області.
Інфраструктура
Залізний Порт намагається крокувати в ногу з часом: у селі є велетенська набережна, на якій зосереджено практично все життя: кав’ярні, бари, ресторани, кінотеатр, клуби. Однак варто одразу зауважити, що в більшості з них ціни київські або навіть вищі, а от рівень сервісу мінімальний.
А оскільки на набережній інфраструктура Залізного Порту закінчується, шукати щастя деінде не випадає, навколо саме лише болото. Так-так, якщо ви приїдете на море в Залізний Порт, ви побачите не лише море, а й купу бруду, адже дорога “ніби є, а ніби й ні”. Після дощу ваша дорога на пляж, навіть якщо ви живете в 300 метрах від моря, буде більше схожа на біг з перешкодами.
Море
Мабуть, єдине, що справедливо хочеться похвалити у Залізному Порту – це море. Пляж дуже довгий, на ньому є тенти, де можна орендувати лежаки. Є рятувальні пости. Є окрема загорожа у воді для дітей. Однак, і тут для мене була неприємність, яка має винятково особистий характер, але про яку варто знати всім, хто розділяє мою проблему: я боюся медуз. Колись у дитинстві мене вжалила медуза. Я відбулася переляком і пишною гордістю за свою обмотану руку, ходила, неначе герой з орденом, урочисто показуючи її всім. З того часу минуло немало років, але я справді боюсь медуз. А тут вони були просто гігантські. У дні, коли була прозора вода, їх хоча б можна бачити і намагатись оминути у воді. Але якщо у вас, як і у мене, стається панічний приступ, коли ви бачите це чудовисько – вам краще обрати інше місце для відпочинку.
Житло
Наша кімнатка викликала у мене легкий шок. Вона коштувала 320 гривень за добу з двох, у приватному секторі і була завбільшки 3х4 метри. У кімнаті були кондиціонер, двоспальне ліжко, тумбочка, міні-холодильник і крихітне віконце, з якого ледь-ледь просочувалося денне світло. Санвузол був ще приємніший: раковина, унітаз, і змішувач для води з довгим шлангом. Щоб вода стікала, в підлозі просто була дірка.
При тому, що ми з подругою досить стрункі, в нашому “номері” розминутися можна було тільки за умови, що хтось із нас лежить на ліжку.
Найепічніший діалог у моєму житті стався тут-таки.
Я: Доброго дня. У нас двоспальне ліжко, дві подушки, але тільки одна ковдра, можна нам видати ще одну? І підковдру також.
Власниця: Девочки, у вас же есть КОНДИЦИОНЕР.
Я досі не можу второпати, який логічний зв’язок між тим, що двом людям потрібно дві ковдри і підковдри та наявністю кондиціонера. Але, залізнопортівська жінко, знай, рано чи пізно я розв’яжу цю задачу!
Щоправда, слід віддати Залізному Порту належне – житла там справді багато і на будь-який смак. Від койко-місця в приватному секторі за 100 грн. на добу до розкішних апартаментів на набережній за 2000 грн. на добу.
Інше питання, що попит все одно перевищує пропозицію, і приїжджаючи в розпал сезону, не сподівайтеся легко знайти житло навіть за великі гроші.
Штучний попит
Я думаю, це проблема №1, яка не дає українським морським курортам та Залізному Порту зокрема перетворитися на сучасні комфортабельні курортні зони.
Притік відпочивальників логічно зібльшився вдвічі, якщо не втричі, після окупації Росією Криму. У людей забрали варіант більш-менш прийнятного (хоча про це можна сперечатися) відпочинку без виїзду за кордон, і вони почали шукати варіанти. І, замість того, аби використати ситуацію, як можливість для швидкого розвитку, вкладати гроші в модернізацію і працювати над якістю послуг, місцеві почали жити за принципом: урвати і забути.
Тобто ставка на кількість і аж зовсім не на якість. Замість створювати достойні рекреаційні умови і отримувати прибуток (хоч і менший) протягом цілого року місцеві підприємці вибирають швидко поживитися.
У одного офіціанта з брудним довгим волоссям і в розтягнутій футболці я запитала, з чого готують салат “Афіни”. Хлопець багатозначно почухав политицю і відповів: “Ну я, конечно, не помню состав, но это как греческий, но другой. Ну там сыр есть. И помидор”. А в іншому місці на прохання принести ніж мені сказали: “Девушка, а он вам что, правда нужен?”.
А коштує салат “Афіни” як наш Грецький будь-де в Києві – 50-60 грн.З цього випливає наступний пункт.
Жлобство
Я могла б підібрати синонім до цього слова, але не стримуватиму себе у виразах. Так, тут багато жлобства. Починаючи з реклами, яка просто демонструє чудеса маркетингу: “Свежая новинка из Италии МАХИТО”, наприклад; музики, яка в кожному наступному ресторані намагається волати так, щоб перекричати попередні; і пісень, як на підбір, з репертуару Лепса.
Але найболючіше мене вразила експлуатація тварин. В розпал спеки пляжем спокійнісінько носять мавпочок і папуг або водять віслючка. Так, вам не почулося, тому не дивуйтесь, якщо чиєсь копито наступить вам на голову. На вузькій набережній власники цих тваринок часто стоять і змушують мавпочок торкатись тих, хто проходить повз. З тварин очевидно знущаються, але більшість людей ловить від цього кайф – фотографується з ними, бере на руки…
Споживачі
І ось тут ми підходимо до найголовнішого. Звісно, це моя суб’єктивна думка, позиція, висновок та враження. Більшість людей, що приїжджають до Залізного Порту – це далеко не найзаможніша частина України. Ці люди не були за кордоном. Або були раз – максимум, у Болгарії. Відповідно, їм нема з чим порівнювати. Для них нормально дивитися на знущання над тваринами і жити в кімнаті 2х2 метри. Нормально, бо звично. Бо вони завжди так жили. Їм завжди хамили таксисти на вокзалі в Сімферополі. Вони звикли труситися по 10-20 годин в плацкарті нашої Укрзалізниці. Вони мають низький рівень вимог до продукту. Тому для них наявність місця, де спати, піску, де полежати і моря, куди зайти, дійсно видається вже гідним відпочинком. Я порахувала, що для двох дорослих, що подорожують разом, дуже бюджетно відпочити у Залізному Порту 6-7 днів обійдеться щонайменше у 5000 гривень на кожного. Натомість на сайтах турфірм з легкістю можна знайти за 6-7 тисяч відпочинок у Туреччині. В номері більшому, ніж 2х2 метри, де прибирає покоївка, а не ви. Тому ніколи не думала, що скажу це: але хай наші люди їдуть відпочивати за кордон. А потім, повертаючись, не бояться вимагати, вчити, показувати, як треба. І виховувати тих, хто надає послугу..
Якось в ресторані у Залізному Порту дуже милий хлопчик-офіціант переплутав моє замовлення і мені принесли не той салат. Він вибачився і запропонував перезамовити. За складом страви були дуже схожі, а я хотіла їсти і погодилась на цю. Подивилася в меню – різниця у вартості становила смішних 12 гривень. Але я розумію, що за правилами хорошого тону, мені не повинні вписувати більшу суму через свою помилку. Коли принесли рахунок, хлопчик зупинився і сказав: я ж вам приніс інший салат, то треба перерахувати. Я глянула на нього: “Тобто ви хочете сказати, що через вашу помилку я заплачу більше?”. Він одразу ж перелякано сказав: “Ні, звичайно, ні! Вибачте”. Він пройшов тест. Я залишила йому чайових в кілька разів більше за суму цієї різниці. І я сподіваюсь, наступного разу він вже не питатиме, а знатиме, як вчинити так, щоб це було ознакою гарного сервісу.
Джерело – Вгору
