9-річна переселенка Владислава Тахтай 5 місяців пробула в окупації. На початку повномасштабної війни дівчинка разом із родиною жила у місті Нова Каховка Херсонської області. Звідти дівчинка та її рідні евакуювалися до Запоріжжя.
Про те, що пережила в окупації та як пристосувалася до життя у новому місті, Владислава розповіла журналістам Суспільного.
Дівчинка завершує навчання онлайн у третьому класі однієї із запорізьких шкіл. А також із серпня минулого року відвідує разом із мамою Оксаною Шелест “Безпечний Простір” для жінок і дівчат, які постраждали від війни.
Разом із мамою, вітчимом та бабусею приїхала до Запоріжжя торік 1 серпня.
"Бомбили. Ніхто не розумів, що відбувалося. Це перший день у нас такий. Якщо чесно, я думала, що це метеорит", — так початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну згадує дівчинка.
Мама Оксана Шелест каже: хотіли евакуюватися з Нової Каховки в перші дні повномасштабної війни, проте виїзд із міста закрили російські військові:
"На ГЕС з’явився прапор окупантів. Полетіли містом гелікоптери. З міста можна виїхати в сторону Криму, ГЕС, і Антонівського мосту. Через ГЕС не пускали військові, там місто було закрите. Чоловіка кум свою родину через ГЕС хотів перевезти — це перші жертви були нашого міста. Вони по машині чергу дали, там були діти".
Жінка розповідає: її донька Владислава на той час намагалася абстрагуватися від того, що відбувається:
"Вона не хотіла слухати й бачити це. Ніби коробочку собі закрила і робила те, що ми кажемо. Потім пішли до родичів, там діти були, вони у підвалах там сиділи на ящиках. Вона спілкувалася з дітьми, і я бачила, їй легше було".
Владислава згадує: одного разу пішли годувати кота і зустріли російських військових:
"У нас був ще кіт, його звали Димок, зараз він зовсім дикий. Коли ми проходили російських військових, коли ми пройшли їх, я сказала: "Гарно, що не вбили". Трохи був страх. Ну, трохи. Що вони б нас… Я б сказала це слово, але не буду".
У липні 2022 року родина спробувала виїхати з Нової Каховки, каже Оксана:
"Поїхали на Василівку, на Запоріжжя. Ми переїжджали і там пробули 5 днів на трасі, в черзі. На Крим у нас не було розмови, що ми туди поїдемо. Тому, що для нас це закрите було питання. І, як тільки з'явився шлях через Василівку, ми поїхали. Тому, що ми хотіли жити, бути в Україні".
За словами жінки, перший місяць на новому місті був важким як для неї, так і для дитини: "Ми жили недалеко від заводу, влучань багато. У нас підвал свій був, то ми сиділи. Знову ж була “коробочка”. А потім чоловік знайшов роботу, а я почала ходити в простір для жінок та дівчат. Тут психологічно з нами працювали".
Владислава сумує за рідною домівкою, тому чекає перемогу України, аби повернутися до Нової Каховки: "Там в мене є друзі, я сумую і хочу побачити їх. Я хочу, щоб скоріше настала перемога".
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
Джерело – Суспільне
