24 серпня 1991 року було проголошено незалежність України. Херсонці на прохання Суспільного згадували, де були цього дня і як сприйняли новину?
Гюльнара Бекірова – заступниця голови Генічеської РДА
Кримська татарка Гюльнара Бекірова говорить, зранку 24-го серпня 1991 року було відчуття, що ця історична подія станеться, адже їй передували акції у Москві, Києві.
"Це був робочий день. Я працювала на той час начальницею відділу "Укрдержбуду". Така була гордість, що ми вже маємо право цей прапор підняти. Коли я дивилась програму "Время" і вони показували, як вносили український державний прапор у залу Верховної Ради і казали, що цей прапор приїхав з Москви. Ми всі: мої батьки, мої діти в цьому національному русі були. Тому що ми - кримські татари. Все, що сьогодні робиться, ці люди, які загинули за незалежність України, люди, які відстоюють незалежність, шана їм і низький уклін. І сподіваюсь, що державні та кримськотатарські прапори замайорять на анексованих територіях. Незалежність - це воля всього народу".
Наталія Бімбірайте – голова правління Культурного центру «Україна – Литва»
Наталії Бімбірайте на момент проголошення незалежності України було 20 років. Говорить, у ті часи політикою не дуже цікавилася. Працювала медсестрою у хірургії, тому часу дивитися новини майже не було.
"Звісно, я пам’ятаю ці події шматками, уривками. Путч, хвилювання, що буде, невідомість. В мене батько – литовець, мама – українка. І я народилася в Херсоні, і ми весь час жили в Херсоні з батьками. Литва першою від’єдналася від Радянського союзу 1991 року. І ті події, які там відбувалися, не давали спокою. Тому були в сім'ї побоювання, страхи – а що буде далі? До мене поступово дійшло усвідомлення того, наскільки ми були не вільними та не мали вибору у Радянському союзі, всі люди. Що це означає? В Україні люди не могли вільно спілкуватися українською мовою, діти не могли вчитися українською мовою, повністю українською мовою".
Ігор Анохін – лікар
Ігор Анохін 1991-го року працював лікарем-травматологом. Говорить, у той час було не до політики – виховували із дружиною 2-х маленьких дітей. 24 серпня згадує як звичайний день: прокинулись, поснідали, відвели дітей до школи та пішли на роботу.
"Повернулись додому. Увімкнули телебачення. Подивились. У Києві сказали, що ми незалежні. Розумієте, у нас були трохи інші пріоритети. Тим більше, "лихі" 90-ті, коли треба було нагодувати діточок, зарплати платили через раз. Звичайні життєві проблеми більше нас турбували. Ось, починаючи з 2012 року, коли я останній раз був у гостях в Москві, мій рідний брат запитав у мене: "Чого ти наші російські пісні співаєш? Співай свої хохляцькі". Ось тоді мене перекрутило. У мене дуже багато там родичів. Брат був, мати, батьки, двоюрідні родичі, але після Іловайського котла вони для мене всі загинули. Я тоді зрозумів, наскільки важлива незалежність. Наскільки важливо відійти від цього братства. Коли брат, чи інший родич встромляють ніж у спину – це для мене є найактуальнішим".
Оксана Наливайко – дизайнерка
У херсонської дизайнерки Оксани Наливайко збереглися газети та листівки 1991 року. Тоді вона була у декретній відпустці. Пригадує, що активно стежила за новинами та чекала на проголошення незалежності. У жінки збереглися цінні для неї документи, як листівка – звернення до громадян України Народного Руху України.
"Мав бути референдум, який був 1 грудня проголошений. І в цій листівці закликають людей сказати "так" Незалежній державі. Також у мене є газета наша, місцева, херсонська "Голос Таврії". Ця газета пролежала в мене до сьогодні. Тут також описуються події, які відбуваються у нас на Херсонщині у ці дні. Ми дуже раділи цьому, дуже. Родичі зі Львова тоді на високому Замку прапор підняли. Я сама надувала діткам повітряні кульки, щоб вони розуміли значення цієї події, хоча діти були ще маленькі. Ми надули кульки жовто-блакитні і пішли до бабусі".
Віталій Трибушний – засновник музею тоталітаризму у Херсоні
Віталій Трибушний 1991-го року працював психіатром. Зараз біля свого будинку облаштував музей тоталітаризму.
"24 серпня після 10-ї ранку телефонує мені мій знайомий – Мишко Липецький і каже, що Україна проголосила свою незалежність. Ми домовилися зустрітися з ним на Суворовській у кав`ярні, де ми завжди п`ємо каву. Я приходжу, мене Мишко вже чекає. На плечах у нього жовто-блакитний прапор. Я взяв із собою пляшку шампанського. Всі, кого я зустрічав, для всіх це було справжнє свято. Тому що навіть не сподівалися, що так безкровно оце все-таки відбудеться. Тому що сподівалися, що нарешті ми вже маємо можливість розбудувати свою країну".
Читайте також
- 30 років житель Херсонщини Іван Яланський вирощує кавуни. Робота та хобі вдало поєднались у його житті. Своє господарство з вирощування баштанних чоловік заснував одразу після проголошення незалежності України.
- Аліна Кобець – пресофіцерка у військовій частині 3056 Національної гвардії України і водночас – ровесниця Незалежності: цього року жінці виповнилось 30. Чому обрала військову службу і що для неї День Незалежності, Аліна розказала Суспільному.
- Якими стали 30 років Незалежності української держави? Як змінили, якими були очікування та чи справдились вони? Суспільне збирало думки херсонців.
Джерело – Суспільне