У 60-ть херсонка Олена Василівна Боров’як сіла за кермо автівки. Нині очолює громадську організацію, займається йогою, в’яже іграшки технікою амігуру́мі, займається на курсах української мови і веде три акаунти у соціальних мережах.
Десять років тому Олена Василівна пішла на пенсію. За фахом – педагог і дитячий психолог, і нині допомагає батькам не завищувати вимоги до своїх дітей, а розпізнавати їхні таланти.
Зараз, коли троє синів виросли, допомагає у вихованні онуків. Встигає «посидіти» в Інтернеті і зайнятись рукоділлям. Це між роботою у Центрі раннього розвитку і домашніми справами.
"Спочатку я працювала на стаж, на своїх діточок, а зараз я працюю на себе, те, що мені подобається те я й роблю", - каже Олена Боров’як.
На пенсії життя лише починається. Олена Василівна давно мріяла створювати іграшки. В Інтернеті знайшла майстер-класи і навчилась в'язати гачком. Спочатку це були ляльки, зроблені технікою амігурумі, далі – звірята з плюшевої пряжі.
"Мені показала одна жіночка, у дівчинки така іграшка була, я як взяла, все, не можу її відпускати і почала шукати таку пряжу, знайшла і знайшла майстер-клас. Дівчатка полюбляють єдинорожків. Навчилась, як його робити і сподобалось теж, і хвостик теж такий. Я їх не продаю, всі в одному екземплярі. Не продаю, тому що вони всі мої рідні, я не можу з ними розставатись, не можу скласти їм ціну, тому що тут любві, душі багато", - говорить жінка.
До коронавірусу Олена Василівна і сама давала майстер-класи у відділі мистецтв обласної бібліотеки імені Гончара. Іграшки ручної роботи виставляє на своєму акаунті, є у них і прикладне значення – на уроках у Центрі раннього розвитку.
"Мені це було потрібно для праці, тому що візьміть оцю іграшку і будь-яку в магазині продають. Це різні речі, тут багато тепла. Мені це допомагає працювати з діточками, бо вони мають спочатку гратись, а потім вчитись", - розказує Олена.
Олена Василівна вчиться і сама – з 2014 року відвідує безплатні курси української мови у бібліотечному клубі «Дивослово».
"В мене один такий поклик. По-перше, це була революція гідності. Треба було переходити. Я росіянка, приїхала з Росії. Там я навчалася і не вивчала українську мову. Але мої діточки вивчали. Я намагаюся допомогти. Вони зараз розмовляють українською, це не важко. А мені було важко – не було з ким в Херсоні розмовляти. Я побачила у Facebook об'яву цієї бібліотеки, що організується безкоштовний курс української мови. Я залюбки сюди прийшла і почала складати перше речення. І потім почала читати сучасну українську літературу. Дуже багато. Мені ця література – ну так до душі впала. Марія Матіас, Люка Дашвар, Володимир Лис, ще багато. Читаю – і не можу відірватися" - каже Олена Боров'як.
Щоб встигати у всіх справах, треба бути мобільним. Олена Василівна у 60 стала автолюбителькою.
"В мене є 3 сини, які вже дорослі. І один з них залишив мені автомобіль, коли поїхав за кордон працювати. І я в 60 років сіла… за цю машину, за кермо. І мені дуже подобається. Я стала автомобілістом і їзжу на своїй маленькій, красненькій пандочці. І мені допомагає завжди бути там, де мені треба. І швидко", - говорить жінка.
Турбот вистачає і на пенсії. Але вони – приємні.
"В мене є онуки. Я теж сиджу з онуками, когось десь кудись треба відвести. В художню школу, в таку школу. Треба на дачу повезти. Треба посидіти вдома з онуками, з чоловіком… В мене – багато часу. Я сиджу в інтернеті, ото читаю всі новини…Все встигаю. Але в мене нема такої гонки. Коли були діти - тоді в мене було дуже багато роботи. А зараз в мене – тільки задоволення!", - говорить Олена.
Олена Ліщенко.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне