Херсонець Артем Мельниченко до початку повномасштабного вторгнення працював масажистом-реабілітологом, писав вірші, був учасником рок-гурту. У перший день великої війни записався в ТРО, охороняв Дар’ївський міст. Нині несе службу ротним медиком у 12-ї бригаді спецпризначення НГУ "АЗОВ". Свою історію Артем розповів Суспільному.
Про перші дні вторгнення російських військ в Україну Артем згадує з болем, каже й досі не може зрозуміти, як людей без броні з одними автоматами кинули охороняти Дар’ївський міст. В той час, як армія РФ рухалася звідусіль танками та БТРами. Це був його перший військовий досвід, згадує Артем.
"Дуже дивно, нас кинули охороняти міст, без броні, без нічого, як були — в цивільному. Видали автомат, чотири магазини і "до побачення". Десь годині о третій дня приїхала людина з військкомату і наказала повертатися до частини, ми повернулися. Сказали здати зброю, Херсон здали, все. І нас просто кинули посеред поля без зброї, без нічого", — розповідає Артем.
Він залишився в окупованому Херсоні й допомагав у гуманітарному центрі, який працював на Європейській вулиці. Ходив на мітинги, за що його викрали російські військові. Напередодні Артем забив татуювання тризубу на плечі. У полоні в камері на Склотарі його тримали три дні. Каже, не били, тільки допитували.
"Сказали, що на мене вказали, як на організатора мітингів. Ну, звісно, це скоріш за все була фігня, просто для того, щоб налякати. Я "включив" трошечки дурня. Коли знімали відео, сказали: "Ти або поводишся гарно, або зараз всім твоїм друзям буде погано. Ми знаємо, де вони всі живуть і твій брат з дружиною, і твоя мама, і твої друзі. Тому геройствувати я не став. Записували відео. Змусили мене сказати, що Азов – то нацисти. Я не з першої спроби це зробив, намагався викрутитись, але їм треба було почути цю фразу, тому я сказав її", — згадує військовий.
Після полону Артему довелось змінити місце проживання. Він намагався виїхати на підконтрольну Україні територію, але його обдурив перевізник. Так він залишався у місті до самого його звільнення.
"Дивимось — їде машина, і люди з жовтими стрічками на рукавах, білий хрест – мітка нашої армії на капоті й прапорці жовто-блакитні. Вони проїжджають: "Слава Україні!". Ми мовчимо, може провокація чи ще щось? Потім вони почали щось говорити й стало зрозуміло, що це наші. І потім вже пішла чутка, що все, Херсон звільнено", — згадує Артем.
Попри те, що в місті не було води та світла, Артем із мамою і далі залишались у Херсоні. До того часу поки російська армія не почала його масовано обстрілювати. Він згадує російський удар по мікрорайону Житлоселище. Тоді постраждали люди, які очікували громадського транспорту на зупинці.
"Це зупинка Аграрного університету. У мене один знайомий там сидів із товаришем, в машині біля магазину. Вони тільки вийшли з машини купити кави, зайшли в магазин навпроти, і відразу прилетіло в той магазин, де стояла їхня машина. Від машини нічого не лишилося, вона загорілася, вигоріла вщент. Хлопці самі не постраждали, але люди, що були на зупинці, були поранені, були вбиті. Там був вбитий молодий хлопець 20-річний. Його мати сиділа, дуже кричала, плакала. Хтось намагався її заспокоїти, але людину в такій ситуації заспокоїти неможливо", — розповів Артем.
За тиждень після цієї події Артем виїхав до Києва. Довгий час не міг потрапити до армії – не брали через вік та стан здоров’я.
"Тоді я відкрив свій масажний кабінет у Києві. Почав працювати. Багато клієнтів не було, тому що все з нуля треба було починати. Але подзвонив один знайомий, колишній клієнт з Херсона, він теж воює і каже: "Я зараз в Києві у справах, у мене болить спина, можеш мене прийняти?" Я зробив йому масаж, почали розмовляти, я кажу: "Хотів попасти в армію, не можу". Він мені: "У мене є варіанти, якщо хочеш, я попитаю". Він прийшов через тиждень, дав номер, за яким я мав подзвонити. Це виявився рекрутинговий центр "АЗОВ", — згадує військовий.
30 січня 2023 року Артем почав навчання і вже за кілька місяців пішов на перше бойове завдання. Він ні на день не припиняв писати вірші, чимало з них присвячує дівчині, яка чекає на захисника у Києві. Поезію Артема кладуть на музику херсонські виконавці, зокрема, учасник гурту "Linrock" Олександр Ліньков.
Чи ти знаєш, як стогне поранений,
Коли "Хаммер" трясе на дорозі?
Але тиснеш щосили на рани ти,
Кровотечу спинити не в змозі.
Коли хлопець, що ноги втратив,
Вже не зробить в житті ні кроку.
Як це зіпер мішка застібати
Де "груз 200" у двадцять років?
"Мені не особливо потрібна якась така прям зовнішня мотивація. У мене є ціль: треба закінчувати війну, бо без цього не буде ніякого нормального життя, просто не буде навіщо повертатися. "Або ти на фронті, або для фронту", — як сказав колись Притула. Я не знаю, це його фраза чи він десь вичитав. Але вона 100% правда", — говорить Артем.
Джерело – Суспільне
