Колись я дивилась, як серіальний дракон спалював місто. Й думала: це жах, як можна, це жорстоко. Тепер так не думаю. І нехай би згоріла вся їхня гнила країна. Направду. Аби жодного гену не лишилося.
***
Вчора мій робочий день почався зі запису репортажу в Херсонському пологовому будинку. 33 роки тому, саме тут народився мій старший син. На подвір’ї нас зустріла машина швидкої допомоги, по якій кілька хвилин до цього дрон скинув вибухівку. На щастя, люди не постраждали. У пологовому відділенні ми мали можливість поспілкуватися з медичним персоналом і породіллями. Дикий контраст- на поверхні постійно десь вибухає, прилітає та літає. Під землею – з’являється нове життя. Майже 100 працівників, кожного дня, ризикуючи своїм власним життям, працює, щоб в цей світ прийшло життя нове. Таке дорогоцінне й довгоочикуване.
В обід із території Пекла, яку помилково та тимчасово ще називають росія, по дитячому майданчику в Кривому Розі б’ють касетним Іскандером. Багато загиблих та поранених, серед яких діти. Логічно – дитячий же майданчик. Пекельний лічильник жертв досі не зупинився. Просто вбили, бо можуть.
З нашого боку, невпинна боротьба за життя, з того – невпинна жага до вбивства.
Вони неодмінно прийдуть по всіх, якщо їх не зупинити зараз.
Щоправда, зупинити їх можна тільки силою, а не здиранням останньої шкіри з закривавленої країни.
***
Про оптимізм по Херсонськи. Це коли у людей ВПО, з окупованої території в арендованих квартирах розсада на підвіконні, коли мешканці Антонівки та Садово купляють насіння для городу і вірять, що повернуться до своїх городів, хоча і біля зруйнованих будинків…. Хтось скаже, що вони зійшли з розуму.. Ні, вони просто неймовірні і сильні, і вірять в своє майбутнє. Завдяки таким Людям місто тримається.
***
Я домовилася з собою, що не буду у фейсбуці поширювати свої емоції. Давно домовилася. Моє серце плаче постійно, коли читаю жахливі новини. Рветься на шматки, коли гинуть діти, коли діти втрачають матерів, але ширити це не можу(
***
Люди, а нащо ви репостите фото/відео з батьками, які плачуть над загиблими дітьми, або (ще гірше) згенеровані ШІ картинки з «ангеликами», яких ніколи не існувало?
Я розумію, коли такі новини (з перекладом іншими мовами) шерять публічні люди, журналісти, блогери, інфлюенсери, особливо у яких велика іноземна аудиторія. Це важливо. Бо світу треба показувати воєнні злочини рф.
Також розумію, якщо це пост із реквізитами, за якими можна підтримати родини постраждалих. Бо це реально добра справа.
Але от просто звичайній людині у своїй стрічці постити такі чутливі відео, фото зі свічками й сльозами – це щоби що? Показати, які ви емпатичні? Може, ліпше просто тихо задонатити військовим чи постраждалим, ні?
Джерело – Гривна