Останнім часом вживання в розмовній та письмовій мові фемінітивів (інша форма терміну зветься "фемінатив") - одна з найцікавіших тенденцій у лінгвістиці. Ставлення до цього процесу як у обивателів, так і вчених доволі неоднозначне.
Але перш ніж продовжити, звернемося до лінгвістів і встановимо значення цього популярного нині філологічного терміну.
Як стверджує кандидатка філологічних наук, радниця Міністерства освіти і науки Олена Масалітіна, фемінітиви - це іменники жіночого роду, які мають дві групи за значеннями.
Перша група - іменники, які називають жінок за різними характеристиками: родинними зв'язками, національністю, професією, посадою. Друга - іменники, які називають самок тварин. І, якщо вживання таких слів, як "вовчиця", "ведмедиця" або "олениця" суперечок не викликає, то фемінітиви з першої групи часто-густо стають предметом жвавих дискусій.
Як відомо, у 2019 році Міносвіти затвердило новий правопис. Окрім іншого, цей документ передбачає певні нормативні правила вживання фемінітивів.
Після цього в ЗМІ та в соцмережах відзначається бурхливий процес утворення фемінітивних неологізмів. Проте чи завжди поява таких нових форм є виправданою?
Деякі українські лінгвісти зазначають, що до вживання фемінітивів необхідно підходити з певною часткою обережності. Так, у грудні 2021 року на сайті Інституту мовознавства імені Олександра Потебні Національної академії наук України оприлюднено замітку “Про фемінітиви у сучасній українській мові”, де вказується, що з погляду лінгвістики “механічне тиражування фемінітивів не позбавлене ризиків”.
Мовознавці наводять два приклади, коли вживання фемінітивів може сприйматися як своєрідне насильство над мовою.
По-перше, у сприйнятті органічного носія української мови тиражування фемінітивів призводить до створення таких штучних слів, як “математикиня”, “вождиця”, “мерка” та подібних. По-друге, коли йдеться про загальні терміни, а не про конкретний гендерний маркер, традиційно вживається іменник чоловічого роду (так званий маскулінатив). Наприклад, ми "вчимося на стоматолога", "звертаємось до адвоката" та "обираємо президента". А, припустимо, у виразі “вона є однією з кандидаток на посаду міністра” нам зовсім не зрозуміло, чи всі претенденти на цю посаду - жінки (останнім часом дуже поширеним прийомом стало вживати в таких випадках - зазвичай через слеш - обидва терміни - і фемінітив, і маскулінатив).
Фахівці Інституту наголошують, що насправді новий “Український правопис” не санкціонує широкого тиражування фемінітивів. Так, у пункті 4 параграфа 32 зазначені лише мовні засоби, за допомогою яких в українській мові впродовж багатьох десятиліть, а то й віків, утворюються слова типу “співачка”, “радниця”, “кравчиня”, “поетеса”. Таким чином, правопис показує те, що вже склалося в українській мові, але не дає рекомендацій щодо створення фемінітивів-неологізмів.
У зв'язку з цим кандидат філологічних наук Олександр Скопненко у своєму блозі на ресурсі BBC.Ukraine пише, що вживання фемінітивів в українській мові ще остаточно не нормоване.
“Доречно було б вимагати від Національної комісії зі стандартів державної мови затвердити певний документ щодо фемінітивів. Відповідно до закону саме до компетенції цієї Комісії входить встановлення правописних та термінологічних норм. Тому поки що радимо обережно поводитися з фемінітивами, бо більшість із них, крім дуже давніх, не закріплені в літературній нормі”, - робить висновок Скопненко.
Водночас кандидатка філологічних наук, доцент кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Марія Брус в інтерв'ю для “Радіо Свобода” стверджує, що у справі вживання фемінітивів-неологізмів в українській мові важливі системність та послідовність.
“Нарівні з маскулінативами стилістично нейтральні фемінітиви мають перспективи увійти до письмової та усної форми літературної мови та набути загальновживаного характеру”, - каже вона.
Джерело – Вгору