Як фотографію зробити такою, яка б несла сенс і передавала цілісну історію без слів – своєю історією поділилась херсонська фотохудожниця Лі Білецька.
Все почалось з татового подарунку – фотоапарату-"мильниці". Повертаючись щодня додому, херсонка Лі Білецька знімала все, що впадало в око: урбаністичні пейзажі, вуличних котів і собак, квіточки. У кадр потрапляли і перехожі. На людях вона і зупинилась.
Дівчина зробила фотографію своїм основним заняттям. Не фіксацією гарних моментів, поз, міміки, а світлинами, які "говорять" з глядачем. Торік фотохудожниця взяла участь у соціальному проєкті "Херсонський модернізм".
Архітектори, мистецтвознавці, творчі люди закликали мовою мистецтва зберегти або ревіталізувати громадські будівлі, зведені за радянських часів. У своїй більшості херсонські модернові споруди руйнуються або реставруються до невпізнанності.
Лі Білецька показала залізобетонну суворість будівель через людину. І "Херсонський модернізм" став поштовхом до розробки і реалізації власних фотопроєктів.
"Для мене художня фотографія, це – про висловлення через інструмент фотографії. Тобто, інколи можна побачити щось ледь вловиме. Не знаю, - в порухах на вулиці, перегук різних кольорів. Ну, тобто, репортажна зйомка може бути дуже художньою. Коли привносиш що - небудь своє у фотографію, мені здається, це – про художню фотографію. І от саме такою я почала займатися близько року тому" - розказує фотохудожниця.
Репортажна зйомка, така, як на вулиці Суворова, може стати художньою фотографією. Щоб побачити потрібний ракурс, потрібно мислити картинками, а потім з усього матеріалу відібрати знімки, які "заговорять". Так було і з проєктом "Херсонський модернізм" - передати через людину емоції, які відчуває фотограф, при погляді на сіру бетонну архітектуру.
"Етап відбору взагалі просто прекрасний. Там, де в тебе багато фотографій вибираєш саме ті, які найкраще намагаються через мікрорухи, відтінки емоцій на людині. Якісь ледь вловимі візерунки і тіні і світла… Як воно все поєднується з архітектурою, переходить в тілесне – просто прекрасно. І от саме над цим варто сидіти, щоб потім у тебе був цілий проект, який говорить від мого імені. І це просто прекрасно", - говорить Лі Білецька.
Спільний проєкт з херсонськими митцями підштовхнув до власних, некомерційних, лише – мистецтво. "Сад Єви" - це про жінок і їхній мікрокосмос, і "Стигма" - м'язовість во плоті і стереотипи, від яких потерпають чоловіки.
"Один проект – про жінок, називається "Сад Єви". Він про те, що жінка може бути будь-якою. Абсолютно будь-якою. В мене вони позбавлені одягу, щоби не індентифікувати за соціальними верствами, професіями. Обов’язкова умова була, що вони знаходяться у своїх просторах. З квіточкою. Навіть це може бути кактус улюблений. Але це її – Едем, МікроЕдем, НаноЕдем. Але там, де вона відчуває себе собою. Без нав'язаних шаблонів, історій ззовні ", - каже фотохудожниця.
Ще один проєкт дівчини про чоловіків. Називається "Стигма".
" Ці фото також ню. Почалося з того, що до мене просто прийшов хлопець. До цього я не задумувалася про чоловічу участь у патріархальному цьому світі. Але я дізналася, що досить складно показувати риси, які не характерні в якомусь мускуліному світі. Тобто, припустимо, що зараз вважається, що дизайнери досі є. Вони можуть бути чоловіками. Але зовсім на якихось локальних рівнях, молодий хлопець хоче щось зшити і почуватися екстравагантно у маленькому місті, то він стикається з жорстким супротивом", - розповідає Лі.
Концептуальна фотографія – не лише нарратив автора. Лі Білецька прагне до діалогу з тим, хто буде вглядатись у світлину. Образи, які постають перед очима, коли намагаєшся заснути, або нетривкий чутливий сон матері, яка будь-якої хвилини може почути голос дитини, - але це вже наступні проєкти, які існують лише в уяві фотохудожниці та згодом будуть втілені.
"Мені завжди хочеться, щоб люди трохи більше задумувалися – чому ці кружечки на цій людині. А, вони схожі з фоном. Тобто, хоча б через якісь ілюстративні варіації з’являлись запитання, на які людина може шукати в собі питання. І щоб питань залишалося трошки більше. Щоб не було все максимально зрозуміло. Щоб це не був якийсь мій нарратив, який позбавляє гнучкості діалогу, наприклад, з глядачем. Тобто, мені – про якийсь діалог. Щоб у людини могла бути інша думка. Могла бути, можливо, відмінна від моєї думки. І завжди про те, куди б вона ця чесність собою могла завести через мою фотографію", - розказала фотохудождниця Лі Білецька.
Олена Ліщенко
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
