Американський професор медицини, автор статей і книг з питань здоров'я Аарон Керрол пише для The New York Times про те, як в різних країнах влаштована система охорони здоров'я.
Текст написаний у співавторстві з доцентом кафедри суспільної охорони здоров'я Бостонського університету (США) Остіном Фрактом.
Фраза «медицина для всіх» часто стає гаслом для демократів. Але різні країни застосовують різні підходи до системи охорони здоров'я. Одні в цьому питанні повністю покладаються на державу, інші – на приватні страхові компанії, треті – вибирають середній варіант.
У експертів немає єдиної думки, який підхід є найкращим. Тому пропонуємо вам порівняти медицину в різних країнах.
Канада і Велика Британія
В обох країнах охорона здоров'я існує за рахунок системи єдиного платника. Однак різниться роль держави, що відшкодовує витрати на медицину.
У Канаді уряд фінансує медичне страхування. У багатьох канадців є додаткова, приватна страховка від роботодавців, щоб оплачувати ліки, що відпускаються за рецептом, послуги стоматологів і офтальмологів. В кінцевому підсумку саме держава покриває близько 70% витрат на охорону здоров'я.
У Великій Британії створена соціалізована система: уряд не лише фінансує догляд за пацієнтами, а й надає медпослуги через Національну службу охорони здоров'я. Система охоплює широкі верстви населення, і більшість послуг є безкоштовними для громадян Великої Британії. Система існує за рахунок податків, але поряд з нею, працює і приватна медицина. Близько 10% громадян купують страховки. Понад 80% витрат на медицину бере на себе держава.
В цьому плані Канада і Велика Британія досить схожі. Втім, що стосується доступності медицини, виграє Британія. Медпослуги там коштують дешевше, а термін їх очікування – менше.
У Великій Британії понад 80% витрат на медицину бере на себе держава.
США і Сінгапур
Система охорони здоров'я в Сполучених Штатах поєднує часом непоєднувані принципи: обов'язкове приватне страхування від роботодавців, система єдиного платника для тих, кому більше 65 років, керований державою медичний фонд для людей з низьким доходом, а також приватне страхування через біржі, встановлені законом про доступність медичної допомоги. Крім того – є ще близько 28 мільйонів осіб взагалі без будь-якої страховки. Всі лікарні в США є приватними структурами, за винятком тих, які знаходяться під управлінням Департаменту охорони здоров'я ветеранів.
У Сінгапурі також унікальний підхід до надання медичної допомоги. Базовий догляд в державних лікарняних палатах коштує дешево, іноді зовсім безкоштовний. Обслуговування вищого класу можна отримати в приватних палатах, доступних лише для тих, хто готовий платити додатково. Працівники в Сінгапурі вносять близько 37% від своєї заробітної плати на ощадні рахунки, ці кошти можуть бути витрачені на охорону здоров'я, житло, страхування, інвестиції або освіту. Причому частина цього внеску – це внесок роботодавця. В країні також контролюється кількість лікарів і студентів-медиків, що допомагає вирішувати питання про заробітну плату лікарям.
Франція і Австралія
Список медпослуг, які можна отримати у Франції, більший ніж в Австралії, – можливо, найбільший, ніж в будь-якій іншій системі охорони здоров'я. Але перевага Австралії – у витратах на медицину.
Австралія надає безкоштовну стаціонарну допомогу в державних клініках, більшість медичних послуг і ліків, що відпускаються за рецептом, доступні широким верствам населення. Існує також добровільне приватне медичне страхування, яке надає доступ до приватних лікарень і деяких послуг, які державна система не надає. Уряд оплачує, щонайменше, 85% амбулаторних послуг. Пацієнти повинні компенсувати решту. Більшість лікарів працюють на себе, а більше половини клінік в країні є громадськими.
У Франції всі зобов'язані купувати медичну страховку. Її продають невелика кількість некомерційних фондів, які отримують фінансування за рахунок податків. Державне страхування покриває від 70% до 80% витрат на медицину. Втім, близько 95 відсотків населення мають добровільне страхування. Також Міністерство охорони здоров'я Франції регулює кількість лікарняних ліжок, кількість студентів-медиків, ціни на ліки і процедури, а також те, яке і за якою ціною купується медичне обладнання.
Доступ і якість медицини чудові в обох країнах.
Швейцарія і Німеччина
Системи охорони здоров'я в Німеччині та Швейцарії мають багато спільного. Німеччина виграє щодо витрат на медицину. У Швейцарії – вищий рівень поділу витрат, але зате якість медицини – можливо, найкраща в світі.
У Швейцарії діє універсальна система охорони здоров'я, яка вимагає від усіх громадян купувати страховку. При цьому майже 30 відсотків людей отримують субсидії, за змінною шкалою, прив'язаною до доходу. Деякі страховики можуть також вимагати покриття витрат на комерційній основі, натомість надаючи додаткові послуги і більший вибір клінік. Більшість швейцарських лікарів працюють за національною шкалою внесків за обслуговування, а у пацієнтів є великий вибір, у яких лікарів отримувати лікування. (...)
Більшість німців (86%) отримують медпослуги, насамперед, за рахунок національної суспільної системи, але є й ті, хто вибирає добровільне приватне медичне страхування. (...) Приватні страховики, коли реєструють клієнта, спочатку стягують страхові внески на актуарній основі, а потім, залежно від віку, а не стану здоров'я, підвищують виплати. Більшість лікарів працюють в режимі «плата за обслуговування» на основі узгоджених ставок.
Висновок
Ясно, що є місце для розбіжностей щодо переваг різних систем охорони здоров'я, і різні експерти, напевно, зроблять різні висновки. В одних країнах зроблена ставка на розвиток передових технологій, в інших – на те, як медицина ставиться до найбідніших верств населення. Існує чимало способів досягти оптимальної мети. Для цього корисно знати про різні системи і чесно обговорювати їх.
Джерело – Вгору