Окупаційні війська РФ щодня вигадують нові правила, яких змушують дотримуватися жителів окупованого Херсона. Як на ці правила реагують люди та що відбувається на блокпостах у місті Суспільному розповіла мешканка одного зі спальних районів міста Леся Могилевська (прізвище змінене з в цілях безпеки).
"Життя в окупованому Херсоні - це як жити без кисню. З кожним днем його стає все менше, і важко дихати. Окупанти перекривають нам повітря, забирають волю, постійний тиск. А на вулиці буяє весна. Для багатьох херсонців тепла пора року - це обов'язкові поїздки на дачу, де в кожного свій городик, квіти, яблуні, спаржа чи бурячки. У нас навіть пам'ятник дачниці поставили. А тепер - ця маленька віддушина, ця можливість щось виростити своїми руками - перетворилася на пекло", - поділилась жінка.
Леся розповіла, що кожного року кілька місяців проводить на дачі за містом, два рази на тиждень повертаючись у Херсон, щоб поповнити запаси їжі. Та тепер їй страшно їздити на дачу після ситуації, яка трапилася на одному з блок-постів у районі Корабел.
"Спочатку перевіряли пенсіонерів, що поверталися з дач на катері в Річпорт. Зараз - блокпости по дорозі в Гідропарк. Біля моста. Вони там навіть собі пластикового стільця поставили. Колона машин стоїть і чекає, розтягнута на три зупинки. Військові окупанти відкривають усі машини, багажники, потрошать сумки. Нишпорять по пакетах. На узбіччі чийсь старий жигуль. Дверцята відкриті, а де люди - невідомо. Може, забрали у когось. Лізуть нахабно скрізь. Що ви там хочете побачити у тих сумках? Автомат між розсади?", - каже жінка.
Зупинили і маршрутку в якій вона їхала. У сало зайшов високий військовий РФ, лице було закрите балаклавою.
"Як тобі не спекотно, вороже? - це я думаю про себе, - очі вузькі. Певно, бурят. На задньому сидінні - чоловік, дачник. Звичайний чоловік, непримітний. Його забирають. Хочеться кричати прокльони. Але ж автомат. Водій пошепки: сидіть тихо, не підіймайте очей", - згадує жінка.
Вона сиділа і молилася за того чоловіка, ковтаючи сльози. Дивилась крізь вікно. Побачила відпустили.
"За 5 хвилин нашу маршрутку зупиняють знову. Забирають хлопця, рослий, але ще дитина - 15 років йому. Мати починає кричати, втрачати свідомість. Тут уже ми жінки не витримали, почали всі кричати, щоб відпустили малого. Відпустили, але всіх людей вигнали з маршрутки і ми пішли далі пішки. От як таке може бути? Як це все можна витримати? Ми на своїй землі! На своїй. А їм Бог суддя. Вірю, що справедливість буде, що нас звільнять від цих асвабадітєлєй. Бо терпець вже уривається. Хочеться взятися вили", - каже Леся.
Читайте також:
- Про зраду, наклеп і Славу Героям: історія херсонця, який залишився в окупації.
- "Я у будь-яку секунду чекав, що за мною прийдуть". Священник з Херсона розповів про шлях з окупації.
- "Моє життя в окупованому місті схоже на сон, від якого хочеться прокинутись". Історія жительки Херсона
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
