2,7 млн людей в Україні мають інвалідність – такі дані Міністерства соціальної політики. 3 грудня до Міжнародного дня людей з інвалідністю, Суспільне побувало у родині Жмурових та почули історію життя їхнього сина.
Одна із кімнат у будинку херсонців Жмурових схожа на спортивну залу. Щодня 15-річний Єгор тренує м’язи свого тіла, щоб почати ходити. А поряд із ним його мама – Наталія.
"Орбітрек, велотренажер, стійка, аквамарин, стиплер, батут, дробина і турнік, на вулиці ще кільця із турніком і поручні. На пресі по 30 разів, ноги також по 30. Майже щодня зарядку зранку роблю, віджимання, прес, ноги підіймаю", - розповідає Єгор Жмуров.
Найперший тренажер, який з’явився у Єгора – бігову доріжку, його родина придбала, коли хлопцю було 2 роки.
"Хворіє Єгор із самого початку, з народження. Кисневе голодування. Ми із самого початку розуміли, що безслідно це не мине. Тяжко було із самого початку, коли не знаєш що і як, куди кидатися і бували такі лікарі, які казали, що не можуть допомогти навіть порадою. Ось уже 15 років ми боремося з нашим недугом – ДЦП. Єгор не ходить, але ми пройшли останній рік – три операції і я сподіваюся і вірю у це, що в нас все вийде. Він старається, він не покидає надії, що все в нас получиться, працює через біль, через страждання, але вже в нас є результат, ми наступаємо на ніжки, з ходунками ходимо".
Найбільше захоплення Єгора – комп’ютери. Техніку хлопець підбирав сам, враховуючи свої потреби. Самостійно, розповідає Єгор, збирав гроші на комп’ютер.
"В першу чергу програмування, кодінг, рендерінг, трейдинг, для швидкого серфінгу і якось в п’яту чергу для розваг. Декілька разів заходили до магазину техніки ще десь два роки тому, підібрали конфігурацію, прицінилися, вартість була завелика, але я сказав, що йду до нього. Потім десь через півтора роки на Новий рік, усі свята , з миру по нитці. Я гривні міняв на долари і вийшло ось це".
Головний принцип родини Жмурових – все робити разом. Старша сестра допомагає Єгорові виконувати завдання з англійської мови, його батько і матір постійно поряд, щоб допомогти йому пересуватися.
Діагноз сина, каже Наталія, навчив вірити і перемагати.
"Терпіння, віри і перемоги, мабуть, тому що кожне якесь досягнення – це перемога. І Єгор він надихає, може колись би і опустилися руки, ой не можу, ой болить, ні! Дивишся на нього зранку і треба рухатися вперед".
Аліна Олефір, Ігор Педченко.
Джерело – Суспільне
