Мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації, вважає український поет та видавець Іван Малкович.
"А в нас і досі нема закону, який захистить право кожного українця отримувати всі послуги української мовою – від крамниць і громадських установ до ґлянцевих видань, радіостанцій і телебачення. Треба звести до розумного мінімуму вивіски, писані мовою агресора, а надто ті, зі знущальними назвами на кшталт "Варєнічная Катюша" чи "Ляпота", - каже він.
Малкович пригадав, що коли у часи Другої світової урядовці Великої Британії хотіли обрізати видатки на культуру на користь армії, прем'єр-міністр Вінстон Черчилль запитав: "А що ж ми тоді будемо захищати?" На думку поета, українці повинні зрозуміти, що в країні все налагодиться лише тоді, коли українська мова буде всюди.
"Можливо, я утопіст, але подібна думка висловлюється в нашому інформаційному просторі дедалі частіше. Якщо тут буде українська мова, то в нас буде лад, а якщо ні – тут буде вічний Путін, як би він не називався. Може видозмінюватися прапор, герб і навіть, на превеликий наш жаль, територія. Але як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса: "Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію. Втратити рідну мову і перейняти чужу — се найгірший знак підданства. Бо мова – се міцніша границя, фортеця чи річка". Важливо, щоб ми з дитинства виховувалися на одних колискових та віршах, на одних традиціях, як це є в повноцінних націях. Тоді ми не будемо існувати як два паралельні потоки, що майже не перетинаються", - каже Малкович.
На його думку, сьогодні в Києві українською частіше говорить молодь.
"І це дуже тішить, бо сподіваюся, що це так розмовляє наше майбутнє", - підсумував Малкович.
Джерело – Вгору
