Херсонка Людмила Курченко співає українські пісні на одній з центральних вулиць міста 3 рази на тиждень по 2 години.
Одна з улюблених пісень Людмили Курченко - "Вишивала дівчина". На вулиці Суворова жінка співає зранку, або ввечері. Згадує, як розпочала.
"Я пережила велике горе, втратила доньку, і довго не могла прийти до тями. І ось одного разу я познайомилася з музикантом, Сергій його звали. І він говорить, бери гітару, все ми йдемо з тобою на Суворова співати. І я почала співати", - розповідає Людмила.
Людмила Курченко народилась у Полтаві, в Орджинському районі у селі Маяківка. До Херсона переїхала 2014 року з Донеччини.
"Коли ми переїхали на Донеччину з бабусею і мамою, то співали українських пісень. В нас пісня не змовкала. В мене багатий репертуар. От я сиджу і виконую пісні. Я думаю, якщо там десь з неба мене бачать мама і бабуся, то вони радіють, що я продовжую їх справу", - каже жінка.
Людмила Курченко співає лише українські пісні. Розповідає, що не давно до неї підійшов чоловік, років 40 – 45, військовий. Він спитав – чому співаєте лише українські пісні? А вона йому відповіла - я не хочу, щоб в Херсоні було ХНР - Херсонської народної республіки як на Донеччині.
"Коли на душі важко, коли тривога, мабуть, ще залишилося те, коли почалася війна і там були батьки, і досі там живе родина мого брата. Це уявити важко, коли ти вранці прокидаєшся і треба швидко зателефонувати рідним і почути що вони живі, бо вони жили на лінії обстрілу. Пів року родина брата жила у підвалі, виходили іноді аби купити продукти. І цей страх залишився в мене і зараз", - розповідає виконавиця українських пісень.
Людмила говорить - співаючи вона неначе оживає. І це одна з причин чому вона співає на вулиці. За години співу може трохи й заробити та таким чином допомогти родині сина, та трьом онуках, які живуть у Маріуполі.
Основна робота Людмили в обласному палаці творчості. Там вона працює методисткою та керівницею народного хору української пісні "Співочі барви". У її колективі 30 хористів, віком старше 60 років. У вільний від роботи час, говорить, любить помріяти.
"Одна з моїх мрій – щоб закінчилася війна і матері перестали ховати своїх дітей. Це саме страшніше – поховати дитину, і потім усе життя жити з таким горем. Якби я могла, то віддала б своє життя аби тільки перестали гинути молоді хлопці", - розказує жінка.
Людмила хоче співати рідною мовою у рідній країні, а ще подорожувати. Одна з її мрій - провести відпустку в Європі.
Жінка додає, що дуже хоче власне житло, бо зараз мешкає у гуртожитку. Жартома говорить, - раптом заможна людина почувши її спів, до футляра покладе ключі від квартири.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне