Тут опиняєшся у казці: наліво глянеш - мотанку побачиш, направо - від витинанок очей не відведеш, а вперед підеш - на башту попадеш. Гарно та й дивно! 14 вересня в рамках святкування Дня міста в художньому музеї відкрили виставку білозерської майстрині та педагога «Мереживні витинанки Вікторії Мірошниченко». І представили новий виставковий простір - майже під самим дахом.
Фото Онеги Халікової
Можна годинами милуватися цими ажурними витворами. Робота дуже тонка і акуратна, навіть не віриться, що створено це паперове мереживо звичайнісінькими мнікюрними ножицями! Але не витинанками єдиними. Від мотанок просто очі розбігаються! Які вони різні, в кожної свій настрій, свій характер! Музейні ж працівники у захваті від доброти та теплоти Вікторії, від її майстерності, від естетичного оформлення робіт, які вона оздоблювала сама. Так, для своєї першої персональної виставки Вікторія Мірошниченко дуже постаралася, а в музеї постаралися показати якомога більше її творів. Але не всі - вистачить ще на одну експозицію.
Фото Онеги Халікової
А ще пані Вікторія дуже цікаво розповідає про обидва свої захоплення - і про ляльку-мотанку, яка своїм корінням проникає вглиб віків, і про витинанки - ажурні паперові прикраси житла, які прижилися в Україні відносно недавно - з розповсюдженням паперу.
Паперове мереживо витинанки
Пані Вікторіє, як давно ви займаєтесь цією дивною справою?
20 років. З витинанками я познайомилась у 1998 році - випадково побачила в журналі «Малятко» маленькі картиночки, там було написано, що це витинанки, їх можна зробити, склавши папір навпіл - і все. Я спробувала, з цього все і почалося. Рік-два для мене це було просто хобі. Але ж я тоді працювала на Білозерській станції юних натуралістів, вела гуртки з декоративно-вжиткового мистецтва, і ввела у гурток елемент витинанкарства - дітям це сподобалося. Потім ми разом з Любов'ю Анатоліївною Даниловою почали набиратися досвіду, шукали матеріал, написали три авторських програми з витинанкарства. На той час це було моєю професією - були гуртки, були діти, були майстер-класи для дорослих. А зараз знову стало хобі, бо 2014-го я перейшла працювати у дитячий садок.
Невже на новій роботі не згадуєте те, над чим працювали 20 років?
Чому ж ні? Коли в мене старша група, ми проводимо гурткову роботу з витинанкарства.
Памятаєте свої перші роботи?
В той час по витинанках інформації не було - ніде. І ми шукали в книжках гарні картинки, трансформували їх під витинанку, вирізали. Перші свої картини я робила з чорного паперу на білому фоні, і були вони зовсім малесенькі. А коли 2008-го вперше побувала на святі народного мистецтва «Українська витинанка», коли подивилася, як працюють майстри (а там були не тільки аматори, такі, як я, - були справжні художники), коли поспілкувалася з ними, побачила великі роботи - мій світогляд помінявся. Насправді, напрямків дуже багато: хто займається політичними витинанками, хто сучасними, хто, як я, народними - квіти, тварини, жар-пташечки... Я все це називаю «Мій маленький рай». Коли мені сумно, розкладаю по хаті - і душею відпочиваю.
Кольорові витинанки - це теж традиція?
Так. Коли хочеться щось підкреслити, це дуже зручно і красиво. Загалом, є декілька видів витинанок: одноколірна, є багатоколірна, накладна - вона виходить як об’ємна аплікація, її не можна вставити у рамку та придавити склом. В мене таких немає, мені більш за все подобається проста витинаночка, вирізана на одному листочку.
Скільки часу забирає виготовлення витинанки?
По-різному. Інколи ескіз кілька разів переробляється, перш ніж я перенесу його на папір. А буває так, що за пять хвилин намалювала - і тут же вирізала.
Ви працюєте за ескізами?
Тепер так. Раніше малювала зразу на папері - і вирізала. А потім мені порадили робити ескізи. Бо робота дарується або з виставки не повертається, а як я її зробила - вже не пам’ятаю, повторити не можу. Тепер в мене є ескізи всіх робіт. Деякі з витинанок для цієї виставки я зробила заново, бо старі втратили свій вигляд, коли мандрували по виставках.
Мотанка vs Барбі
Мотанками захопилися тоді ж?
Трохи пізніше. На станції юннатів влітку огранізовували табори, і ми щодня робили майстер-класи. Одного разу робили ляльок із трави - вони такі самі, як мотанки, але із природного матріалу. Спробувала - сподобалося. Пробувала робити з соломи. А коли треба було зробити щось цікаве для виставки, крім витинанок, спробувала покрутити ляльку-мотанку. Спочатку не виходило, а потім захопилася - і в мене пішло. Поступово вчилася сама і вчила своїх діток.
Мотанка - це більше іграшка чи оберіг?
Мотанки є оберегом. Коли ми хочемо зробити іграшку дитині, робимо її без хрестика на лиці. Якщо є хрестик - то це вже оберіг або помічник, бажальник - дуже багато є назв за призначенням. Нерозлучники (пару) дарують на весілля, на золоте весілля з побажаннями щасливого сімейного життя. Масляна робиться до масляної, є колодій, є різдвяна, є успішниця - лялечка з сумочкою, щоб дитина добре вчилася. А якщо в сумочку покласти грошики - вийде гарний подарунок для бізнесмена. Це справді магічні ляльки, я їх не роблю просто так - дарую на весілля, на свято, на народження дитини або просто так - з гарним настроєм, з гарними побажаннями.
Хрестики на обличчі мотанок справді різні чи так здається?
Різні, кожна майстриня сама придумує, як їх крутити. Головне - робити від чистого серця і з дуже гарними помислами. Спочатку хрестики робили однією ниткою - червоною, чорною або білою, потім почали їх з’єднувати разом. На сучасному етапі хрестик сам вважається мистецтвом, і від того, як ти поведеш ниточку, виходять дуже різні хрестики. Загалом, з мотанками дуже цікаво працювати: і хрестики бувають різні, і дуже гарний народний одяг можна придумати. Дітям це дуже подобалося. На жаль, в дитячому садочку, дітки ще маленькі, але і з ними ми крутимо мотанки. Можна мотанку, зробити навколо маківки - і тоді вона торохтить. Або береться звичайний волоський горіх, витягається серединка, туди вставляються горошиночки, замотується лялька - і виходить торохтушка для маленьких діток.
Тож мотанка може «скласти конкуренцію» Барбі?
Мені здаєьться, що їх не можна порівнювати. Лялька Барбі бездушна, її можна поламати та викинути. А мотанку не викинеш, особливо якщо вона зроблена своїми руками, - вона тепла, з душею. Мотанка завжди несе твою інформацію, і коли даруєш її, людина завжди відчуває твоє тепло. Коли я почала працювати з дітьми, то казала, що це не просто ляльки - вони магічні, виконують бажання. І діти цим зацікавилися. Дівчатка потім прибігали: "Ви уявляєте, Вікторіє Миколаївно, збулося, збулося!" Діти зовсім інакше сприймають мотанку - не так, як звичайну іграшку, завжди розпитують про неї, тримають її дуже бережливо. До речі, в гуртках займалися не тільки дівчата, було багато і хлопчиків. Хлопці крутили ляльки і дарували їх дівчатам. Я колись чула: "Ти не ходиш на гурток - на тобі ляльку. Вона виконує бажання. Я сам її зробив!" І діти їх бережуть.
І в чому секрет?
Коли ти даєш мотанку в руки, ти розказуєш про неї: «Я тобі дарую ляльку, щоб ти добре вчилася, або щоб ти була слухняною. Це не звичайна лялька - вона чарівна, виконує бажання». Буває, приходить дівчинка, жаліється: не можу здати, славлять трійку - і все. Кажу: «А ти мотай-мотай ляльку, розказуй їй, що в тебе не виходить, а ти дуже хочеш». Через деякий час приходить: «Мені 12 балів поставили! Це лялька допомогла!» А простій ляльці свої проблеми розкажеш?
P.S. Шукайте експозицію на 4-му поверсі, дорогою на башту. І не лінуйтесь підійматися сходами - роботи Вікторії Мірошніченко варті уваги. Гарний настрій та душевний спокій гарантовані, доброту та теплоту мисткині ви теж відчуєте.
${gallery:cdbee0c79debf886096e886be8c27e56}
Джерело – Вгору