20 лютого Україна вшановує пам’ять Героїв Небесної Сотні. Цього року – восьма річниця кривавих подій на Майдані часів Революції Гідності. Херсонці, які брали активну участь у житті місцевого майдану, згадують події лютого 2014 року та що вони відчували у той час.
"На Майдані ми виборювали свою українську ідентичність, там всі були свої". Політолог Олег Зайченко був у Києві 18-19 лютого під час стрілянини на Інститутській.
На Майдані у Києві я був кілька разів, зокрема 18-19 лютого. Зі мною була група херсонців. Я можу сказати, що 18 лютого стрілянина вже була, тоді ні в кого з наших не попали, лише резиною побили. 19 числа – стрілянина продовжилась і стихла. Хтось стріляв з даху, важко це. Все відбувалось на Інститутській. Тоді був штурм, а після оголосили перемир’я. Ми тоді їхали на акцію єднання, яку запланували якраз на 18 лютого, фактично, були без речей. І коли оголосили про перемир’я, то ми вирішили повернутися до Херсона. Тоді ми їхали двома мікроавтобусами, нас було десь 15 людей. Знаєте, я все своє життя виборюю українську незалежність, я був одним з перших засновників Народного руху на Херсонщині, і я б сказав, що у Майдані головне – це велике єднання, коли ти знаходишся серед своїх. Там точно було таке відчуття, нічого не потрібно було казати чи пояснювати. Це були різні люди за освітою, статком, поняттям прекрасного, але всі були свої, всі відстоювали свою ідентичність, бо саме її виборювали на Майдані. У нас була різна діяльність, зокрема, й чергування на барикадах, в адмінбудівлях, я б сказав, це було вуличне просування своїх ідей.
"Це був такий час, коли революція перейшла у війну". Ветеран АТО Максим Негров через місяць після 20 лютого пішов служити до добровольчого батальйону.
Я пам’ятаю, як ми з грудня 2013 року бажали європейських цінностей, тоді був Євромайдан, і ми були такими романтиками, думали, що нас почують. І скоро стало зрозуміло, що романтика проходить, і події загострюються. Вже в січні, на Грушевського, стало гаряче. У мене Київ завжди асоціювався з чимось красивим, а я коли побачив Грушевського у січні, то мені стало страшно. Але в очах людей там я не побачив страху. Я опинився в колі таких патріотичних людей, і це вражало. Майдан розрісся, події почали розгортатись так швидко. Я там був частину січня і трохи в лютому, я там навчався – це була перепідготовка в галузі особистої охорони. На мене так вплинули події після 20 лютого, окупація Криму, що вже у квітні 2014 року я був у підготовчому таборі добровольчого батальйону. Так все вийшло, що революція плавно перейшла у війну, і тоді не було часу розмірковувати.
"Ми усі дуже хвилювались і чекали відповіді Беркуту". Херсонський журналіст Тарас Бузак був у Києві за кілька днів до розстрілу людей на Майдані.
Коли почала підтягуватись поліція, ми теж почали активізуватись. Все дуже хвилювались, бо чекали на відповідь колишнього Беркуту. На херсонському майдані я був з першого його дня, а далі поїхав до Києва. Причому до столиці я поїхав зі своїми миколаївськими друзями, з якими я навчався. Ми хотіли якось допомогти захистити країну. Тоді формували списки людей, які можуть з нами поїхати. Я згадую, як все це було патріотично, ми купили квитки на потяг і поїхали. Я приїхав десь 10 лютого, і був там у наметі на Майдані, багато спілкувались з однодумцями, допомагали. Але через стан здоров’я довелось тоді повернутись додому. А потім сталась одна з трагічних сторінок в житті нашої країни.
"На Київському Майдані люди знали, що роблять, там була концентрація небайдужості і багато самоорганізації". Співорганізаторка херсонського майдану Євгенія Мироненко розповіла про свої спогади зі столиці.
Я майже весь час була в Херсоні на майдані, бо без організації тут щось йшло не так. Наприклад, коли я поїхала до Києва на кілька днів на майдан, то у нас припинили щоденні ходи містом, а вони були постійно. До речі, на відміну від інших регіональних центрів, і Херсон щоденні мітинги вирізняли. Це була постійна точка збору. Я розуміла, що в Києві багато самоорганізації, там був такий дух з усієї країни, і люди знають, що роблять. І у Херсоні я була потрібніша, щоб дух протесту привезти сюди. Я була в Києві у грудні, Новий рік 2014 я там зустрічала. Мене доля уводила від запеклих сутичок. Але десь у кінці січня я знову була у столиці, і там була барикада на Шовковичній, я тоді приїхала, закинула речі, тепло одяглась і пішла до будинку профспілок, щоб сказати, що йду на дальню барикаду, і в разі наступу, щоб могла просити допомогу. Було дуже холодно, що якби й хотіла спати не змогла б, і нам тоді з Майдану приносили чай. На херсонському майдані ми не чергували вночі, але були щовечора. Ми постійно зідзвонювались з Києвом, і всіляко підтримували одне одного.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне