Показ проекту «Рани 360°» – спеціальна подія на цьогорічному Docudays UA. Уперше фестиваль покаже стрічки, зроблені за технологією віртуальної реальності. Це три історії військових, які воювали на Сході України та отримали важкі поранення. Проект реалізований Hromadske.UA спільно з Йосипом Сивеньким. Американський фотограф та документаліст відповідає на п'ять запитань про фільми за технологією віртуальної реальності.
Що таке «кут зору» у VR-фільмах?
Досвід занурення у відео «360°» чи у фільми віртуальної реальності приходить від відчуття присутності на місці дії. У навушниках для віртуальної реальності, куди б ти не повернув голову – ліворуч, праворуч, вниз чи вгору, швидко чи повільно, – ти будеш бачити, як розгортаються події довкола тебе у сферичній площині на 360°. А ось у віртуальній реальності, яка ще більш занурює, можна ходити й навіть взаємодіяти з віртуальними об'єктами.
Розкажіть про Ваш перший досвід фільмів віртуальної реальності.
Експериментування з документальними фільмами за технологіями віртуальної реальності з'явилося саме тоді, коли я думав, як краще проінформувати людей і залучити аудиторію до роздумів на важку тему, яка, на мою думку, важлива для всіх українців. Я почав працювати над проектом про важкопоранених активістів Майдану та українських військових у 2014-му році. У 2015-му організовував численні виставки цих фотографій по Україні. Доволі швидко я зрозумів, що люди по-різному реагують на фотографії, які бачать на екрані монітора, і на фотографії, що видрукувані, обрамлені й висять на стіні. Зображення в музеях, арт-галереях та громадському просторі змушують людей зупинитися, провести якийсь час біля фотографій – роздивитися їх, прочитати супровідний текст з історією про героїв та емоційно реагувати на те, що вони бачать.
Які перспективи таких фільмів бути побаченими/відчутими глядачем?
Відео 360° можна дивитися на екрані комп'ютера, планшета чи смартфона, але при цьому втрачається весь досвід занурення. Це просто не так захопливо, як у навушниках. Наприклад, «Рани 360°» ми презентували на конференціях у Варшаві та Ризі. І для більшості людей, які дивилися фільми у навушниках, – це був перший досвід зіткнення з технологією віртуальної реальності. Історія подана в технології 360° сприймається глядачем інакше. З’являється відчуття присутності на місці дії. Люди цього не очікують і тому їхня емоційна реакція значно посилюється. Під час перегляду «Рани 360°» часто глядачі плачуть. Кілька глядачів розповідали мені, що вони насправді відводили погляд від головних героїв сцени, бо їм здавалося, що вони присутні занадто близько й порушують чужий приватний простір.
Чи є «табу» на теми у VR-фільмах?
Головне у VR-фільмах створити роботи, які промовляють до людей. Чи є «табу» в режисерів, фотографів чи письменників? Не думаю. Можуть бути якісь основні правила роботи з тими чи тими медіа, але автори знаходять творчі способи їх порушити.
Чи VR-фільми мають такий самий потенціал, як і кіно?
Віртуальна реальність – нові медіа. Вона з'явилася ще на початку 1980-х років. Але відносно нещодавно люди почали експериментувати та комбінувати документальні проекти й досвід «віртуальної реальності». Думаю, що мине щонайменше кілька років, поки люди адаптують цю технологію до використання у великих комерційних масштабах, але цей час прийде. Відео 360° – свого роду ланка, що єднає документальні фільми та віртуальну реальність. Але й тут не працюють традиційні підходи до зображення документальних подій. Ти не можеш наблизити глядача до деталі, сфокусувавши його увагу, або, навпаки, збільшити масштаб подання матеріалу чи показати панораму. «Кут зору» глядача – це вибір самого глядача. Те, куди він чи вона захочуть у цей момент подивитися. Монтаж, візуальні звукові ефекти – те, що в цих фільмах скеровує увагу глядача в потрібному напрямку.
Подивитися стрічки можна буде в просторі IZONE на 2-му поверсі. Також під час Docudays UA відбудеться зустріч із режисером Йосипом Сивеньким у рамках нашої майстерні DOCU/КЛАС. Програму цих заходів буде анонсовано пізніше.
Джерело – Вгору