У Херсоні станом на березень 2025 року проживає 1020 дітей віком від 15 до 17 років. Повномасштабне вторгнення змінило життя підлітків. Через безпекову ситуацію у місті вони не можуть спокійно гуляти вулицями, відвідувати кінотеатри, повноцінно спілкуватися чи займатися спортом. Втім хлопці та дівчата прагнуть вчитися, розвиватися й соціалізуватися.
Віолетті Михайленко 16 років. До повномасштабної війни вона постійно зустрічалася з друзями, а зараз спілкування та навчання відбуваються в онлайн режимі. Був період, каже дівчина, коли вона майже не виходила на вулицю. Віолетта вчиться у випускному класі. Однокласників у Херсоні залишились одиниці: хтось виїхав за кордон, інші – переїхали до більш безпечних регіонів України.
"Ми навіть не знаємо, що буде у нас з випускним, тому що про це ніхто не говорить. Коли батьки почали підіймати цю тему, їм сказали: "Стоп, давайте почекаємо, що буде." Але ж тут, виходить, взагалі трохи часу залишилось. Не знаю, як буде з випускним", — сказала Віолетта.
Дівчина зізналась, що за три роки змогла адаптуватись до життя у прифронтовому місті.
"На обстріли я взагалі-то останнім часом навіть не звертаю уваги, тому що просто вже звикла до цього", — каже вона.
Кілька місяців тому Віолетта приєдналась до місцевої Молодіжної ради. Відтоді вільний час дівчина проводить у безпечному просторі цієї організації. Тут вона познайомилася зі Златою. Тепер вони разом організовують творчі заходи та майстеркласи з рукоділля для дітей і дорослих.
Після початку повномасштабного вторгнення Злата Коваленко разом із матір’ю залишились у Херсоні. Зараз дівчина вчиться онлайн на першому курсі Бериславського медичного фахового коледжу. Злата пригадує, найважчі часи для неї були під час окупації міста.
"Відчуття самотності зі мною від самого початку окупації. У мене загинув хрещений, у мене родина стала набагато меншою, мене кинули друзі, на мене морально тиснули. Я майже рік не спілкувалась ні з ким. Єдине моє спілкування було — це мама і кіт. Був постійний страх", — сказала вона.
Злата намагалась знайти собі заняття: випікала тістечка, займалась творчістю та вчилася грати на гітарі.
"Взагалі, через війну та окупацію у мене друзів немає. У мене є один друг — це мій хлопець. І люди з молодіжної ради, з якими я знайома. Є ще декілька подруг, але вони здебільшого живуть в області та інших місцях. Але спілкуємось", — розповіла дівчина.
З однолітками вона спілкується у просторі Молодіжної ради. Усі зустрічі й заходи відбуваються в укритті. Злата зізнається: за три роки повномасштабної війни забула, що таке прогулятися парком.
"Мене лише нещодавно почали хоч іноді випускати так, щоб я пройшлася з подругою. Але це тільки на районі, бо страшно. Спочатку наш район був більш-менш безпечний, але зараз і йому дуже сильно дістається", — пояснила вона.
Попри безпекову ситуацію у місті, дівчина намагається знаходити позитивні моменти й насолоджуватися кожним днем життя.
"У нас все добре, у нас ось — сонечко. Так, є вибухи, але ми від цього нікуди не дінемось. Нам потрібно жити далі, хоч би що сталось. Не забувати, що життя триває. Тому що якщо всі отак візьмуть і потухнуть, місто загине просто", — сказала Злата.
До повномасштабної війни Карина Баласанова 10 років займалася спортивними танцями. Останнє тренування було у лютому 2022 року.
"До цього у мене друзі були лише на танцях. Усі пороз'їжджалися по Україні й навіть далі, тому перестали зв'язуватись. І в мене залишилася одна подруга з першого класу", — каже Карина.
Цьогоріч вона закінчує навчання у школі. До університету планує вступати в іншому місті.
"Я хочу переїхати в Одесу, щоб навчатись не онлайн, тому що для мене онлайн навчання – це не навчання. Ми нічого не робимо, ми ніяк не спілкуємося з однокласниками, немає ніякого контакту з іншими однолітками", — зазначила дівчина.
Костянтин Кльова почав займатися волонтерством під час російської окупації Херсона. На той час хлопцеві було 14 років.
"Дуже сильно хочеться вдягнути навушники, піти десь на вулицю, у парк, або ще кудись, як це було до повномасштабного вторгнення. Просто посидіти на сонечку під деревом, просто відчути мир, спокій. Замість того я змушений бігати від дронів, думати усюди — в громадському транспорті, просто йдучи вулицею, що через хвилину тебе може не стати", — каже Костянтин.
Зараз йому 16 і він очолює Молодіжну раду Херсонської міської територіальної громади. Це простір, який дає підліткам можливість розкритися та наживо поспілкуватися, розповів Костянтин.
"Я не скажу, що у мене було дитинство. Я мав дитинство до повномасштабного вторгнення, коли їхав до бабусі в село Олександрівка. Я подорослішав у 14 років, коли почав займатися, роздавати медикаменти й все інше. Це вже було зовсім інше розуміння і мені дуже шкода, що так сталося", — поділився він.
Наразі хлопець готується до вступу в університет. Своє майбутнє він пов’язує з Херсоном.
Психологиня Олена Кухарчук працює з підлітками та допомагає їм соціалізуватися. Зустрічі відбуваються в облаштованих у місті безпечних просторах.
"Як психолог я за ними спостерігаю, придумую якісь активності для того, щоб вони могли надолужити цей момент спілкування, щоб вони вчились вибудовувати стосунки наживо", — каже Олена.
На її думку, за час повномасштабної війни молодь змінилася.
"Нація подорослішала, тому, звичайно, й діти інші. У них інші ігри, якщо можна так назвати. Зараз вони слухають лекції не на якісь мирні теми, а про мінну безпеку, про першу медичну допомогу, про психологічну допомогу, про вміння поводитись у стресових ситуаціях. І це накладає такі не дитячі відбитки на дитячу психіку", — пояснила психологиня.
За інформацією начальниці управління освіти Херсонської міської ради Наталії Журженко, у Херсоні станом на березень 2025 року проживає 1020 дітей віком від 15 до 17 років.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне