— Війна — це не тільки передова, а й тил. Завжди проходить по сім'ї і є виправленням помилок суспільства, — каже київський сценарист і художник Олександр Ком'яхов, 42 роки.
Працює над графічним романом "Тато" про Революцію гідності та війну на Донбасі.
Наприкінці 2013-го батько 14-річної Марини стає активістом Майдану. Мати працює у великому рекламному агентстві, не підтримує цей вибір. Розчарувалася після помаранчевої революції, намагається займатися кар'єрою та схиляє до цього чоловіка. Марина спостерігає за конфліктом у родині та в місті. А у снах до дівчини приходить Металева Відьма, яка показує їй майбутнє — війну, за сюжетом.
— Зображую суспільство через історію дівчини-підлітка, яка подорослішала після Майдану, як і більшість українців, — продовжує Ком'яхов.
— Після Революції гідності батько Марини йде на Донбас добровольцем. Металева Відьма у творі — містичний персонаж, персоніфікована війна, що пробуджується. З'являючись у снах дитини, ніби подає знаки, якісь натяки. У кожному сновидінні йдеться про те, що буде трохи згодом. Дівчина починає розуміти війну, наскільки може на відстані уявити всі ті жахіття — через образи. Так само й ми, не беручи участі у воєнних діях, уявляємо їх через образи.
Коли почали працювати над книжкою?
— Узявся за роботу над романом ще до Майдану. Твір мав бути зовсім інший — темний фентезі якраз про цю Металеву Відьму. Під враженням від Революції я захотів зробити документальнішу, реалістичнішу історію. Сюжет із Відьмою вже був прописаний, і цей образ було шкода викидати. Тому я застосував її у снах — як лейтмотив.
На сторінку може йти три-чотири дні. Але на практиці все складніше — виходить довше. Бо в процесі відбуваються перестановки, уточнюються сюжетні ходи. Після кожної зустрічі з моїми консультантами щось змінюю, викидаю, додаю. Займаюся ніби монтажем фільму.
Коміксами називають періодичні видання у м'якій обкладинці переважно на 20 сторінок. А європейський формат — у твердій обкладинці, що видають по 60–80 сторінок, має назву графічний роман. Або мальована історія, чи мальопис. В Україні ще не усталена термінологія, тому мальованими історіями можна називати всі види.
Твір буде чорно-білий. Я схильний до монохромної графіки, бо хочу в такий спосіб підкреслити, що це видання для дорослих. Можливо, місцями додам червоний як акцент.
Застосовую змішану техніку малювання. І вручну — тушшю, пензлем, і на комп'ютері — у фотошопі.
Ваші герої мають прототипів?
— Візуальні джерела — це мій фотоархів (2013 року Олександр Ком'яхов у перші дні Революції приєднався до мітингувальників, фотографував і малював учасників Майдану. — ГПУ). До власних спостережень додаю спілкування з учасниками подій. Зокрема, з військовими. Знайомлюся, опитую, стараюся винести послання, що вони мають і перегукуються з моїми думками. І вкладаю це в уста персонажів.
Марина та її батьки — узагальнені, збірні образи. Я описую колективний досвід — типову історію учасників Майдану та війни.
Наскільки помітний розвиток української комікс-культури в останні роки?
— Комікс-культура розвивається. Великий поштовх для самоусвідомлення дали фестивалі популярної культури — комік-кони. Аудиторія долучалася, продажі зростали, після 2014-го почало з'являтися дедалі більше перекладів. Цьому сприяло ембарго на російську книжку. Наші видавці змогли отримувати ліцензії на території України, що не можна було робити до війни. Західні правовласники розцінювали нас як територію Росії: оскільки тут російською читають, то не даватимемо їм права окремо.
Назвати це індустрією — то скоріше жарт. Вона передбачає масове виробництво, роботу над мальованими історіями цехами. У нас майже ніхто не заробляє на життя коміксами. Ті, хто заробляє, живуть за кордоном.
Насправді культура коміксів у нас є іще з початку XX століття. Тоді стали з'являтися видання з послідовними сюжетними ілюстраціями. У період Другої світової діаспоряни почали створювати комікси про УПА й січових стрільців. А в 1960-ті були мальописи Анатолія Василенка, зокрема в часописі "Перець". Зараз художникові 80 років, але він і досі створює карикатури, працює в періодиці.
У свідомості сучасного читача все це не з'єднане з тим, що відбувається зараз. У нього таке враження, ніби все прийшло із Заходу і почалося тільки з 2000-х. А насправді основи були закладені давно. А тепер комікси активізувалися, вийшли на широкий загал.
Джерело – Вгору